З оптичним прицілом у Національний парк

О ранковій порі Світязь дивовижно красивий. Як пише класик української літератури поет Віктор Лазарук, якщо серед озера прикластися вухом до дна човна, то можна почути, як дзвонить озерний дзвін.

Писали про український Байкал Ліна Костенко, Петро Мах, Йосип Струцюк, Василь Гей… Та не одні поети і піснярі поціновують цей диво-край. Гідно вшанували  його і науковці, котрі присвятили безліч публікацій про цілющу силу озерної води та природню красу її мешканців. І насправді, хто не проспав ранок, на власні очі може побачити, як з ночі перебігають-спішать до Буг-ріки тумани-старці, може й, іде серед них передчасно померлий поліський поет Антон Цвид. Ледь ворушить вусами велетенський сом, розгойдуючи над собою озерну небовись. Кличе журавку журавель і дзвінку ранкову тишу будить свист крил перелітного гуся чи залицяння ляща, що б’є широким хвостом по озерній гладіні. Національний природний парк приваблює тисячі мандрівників з усього світу. Та не всі приїздять побачити диво-красу, послухати озерну поезію. Диву даєшся декотрим нашим співгромадянам. Тягнуть у заповідний край тонни скла і пластику, їдуть з кілометровими сітками і гвинтівками. Лиш нещодавно ми писали про жителя села Тарасове Луцького району, котрий з карабіна «розстрілював пляшки з-під горілки на березі озера», а вполював чиюсь долю – красеня-лебедя чи лебідку. І ось нова звістка з Шацького Національного природного парку.

19 вересня о 7 годині ранку природоохоронці Вячеслав Хомич і Микола Дмитрук помітили на озері човен і вирішили поцікавитись, хто і чому о такій ранковій порі плаває поблизу острова. Виявилося, житель Тернополя Сергій Т. зі своїм дружком зібрався пополювати на пернату дичину. Працівники служби охорони вилучили у тернополянина карабін «Сако» (калібру 5.6 мм) з оптичним прицілом. Справу передано до Шацького районного суду. Тепер любителю світязьких качок доведеться зустрітися із Фемідою, яка, думається, дасть справедливий урок цьому горе-мисливцю.

– Національні природні парки – найбільший скарб українського народу! – каже начальник служби державної охорони Шацького національного природного парку Володимир Солов’янчик. –Навіть малюк знає, що там Природа – недоторканна. Дикий звір, птах чи рослинка знаходяться під охороною держави. В’їзд зі зброєю до них суворо заборонений. Хоч би посоромились своїх синів чи онуків, для котрих ми намагаємось зберегти це диво природи. – І наголошує: – Добре, що оперативно спрацювала служба охорони. Винуватець, на щастя не встиг зробити жодного пострілу. А міг би наробили біди!.. Адже саме йде переліт диких гусей і качок… Вочевидь, зима буде холодною.

– Чому люди їдуть у Національний природний парк зі зброєю? – запитали начальника відділу мисливського господарства Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Руслана Люшука.

– Карабін з оптичним прицілом – серйозна зброя! – одразу ж зауважує головний мисливствознавець області. – Любитель-початківець із такою на полювання не піде. Але й професійний мисливець, що поважає себе, закон та дух полювання, з нарізною зброєю у мисливські угіддя національного природного парку не поткнеться. Виходить, маємо справу з людиною, для якої закон неписаний. Прикро, але в число таких сьогодні потрапляють найбагатші і найсановитіші люди України, серед яких є і народні депутати, і високопосадовці поважних державних установ. Часто-густо рахунок зброї у їх колекціях йде на десятки або й сотні одиниць. А їдуть у Національні природні парки з однієї простої причини: не здатні вони зрозуміти ні пісні озерного плеса, ні поетичних рядків навіть визначних письменників. Ні тим паче пошанувати навіть ось таку заповідну Природу. Після таких випадків їх потрібно назавжди позбавляти мисливського квитка і скасовувати так зване право на зброю, вилучаючи весь без винятку їх арсенал на користь держави.

На жаль, цих законів самі ж законодавці ніколи не напишуть! І не мисливський азарт тут виною, а інстинкт хижого звіра, який у багатьох зверхників цінується, як не дивно для нашого часу, навіть більше за закони, які вони ж самі приймають і зобов’язані були б виконувати. Та час і природоохоронні служби змусять і їх рахуватись із правами заповідних куточків України.