Україна перетворюється на головний смітник Європи

Щорічно кількість сміття в країні збільшується на мільярд тонн. Під різноманітні полігони та звалища для його зберігання вже відведено понад 160 тисяч гектарів. І дихати смородом, який розповсюджується від звалищ, – прерогатива мешканців прилеглих до смітників сіл та міст. Що таке свіже повітря, вони вже й призабули, адже з року в рік купи сміття навпроти їхніх будинків перетворюються на справжнісінькі гори...

Охорона довкілля та створення безпечних умов для життєдіяльності населення країни – одне з головних завдань, які офіційно поставила перед собою Україна. Такі наміри звучать красиво, цивілізовано та справді по-європейському. Але реальні цифри стосовно реалізації таких цілей просто жахають.

Із накопичених за рік понад 50 мільйонів кубічних метрів твердих побутових відходів (ТПВ) повторну переробку проходять лише 3%. Решта звалюється на полігонах, які не відповідають жодним екологічним вимогам. Потужності більшості сміттєвих осередків вже вичерпали свій ресурс: 242 з них недіючі, 248 – перевантажені, а більш як 1100 не відповідають нормам екологічної безпеки. Майже на всіх відсутня система утилізації фільтрату, що збільшує ризик техногенної небезпеки цих об’єктів. Неналежним чином проводиться рекультивація звалищ. У містах для ТПВ створюють хоч якісь полігони. У приватному ж секторі, на селі, цим питаннями дуже не переймаються. У кращому випадку з’являються несанкціоновані звалища (сьогодні їх близько 3300), у гіршому – відходи звалюють у лісосмуги.

У цій ситуації радує одне – критичність ситуації нарешті помітили вищі керманичі держави. Так, Президент Віктор Ющенко надіслав до уряду листа, в якому вимагає до середини листопада обновити та профінансувати програму поводження з твердими побутовими відходами (попередню держпрограму було розроблено 2004 року). Зміни в ній повинні стосуватися запровадження роздільного збирання ТПВ та державної підтримки використання сучасних екологічно безпечних технологій, їхньої переробки, утилізації, створення механізмів дієвого контролю за порушеннями у цій сфері.

Ситуація не просто критична – вона кризова, вважає перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. Більшість полігонів побутового сміття, які утворилися навколо великих та малих міст, не облаштовано. «Вони непридатні для зберігання великої кількості відходів. У кращому випадку там існує глиняний замок, тобто така основа, яка не дозволяє постійно проникати фільтратам у підземні чи ґрунтові води.... Облаштовані ж під зберігання сміття полігони забруднюють атмосферу величезною кількістю біогазу, який виділяється від сміття. Крім того, ускладнюють ситуацію навмисні підпали смітників працівниками служб, які їх обслуговують. Вони не хочуть утилізувати та переробляти сміття, а зменшувати масу побутових відходів потрібно», – додає свої аргументи Тимочко. При спалюванні ж змішаного сміття (з пластику, біологічного сміття, паперу, тканини) у повітря викидається діоксин, який сприяє розвитку онкологічних захворювань.

Ще до президентських зауважень «за» розв’язання сміттєвого питання висловилася і Юлія Тимошенко. «Уряд доручив до 1 вересня підготувати проект закону, відпрацювати всі нормативні акти... Буде заборонено спалювання сміття на смітниках. Буде побудовано спеціальні системи пільг та фінансування для тих підприємств, що перероблятимуть побутове сміття за такими технологіями, що взагалі відходів не мають (роблять потім синтетичне паливо, будівельні матеріали, вторинну сировину)», – апелювала Тимошенко.

Експерти пояснюють критичність ситуації зі сміттям браком коштів з держбюджету на такі цілі. Місцеві ж органи влади, яким на плечі скинули частину фінансування сміттєвої програми, якщо й уривають зі своєї казни грошей, то не без користі для себе. До того ж, «місцева влада притягує до країни технології, які застаріли та а Європі не використовуються. Наприклад, сміттєспалювальні заводи». Нещодавно експерти Всеукраїнської екологічної ліги побували у Японії, де познайомилися із сміттєпереробними заводами, які жодних відходів ні у повітря, ні у воду, ні у землю не викидають. Будівництво кожного з п’яти таких заводів коштувало місту по 80 мільйонів євро. «Якщо до нас тягнуть з Європи за $150 мільйонів сміттєспалювальний завод, то я вважаю, що Києву вигідніше придбати завод японського зразка», – аргументує Тимочко.