Торгівля «гарячим повітрям» - збагачення України за рахунок знищення планети?

Не дивлячись на всі намагання країн знизити рівень викидів вуглекислого газу у атмосферу та, навіть за умови успішного підписання Копенгагенської угоди, всі зусилля можуть бути марними через торгівлю «гарячим повітрям» України та Росії. Такий висновок зробили аналітики компанії Point Carbon у своєму критичному огляді стосовно торгівлі квотами на період після 2012 року, коли завершиться перший період дії Кіотського протоколу.

В аналітичному огляді фахівці доводять, що, якщо до оголошених країнами цілей на скорочення викидів додати невикористані квоти України, Росії та країн Східної Європи, то реальне скорочення викидів буде лише на 1% більше, ніж в Кіотському протоколі. Однак цього надзвичайно мало – аби виправити ситуацію та не допустити небезпечних змін клімату. Викиди мають бути зменшені на 25-40%, як рекомендує Міждержавна група експертів зі зміни клімату при ООН (IPCC).

Невикористані квоти на викиди парникових газів ще називають «гарячим повітрям», бо їх продаж може дати змогу іншим країнам виконати свої зобов'язання за Кіотським протоколом, але не означає додаткового зниження викидів парникових газів на планеті. Екологічні організації та уряди низки країн виступають проти торгівлі «гарячим повітрям». Але Україна та Росія не готові так просто поступатися і в своїх позиціях чітко вказують про вимогу переносу усіх невикористаних квот на другий період дії Кіотского протоколу після 2012 року.

«Цинізм позицій України та Росії полягає в тому, що вони хочуть отримати дозвіл на торгівлю невикористаними квотами, що оцінюються в декілька мільярдів євро, і в той же час відмовляються брати реальні зобов’язання на скорочення викидів в посткіотській угоді. Вони також відмовляються брати фінансові зобов’язання на відшкодування наслідків від зміни клімату в найуразливіших країнах світу», - говорить Христина Рудницька з Національного Екологічного Центру України.

Майже усі країни, що мають надлишок квот, а найбільше Росія та Україна, отримали їх не за рахунок цілеспрямованої політики урядів по зниженню викидів парникових газів, а за рахунок спаду та реструктуризації економік після 1990 року. Тобто, навіть якби не існувало Кіотського протоколу, викиди парникових газів в цих країнах були б на тому ж рівні, на якому вони є зараз.

«Урядові нашої країни потрібно зрозуміти, що ми не найбідніша країна в світі, і що позиція наживи без відповідних зобов’язань не може отримати підтримку від інших країн і потребує перегляду. Україна повинна або відмовитися від вимоги переносу квот або взяти зобов’язання, яке врахує «гаряче повітря 2008-2012 років», говорить Сергій Федоринчик з інфоцентру Зелений Світ.

Кіотський протокол готувався в середині 1990х років і був підписаний в 1997 році. Тоді достеменно було невідомо що станеться з економікою України через 10-15 років. Відповідно,  зобов’язання, що отримала Україна було вдалим політичним рішенням того часу, а не обґрунтоване з точки зору розвитку економіки та потенціалу скорочення викидів. На 2008 рік Україна за абсолютними викидами парникових газів входить в 20-ку найбільших забруднювачів світу.

Довідка

На весні 2009 року Україна продала Японії 30 млн. квот на суму 300 млн. доларів США. Також заплановано 30 млн. тон продати Японії наступного року. Протягом 2009 року Україна намагалися продати ще 450 млн. тон різним новоствореним приватним структурам: 100 млн. Швейцарській компанії Dighton Carbon; 50 млн. тон Новозеландській Tawhaki International та 300 млн. Лондонському відділенню Японського інвестиційного банку Намура. Остання пропозиція все ще обговорюється.

Проблема механізму міжнародної торгівлі квотами - відсутність жодних правил на рівні Кіотського протоколу щодо звітування та прозорості використання коштів, а тим паче їх цільове витрачання. Тобто уряд може продати величезну кількість квот без користі для народу України та для вирішення проблеми зміни клімату.

Лише угоди укладені напряму з урядами інших країн несуть певні норми відповідальності та цільового призначення коштів. Такі вимоги диктуються покупцем квот, тому що це кошти платників податків, які не хочеться і не дозволено витрачати безвідповідально.

Отже, в угоді з Японією прописано, що кошти можуть бути використані тільки на проекти, які спрямовані на зменшення викидів парникових газів в рамках так званої схеми зелених інвестицій. Хоча процес обрання проектів за схемою зелених інвестицій повинен бути прозорий, на низку запитів від екологічних організацій на які проекти пішли кошти і які плануються скорочення викидів отримується відповідь «конфіденційна інформація».  Сам процес прийняття державних процедур розподілу коштів проходив непрозоро, низка постанов ніколи не була оприлюдненою.

В жовтні 2009 Україна, Білорусь та Росія разом подали пропозицію до секретаріату конвенції про те, що ці країни не повинні звітуватися в секретаріат конвенції про використання коштів на проекти скорочення викидів. Мабуть уряди бояться, що наявність правил міжнародної звітності - це шлях змусити їх сумлінно використовувати кошти.

За більш детальною інформацією звертайтесь:

Христина Рудницька, Координатор програми зі зміни клімату, Національний екологічний центр України, krudnytska@necu.org.ua, 044 353 78 42