5 рослин-чужинців, які загрожують Україні

Вони легко долають величезні відстані, використовуючи літаки, кораблі, потяги та автомобілі заради вторгнення своїх армій. Вони захоплюють простір та змінюють ландшафти, руйнують економіку та погіршують здоров'я людей. Як і в стереотипних прибульці з фільмів, їхні тіла зеленого кольору. Однак жодного відношення до космосу ці войовничі організми не мають.

Це звичайнісінькі рослини, які на своїй батьківщині поводили себе чемно, відігравали роль добропорядного члена екосистеми, але потрапивши на нові території, вони пустилися берега.

Причини успішності їхніх вторгнень не завжди зрозумілі - часто вони полягають у відсутності природних ворогів, наявності сприятливих до проникнення екосистем та ефективному використанні поживних речовин.

Незмінним лишається одне - рослини-чужинці мають значний вплив на життя сучасної людини. З-поміж них на окрему увагу заслуговують п'ять видів.

Гігантські борщівники

Попри свою назву, яка навіює приємні асоціації з найвідомішою українською стравою, гігантські борщівники малопридатні до вживання в їжу - на відміну від місцевих видів борщівника сибірського та європейського. Борщівники-чужинці часто виростають до висоти 4-5 м і таким чином є одними з найбільших трав, які можна зустріти в Україні.

До Європи вдерлося три таких види - борщівник Мантегацца (Heracleum mantegazzianum), борщівник Сосновського (H. sosnowskyi) та борщівник перський (H. persicum).

В Україні найбільші проблеми викликає борщівник Сосновського. Раніше цей вид траплявся лише у східній частині Великого Кавказу, у Закавказзі та на північному сході Туреччини. Проте у 1947 році в СРСР почалася масштабна кампанія з культивування цього виду.

Здавалося б, блискучий задум - вирощувати вид, який за короткий період часу дає вражаючу кількість біомаси. Та худоба не оцінила таку їжу. Більше того, м'ясо та молоко корів на борщівниковій дієті мали неприємний запах, а на слизовій оболонці тварин почали фіксувати сліди опіків.

Досить швидко агітаційні матеріали про користь нової культури перестали працювати й вирощування борщівника зійшло нанівець, але за цей час він вже почав успішно вирощувати себе сам.

Часто борщівник Сосновського називають "помстою Сталіна", однак у такому лиховісному найменуванні є невелика суперечність. Перші врожаї борщівника Сосновського в Україні були зібрані під Києвом та Житомиром і трапилося це в 1964 році. Навіть якщо враховувати, що деяким з цих плантацій було по 4 роки, тобто старт культивації відбувся у 1960-му, це значить, що в цей час кривавий диктатор уже 7 років, як помер. Якщо борщівник помста - то це помста за безвідповідальне господарювання на сільськогосподарських землях.

Її наслідки неприємні. У місцях проникнення борщівник витісняє місцеві види, затінюючи їх. Цей вид містить у своєму складі речовини - фуранокумарини, які мають фотосенсибілізуючі властивості. Під час контакту соку рослини зі шкірою клітини епітелію стають набагато чутливішими до дії ультрафіолетого випромінювання, виникають страшні опіки (навіть 3-го ступеня).

Особливо небезпечний контакт із слизовими оболонками очей, які можуть завершитись сліпотою. Пошкоджена ділянка шкіри може залишатися уразливою до дії сонця протягом кількох років.

Клен ясенелистий

Зараз це дерево можна побачити просто повсюди. Але ще не так давно на теренах України не росло жодного деревця цього північноамериканського виду. Ба більше, всі спроби виростити його - зазнавали неминучого фіаско.

Проте згодом до справи взявся харківський ботанік-акліматизатор Іван Каразін, який отримав зразки клена ясенелистого (Acer negundo) з півночі США та Канади, що могли витримувати умови наших широт. Рослину популяризували як незамінну для створення швидкоростучих лісів, що допомогло їй швидко захопити значні території.

Він поширюється заплавними лісами, де завдяки неабиякій гнучкості будови своєї крони пригнічує розвиток сіянців верб та тополь.

Ця тиха революція призводить до повної зміни влади в угрупованні і замість милого серцю заплавного лісу - до Ваших послуг маловидові зарості клена, які ідеальні лише для того, щоб зайти в них і гірко плакати над втраченим біорізноманіттям.

Рано навесні пилок з чоловічих дерев клена ясенолистого розпочинає сезон алергій для чутливих людей.

