Кредит під токсичні відходи

“Львівський дослідний нафтомаслозавод” взяв гроші в комерційних структур під заставу гудронів.

200 тисяч тонн токсичних відходів, які нині є на балансі “Львівського дослідного нафтомаслозаводу” можуть стати “нічийними”, себто перейти у власність місцевої громади. Власне такого розвитку подій побоюються деякі захисники довкілля у зв’язку з фінансовими труднощами підприємства та початком судової справи у Львівському господарському суді щодо визнання заводу банкрутом. Якщо їх побоювання стануть реальністю, Грибовицьку сільську раду ощасливлять 200 тисячами тонн кислих гудронів, себто майже по 100 тонн кожному грибовицькому ґазді...

Гудронна історія

Кислі гудрони  з грибовицького сміттєзвалища завше пахли підозріло в усіх можливих значеннях цього багатозначного слова. Історія цих токсичних відходів почалася ще в 1957 році, коли відходи з нафтопереробного підприємства почали вивозити в озера на грибовицькому сміттєзвалищі. Водночас подейкують, що не тільки гудрони “хоронили” в тих озерах — не зовсім порядні підприємці ховали там свої отруйні відходи, а в часи розгулу кримінальних кланів у густій маслянистій масі, куди не запірне жоднен водолаз-пошуківець, кажуть, ховали і людей...

Та попри страшні історії, які переповідають на ніч, коли йдеться про можливість заробити, гудронів не цураються. Йдеться зокрема про фірму “Алвема”, яку “впіймали” на начебто не надто законній спробі вивезти гудрони. Тоді голова правління Львівського дослідного нафтомаслозаводу Сергій Шилюк в пресі завив, що гудрони мають свою вартість, адже їх можна використовувати як паливо для котелень. Однак, діяльність “Алвеми” перевірили, і виявилося, підприємство не мало необхідних ліцензій на переробку таких відходів, тож нагріти тоді українців кислими гудронами, використовуючи їх як паливо, не вдалося. Та гудронна історія на тому не завершилась, і виглядає на те, що тепер знайшлись люди, які вирішили “нагріти” громаду вже без жодних хімічних реакцій...

Якщо нафтомаслозавод збанкрутує, екологічні видатки покриватимуть лише в третю чергу

Нині триває судова справа щодо визнання “Львівський дослідний нафтомаслозавод” банкрутом. І хоча голова правління заводу Микола Заєць наполягає на тому, що фінансові труднощі на заводі не такі вже й серйозні, і нині йдеться про санацію, а не про банкрутство, абсолютної певності в завтрашньому дні це не додає, адже пан Заєць вже встиг запопадливо звернутись до міської ради, аби змінити цільове призначення майна: будівель заводу і земельних ділянок (водоймищ), що мало б стати „вагомим внеском у розвиток торговельної, готельної, офісної та житлово соціальної інфраструктури міста”. Цікаво, чи стосується прохання про зміну цільового призначення і гудронних озер? Може, там  так само зведуть готельний комплекс із романтичним кованим місточком через гудронне озеро? Або ж на гудронних озерах здаватимуть погодинно двомісні човники для закоханих? Звучить не зле, однак чомусь таки видається, що в розвитку готельної, офісної та торговельної інфраструктури токсичне майно може виявитись зайвим...

 “Якщо завод визнають банкрутом, основні засоби продадуть, юридичної особи “Львівсього дослідного нафтомаслозаводу” вже не існуватиме, і турбота про гудрони може впасти на плечі Грибовицької сільської ради та селян”, — побоюється заступник начальника управління екології та благоустрою Львівської міської ради Михайло Казимир.

“Якщо суддя дозволить здійснити ліквідацію заводу, тобто якщо його продаватимуть, вступає в дію закон про відновлення платоспроможності, і  гроші, які вилучать від продажу майна заводу, повинні піти на природоохоронні заходи аж у третю чергу — для попередження надзвичайних ситуацій, тобто для знешкодження гудронів чи облаштування принаймні місця, де вони зберігаються, до вирішення питання  утилізації”, — розповідає завідувач сектору екобезпеки управління охорони навколишнього середовища у Львівській області Андрій Галушка. Водночас, за його словами, згідно з Законом України про відходи, якщо грошей на третю чергу не вистачить, то відповідальність за відходи переходить до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування — тобто до Грибовицької сільської ради.

З іншого боку, грибовицьку громаду можливість такого набутку не тішить аж ніяк: “Ми вже багато років боремось, аби з гудронами бодай навели лад, адже вміст гудронного озера вже просочився в ґрунт. А одне з гудронних озер буквально „висить над селом”. Постійно скликали наради, де ми намагалися зобов’язати “Нафтомаслозавод” бодай укріпити стінки озера, аби його вміст не „пішов” на село. Але почався процес банкрутства, і нічого не відбулося”, — бідкається сільський голова Грибович Ігор Питель. Гудронного набутку грибовицька громада, як це не дивно, не бажає, і в цьому одноголосні депутати, сільський голова і мешканці.

Що ж до відповідальності за накопичені в Грибовичах гудрони, то Голова правління “Нафтомаслозаводу” пан Заєць тут відповідальності підприємства не бачить. “Гудрони буквально повісили на підприємство,” — каже він. „У радянські часи підприємство було державним.  І відколи воно стало приватним, таких відходів як кислі гудрони не виробляло. Власники чи акціонери до того жодного стосунку не мають”, — підсумовує посадовець. Зрештою, позиція власників тут доволі зручна: „НЕ-радянську спадщину”, а саме цінні землі і водойми та основні засоби підприємства — придбати, а „радянську спадщину” в особі гудронів залишити грибовиччанам. Що ж до перспектив переробки гудронів Микола Заєць зізнався: „Що таке гудрон? Нафту переробили, забрали з неї все корисне що можна, додали туди всілякої хімії... ту суміш використати вже ніяк не можна. Гудрони, такі ж, як у Грибовичах, є лише в Росії, і досі їх у світі ще ніхто не переробляв. Наскільки мені відомо дніпропетровська фірма спільно з російською готують установку для переробки цих гудронів з одержанням корисного продукту. Тож вони працюватимуть, аби отримати дозволи (а це триватиме щонайменше місяць — півтора),  і спробують для початку переробити тонну чи дві, аби переконатись, чи буде процес переробки економічно вигідним”.

