Світ - 2009: Криза, ювілеї і вибори

У 2009 рік світ дивиться із страхом. Прогнозувати глибину і тривалість кризи поки безглуздо, як і ворожити про її політичні наслідки (чому безглуздо? - КЕПУ). Які події крім тих, що відбуватимуться в світовій економіці, складуть канву наступаючого року?

Рік глобальних проблем

У квітні загальна увага буде прикована до другого саміту «великої двадцятки». За час, що залишився, провідні країни не просунуться в реалізації «Декларації по фінансових ринках і світовій економіці», прийнятій в листопаді у Вашингтоні. Вона передбачає набір колективних заходів з підвищення «транспарентності і підзвітності», а також підкреслює «принципову важливість відмови від протекціонізму і від замикання в собі в періоди фінансової нестабільності».

Дослідники давно звертають увагу на суперечність між всеосяжним характером процесів, що відбуваються на планеті, і політичним мисленням, яке в основному залишається обмеженим національними рамками. У 2009 р. світова спільнота, швидше за все, чекає усвідомлення контрасту між необхідністю сумісних дій і глибокою неготовністю до них.

Підтвердженням цього стане конференція ООН із зміни клімату, яка відкриється в листопаді в Копенгагені. Там передбачається погодження документу взамін Кіотського протоколу, що закінчується в 2012 р. Розвернеться гостра боротьба, адже екологія рясно присмачена егоїстичними інтересами, які всі провідні гравці, - перш за все США, Євросоюз і Китай - намагатимуться провести в життя під соусом турботи про майбутнє людства.

Тринадцятого травня закінчується термін, протягом якого країни, які до 13 травня 1999 р. ратифікували Конвенцію ООН з морського права, могли заявити претензії на розширення свого континентального шельфу. Москву перш за все цікавить Арктика. В умовах різкого падіння цін на нафту освоєння важкодоступних родовищ стає не такою невідкладною справою, але в перспективі конкуренція за арктичні комори оновиться.

Рік ювілеїв

На 2009-й доводиться декілька важливих роковин.

Невичерпні можливості для політичних спекуляцій обіцяє 300-ліття Полтавської битви в липні - і Росія, і Україна, поза сумнівом, внесуть вклад до «добросусідства».

У квітні на черговому саміті, який пройде на франко-німецькому кордоні, 60-ліття відсвяткує НАТО. Організатори не хочуть затьмарювати торжество темами, здатними продемонструвати розбіжності, так що Грузії і Україні навряд чи знайдеться місце на порядку денному. До цієї події приурочать першу поїздку до Європи президента США Барака Обами, якому гарантований захоплений прийом. Його майбутню мову про трансатлантичну єдність заздалегідь можна занести в аннали ораторського мистецтва.

Проте реальні проблеми НАТО не знайдуть розв’язки. Альянс як і раніше не має чіткої місії, а ситуація в Афганістані продовжує ускладнюватися. І навряд чи європейці, які аплодуватимуть молодому американському президентові, проявлять бажання узяти на себе більший військовий тягар. Відносини з Росією залишаться в центрі уваги Північноатлантичного блоку, при цьому як мінімум частина країн-членів постарається саме в Москві виявити загрозу, що консолідує НАТО. До речі, в березні виповниться 10 років з того дня, як бойова машина альянсу вперше була застосована - почалася кампанія проти Югославії.

Історичну дискусію, яка незмінно перетворюється на чинник сьогоднішніх відносин, стимулюють дві дати - 70-ліття пакту Молотова - Ріббентропа і початок Другої світової війни (серпень - вересень), а також 20-ліття падіння Берлінської стіни (листопад).

Перша подія приведе до перестрілки з приводу ролі СРСР і Сталіна в новітній європейській історії. Нові країни ЄС, перш за все Польща і Балтія, використовують пам'ять про минуле для просування свого бачення сучасної європейської політики, а Росія в черговий раз опиниться в невдячній ролі захисника не стільки власної гідності, скільки диктатора.

Друга подія поверне тему про переможців і переможених в холодній війні. На Заході це зіставлення породило небезпечне відчуття тріумфалізму, відчуття повної моральної і політичної правоти, без альтернативності одного набору ідей і уявлень. У Росії ж виникло міцніюче бажання узяти реванш, «переграти» останній раунд, в якому, як тепер багато вважає, Радянський Союз не програв, а капітулював. І роковини краху головного символу ідеологічного протистояння не наблизять сторони до єдиного розуміння.