Золотушники

У час цвітіння амброзій багато публікацій про цей алергенний вид-чужинець ілюструють зовсім не її зображенням, а фотографією представників роду Золотушник (Solidago), найчастіше золотушника канадського (S. canadensis) та найвищого (S. altissima).

Ці два види теж потрапили до нас з Північної Америки і теж неабиякі мастаки у перетворенні довкілля на території екологічної катастрофи.

В Європі вид відомий з 1735 року, а всередині 19 століття він почав активно дичавіти та безконтрольно поширюватися. Один пагін може утворити до 10 тисяч насінин, які за допомогою нехитрих пристосувань до польоту мандрують повітрям у пошуку нової доступної оселі. Золотушник канадський чудово поширюється не лише насінням, а й фрагментами кореневищ.

Використання рослини в букетах часто перетворює людей на безкоштовну службу доставки та поширення виду. Окремі рослини золотушника канадського можуть жити до сотні років та формувати зарості із щільністю 300 пагонів на квадратний метр. Це призводить до зміни структури рослинних угруповань та витіснення місцевих видів.

У себе на батьківщині золотушник контролюється великими травоїдними тваринами, а в Європі на рослину як іжу дивляться переважно равлики та деякі гризуни.

І хоч екологічна шкода від вторгненнь північноамериканських золотушників безсумнівна, на відміну від амброзії золотушнику канадському не так то просто викликати алергічні реакції. Його важкий пилок потребує переносників комах і далеко вітром не поширюється. І лише збіг у часі цвітіння з іншими алергенними рослинами часто кидає на золотушника тінь вини за чхання та інші реакції.

Ваточник сирійський

Попри свою назву, ваточник сирійський (Asclepias syriaca) не походить з території Сирії, а є північноамериканським вселенцем. Ця плутанина виникла скоріш за все через помилку ботаніка Карла Клузіуса.

Напевне сказати, коли вид-чужинець отаборився в Україні, складно. Очевидно, це сталося не так давно - в 19 ст.

У 1863 році його вже точно вирощували в Київському ботанічному саду, а невдовзі почали культивувати і в Білій Церкві. Основна мета вселення полягала не у створенні екологічної проблеми, а у його використанні як каучуконоса. Однак у ваточника були інші плани - уже з 1887 року його починають фіксувати в здичавілому стані.

Він легко освоює бідні піщані ґрунти, окуповує узбіччя доріг, перелоги, а іноді проникає навіть в узлісся та степи. Активне кореневе розмноження допомагає загонам першої хвилі вторгнення розширювати сферу свого впливу на 3 м в діаметрі за рік.

Насіннєве розмноження готує другу хвилю інвазії і далеко не кожна екосистема може її витримати. Ваточник гальмує або й повністю припиняє процеси відновлення рослинності після впливу людини.

В умовах сільськогосподарських земель ваточник має славу злісного бур'яна, який знижує врожайність багатьох культур більш ніж на 20%.

Робінія несправжня акація

Цей вид часто називають білою акацією, але робінія (Robinia pseudoacacia) та акації належать до різних підродин у складі Бобових.

Раніше дерево зростало лише на сході США. Ботанік Жан Робен, який працював королівським садівником Людовіка ХІІІ, у 1601 році замовив з Вірджинії до Франції партію саджанців рослини, яка тоді ще не була названа в його шану.

Уже в 1700-х роках рослина стала звичною для Німеччини. Через 10 років робінія підійшла впритул до нинішніх кордонів України, почавши історію свого успіху в Угорщині.

У кінці 18-го столітті робінію висаджують у парку Кирила Розумовського, а далі вже завоювання України було справою техніки. Рослина продукує до 15 000 насінин за сезон, а вперший рік може вирости вже до 1 м. У віці 2-5 років приріст часто складає до 2 м на рік, але згодом сповільнюється.

За високу швидкість росту, невибагливість та деревину цей вид люблять лісівники, а через нектаропродуктивність - бджолярі, однак рослина може вселятися у безліч типів наземних екосистем, поступово проникати в ліси та змінювати їхню структуру.

Завдяки симбіотичним бактеріям на коренях робінія насичує ґрунт азотовмісними сполуками, які привабливі для "бур'янів", але згубні у великих дозах для багатьох лісових видів. Це спричиняє зниження видового різноманіття рослин, а також з ними пов'язаних тварин та грибів.