Планета — банкрут?

Планета — банкрут? Для забезпечення своєї життєдіяльності людям потрібно півтори Землі

Висновки останнього видання WWF Living Planet 2010 (звіт Всесвітнього фонду природи про Живу планету проводиться з 1998 року) категоричні. Ризик екологічної катастрофи, як і раніше, актуальний. Стан екосистеми Землі погіршується. Усього за останні 40 років ми втратили 30% біорізноманіття планети. А це означає, що загинула третина (!) всього живого. Лякає, чи не правда?

Опублікований документ зафіксував також, що «екологічний відбиток» (умовне поняття, яке відображає споживання ресурсів біосфери) людства нині становить 18 млрд. глобальних гектарів. (Показник збільшився вдвічі за ті ж 40 років.) Тоді як біопродуктивність самої Землі — всього 11,9 млрд. глобальних гектарів. Відчуваєте різницю?

Очевидно, що вимоги людини перевищують можливості Землі вже на 50%. І якщо запити й амбіції людей продовжуватимуть зростати, то через двадцять років нам потрібно буде вже дві планети, а через сорок — не вистачить і трьох! За традицією, рейтинг країн, у яких екологічний відбиток украй великий, очолюють більш розвинені й багаті країни (Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Данія, Бельгія, США, Естонія, Канада, Австралія, Кувейт, Ірландія...). При цьому більше страждають бідні. Показовий приклад: якби кожна людина жила як середньостатистичний громадянин Арабських Еміратів, то задовольнити потреби людства й поглинути викиди вуглекислого газу змогли б тільки 4,5 планети. Тим часом якщо поставити за приклад середнього жителя Індії, то нам би вистачило й половини ресурсів Землі.

Що робити? Зменшувати ековідбиток. І в Україні зокрема. Як? Відповіді на ці запитання шукали також і в рамках прес-конференції, організованої представництвом WWF в Україні, яка відбулася в Києві. У принципі, нічого нового знайти не вдалося. Завжди є два шляхи. Перший — у нікуди. Другий — до мети. У нашому випадку — до здорової планети, яку щадять люди. Проте такий шлях завжди передбачає зусилля. Як кожної окремої людини, так і суспільства загалом.

От узяти, наприклад, Україну. Нашій країні для початку годилося б хоч розібратися зі своїми відходами. Спеціалісти підрахували: у середньому на одного українця на рік припадає 250 (!) кг сміття. Смітники перевантажені, сміттєспалювальні заводи — теж. Причому вчені давно б’ють тривогу — спалювати сміття теж не вихід. Викиди в такому разі занадто великі й небезпечні. Та й про парниковий ефект забувати не можна. Світ у міру усвідомлення ситуації намагається протистояти цим викликам. Є варіанти повторного використання відходів. Згадайте хоча б сортування сміття, яке давно прижилося в цивілізованій Європі: пластик, папір, скло... — все в окремі контейнери. А тепер погляньте на наші двори... Свого часу звичний збір макулатури тепер у більшості власників мобільників та смартфонів викликає скепсис. Зусилля ж киянина Леоніда Микитовича, який під прапором акції WWF в Україні зібрав три тонни (!) макулатури, викликали, м’яко кажучи, подив.

Тим часом глава столичної організації Всеукраїнського товариства охорони природи Микола Щепець вважає, що до свого глобального зусилля Україна може стартувати не з чистого аркуша. Так, наша природа змінюється, екологія страждає, Чорнобиль, нарешті, береже свої ще не до кінця вивчені таємниці. Але є й позитивні моменти. За словами еколога, останнім часом розмаїття національної фауни наблизилося до показників XIX століття. Популяція бобрів, приміром, різко зросла, а ці тварини занесено в Червону книгу. Або взяти ті ж таки конвалії — рідкісні квіти повернулися в наші ліси. І не тільки дали привід заробити торговцям на трасах, а й наочно підтвердили: природа саморегулюється і відновлюється. Треба лише захотіти їй допомогти.

Багатолітні ініціативи WWF та інших аналогічних організацій показують приклад активності й небайдужості до проблеми, яку люди, загравшись у прогрес, помилково зараховують до розряду другорядних. Ідеться про глобальний переворот свідомості. Про кардинальну зміну ставлення до навколишнього світу і до себе в цьому світі. Суспільству споживачів, яке переживає світову економічну кризу і впритул наблизилося до екологічної катастрофи, потрібно перетворитися на творців. На кону не вклад у банк — життя. Правила прості. Брати скільки можна й віддавати щось натомість. Знати міру, заощаджувати й розвиватися в цьому напрямі. Зелена економіка і така ж чиста енергетика (енергія з поновлюваних джерел), транспорт — електричний чи навіть побудований на давній добрій мускульній силі. Велосипед, звісно, не позашляховик, проте, хоч як це дивно звучить, він може прокласти шлях у майбутнє. І врятувати планету від банкрутства.

Сергій РЄЗНІКОВ, Дзеркало тижня № 39 (819) 23 — 29 жовтня 2010 р.