Рік багатий пам'ятними заходами в Китаї. У жовтні пишно відзначать 60-ліття проголошення Китайської Народної Республіки, що стане вагомим приводом нагадати про роль, яку вона грає сьогодні в світі.

До цього, правда, будуть дві менш приємні дати. У березні виповниться 50 років повстанню в Тибеті, після якого з країни втік далай-лама, а в червні - 20-і роковини розправи над студентами на площі Тяньаньмень.

Проблема Тибету навряд чи нагадає про себе так же голосно, як в 2008-му, напередодні Олімпіади, хоча для немолодого далай-лами це чи не останній привід привернути широку міжнародну увагу. Спогади про події 1989 р. напевно викличуть хвилю неприємних для КНР публікацій. По їх тональності можна буде судити про сприйняття Китаю. Крім засудження тяньаньменьської м'ясорубки в західних оцінках тепер нерідко присутнє і непряме визнання правоти Ден Сяопіна, який планомірними реформами добився більше, ніж могли б зробити радикали.

Рік виборців

Вибори, які визначать політику-2009, що пройшли в кінці року, і 20 січня на пост президента США вступить Барак Обама. Йому можна поспівчувати: масштабу очікувань, які з ним пов'язують, відповідає хіба що чудотворець. Обамі забезпечений «медовий рік», проте чи вдасться 44-у президентові добитися того, чого від нього чекають, передбачити неможливо.

У червні громадяни 27 країн ЄС вибиратимуть Європарламент. Передбачалося, що новий склад євродепутатів представлятиме оновлене об'єднання, що функціонує на основі якщо і не європейської конституції, то принаймні нового Лісабонського договору, який знаменує глибшу інтеграцію.

Свято зіпсувала Ірландія, яка на референдумі в 2008 р. договір відхилила. У 2009-му ірландцям доведеться голосувати знову, але навіть у разі позитивного результату документ вступить в дію не раніше 2010 р. Примітно, що головувати в ЄС під час виборчої кампанії в Європарламент буде Чехія. Вона ще не ратифікувала Лісабонський договір, а президент Вацлав Клаус - переконаний супротивник єдиної Європи.

Наступний рік не вирішить проблем Європейського союзу, який так і не виплутався з суперечності між розширенням і поглибленням інтеграції. Фінансова криза може посилити процес розшарування, що почався ще до нього. А голосування в Європарламент обіцяє побити черговий анти рекорд - з 1979 р. явка виборців на загальноєвропейські вибори неухильно знижується.

З національних голосувань найважливіші - парламентські вибори в Німеччині  (вересень). У Росії особливі підстави стежити за німецькою кампанією. У разі перемоги соціал-демократів канцлером стане соратник Герхарда Шредера Франк-Вальтер Штайнмаєр - і у Москви з'явиться надійний партнер в Європі.

Ще одна кампанія, з можливими потрясіннями європейського масштабу, - президентські вибори на Україні. 2009 рік пройде під знаком боротьби на знищення, яку ведуть між собою українські політики. Ні економічний колапс, ні перспектива політичних зіткнень, ні міжнародні ускладнення не здатні відвернути їх від цього захоплюючого заняття.

Голосувань в Європі, напевно, буде більше. У Бельгії криза вже розвалила уряд, на черзі Латвія, а там, дивишся, і ще пара держав.

Загальні вибори пройдуть в Індії, де на успіх розраховує націоналістична опозиція. Події в Мумбаї викликали незадоволеність діями уряду і сплеск анти пакистанських настроїв. Вузол суперечностей, який зав'язується в Південній Азії (Пакистан, Афганістан і пов'язаний з ними комплекс проблем), взагалі обіцяє стати головним з локальних конфліктів 2009 р.

Нарешті, в Ірані вибиратимуть президента. Поразка Махмуда Ахмадінеджада, яку не можна виключити на тлі економічної ситуації, що погіршується, в країні, дала б шанс на зниження напруженості навколо іранської проблеми.

Федір Лук’янов, Відомості №247 (2269) від 29.12.2008 р.