Тут вельми цікаво пригадати слова попереднього голови правління “Львівського дослідного нафтомаслозаводу” Сергія Шилюка, що влітку 2006 року декламував: “...зі зростанням ціни на газ гудрон з волі обставин став безплатним ресурсом, на якому можна заробити гроші. І багатьох це бісить. До мене вже багато хто бігав. Зі мною у Києві зустрічаються депутати і представники цих депутатів... Мене всі “душать”: “Віддай гудрони!”. Зауважте: не утилізуй, а віддай! До мене вже зверталися щонайменше чотири — п’ять іноземних фірм...”, — розповідав він. І певно, хтось таки в ті заяви повірив.. або вдав, наче повірив, бо згодом токсичні відходи ... віддали під заставу.

Під заставу відходів дають гроші!

Дивовижно, але як виявилось, в ухвалі суду в Першій черзі — себто в когорті тих, чиї претензії забезпечуватимуть у випадку банкрутства підприємства першочергово, окрім зарплат робітників є і ... кредитори, які надали позику ВАТ під заставу кислих гудронів (!). 

“Ми дізналися, що двома найбільшими кредиторами, визначеними в ухвалі суду кредиторами першої черги є банк “Форум” та ТзОВ “Техномаст”. “Львівський дослідний нафтомаслозавод” отримав свого часу близько 11 млн. грн. від ТзОВ “Техномаст” та трохи більше мільйона від банку “Форум”. Дивно, що два найбільші борги ВАТ брав під заставу власне кислих гудронів”, — стверджує керівник “Бюро екологічних розслідувань” Дмитро Скрильніков. За його словами, гудрони оцінили приблизно по 70 — 100 грн. за тонну (нагадую, в Грибовичах зберігають, за різними даними, від 200 до 400 тисяч тонн гудронів. — Н.Г.). Отже, фактично гудрони — найцінніше майно підприємства. Адже основні засоби підприємства оцінюють близько 8 млн. грн. Це видається щонайменше дивним.

Насторожує і те, що представники „Наф­томаслозаводу” звернулися до міської ради, щоби змінити цільове призначення майна, адже це може свідчити про те, що майно збираються продати. Про торги гудронами, на жаль, не йдеться. Певно, підприємство вирішило „найцінніше майно” (гудрони) залишити собі.

“Дивним є те, як банк чи будь-хто інший, міг віддати гроші під заставу токсичних відходів, адже відходи, навіть за визначенням, — те, чого власник повинен чи має намір позбутися... Чи дасте ви гроші комусь під заставу чогось, що йому не потрібно?” — дивується пан Скрильніков.

Аби зрозуміти логіку банку, кореспондент „Ратуші”, не уточнюючи тему публікації звернулась до банку „Форум” із проханням розповісти, як відбувається оцінка майна, що має стати „заставою” і чи захищений банк у випадку „незначних прорахунків”. „В банку „Форум” є власні оцінники, які оцінюють майно, яке планують віддати під заставу. Якщо підприємство банкрутує, банк може погасити заборгованість за рахунок застави, а може і за рахунок реалізованого майна підприємства. Адже банк, як кредитор, увійде в комітет кредиторів. Зазвичай банк використовує всі можливості, аби повернути власне кредитні кошти”, — пояснили в відділі корпоративного бізнесу банку „Форум”. До слова, в будь-якій справі про банкрутство всі фінансові питання вирішує саме комітет кредиторів, який має можливість розпоряджатися майном боржника. Тож, фактично, якщо банку-кредитору кислі гудрони виявляться не до смаку — можна буде отримати кошти за рахунок продажу, наприклад, іншого майна, водойм чи земельних ділянок нафтомаслозаводу.

На думку пана Скрильнікова, правоохоронні органи мали б ретельно перевірити, яким чином нафтомаслозавод наробив таких боргів, а разом із тим, і кредиторів, які тепер вирішуватимуть долю майна, куди поділись кошти, і як тепер за це розраховуватимуться. “Можна висувати різні версії та припущення, чому і кому це вигідно... Адже завод має цікаве майно і цікаві для інвесторів земельні ділянки, звісно, і такий важкий і, як виявилось, недешевий спадок, мабуть, тягнути не хочеться. Не виключено, що бажання фірми “Алвема”, яка свого часу намагалася викупити гудрони, переробляти токсичні відходи, могло бути удаваним. А його метою було продемонструвати, що відходи мають певну вартість. Звісно, починається скандал, і “Алвема” гудронів так і не купує, натомість всім продемонстрували, ніби гудрони мають ціну. Цікаво, що бажання віддати відходи під заставу у “Львівського дослідного нафтомаслозаводу” збіглося в часі з обранням на посаду  нового голови правління заводу пана Дідуна, що прийшов на цю посаду з тої таки ВКП “Алвема” в березні 2007 року”, — розповідає керівник ГО “Бюро екологічних розслідувань”.

Як наслідок: може статись, як у старій приповідці: борщ окремо, а мухи окремо, землю продають, а гудрони... залишаються місцевій громаді.

P.S. “Ратуша” намагалася взяти коментар у кредиторів — ТзОВ  “Техномаст” і Львівської філії банку “Форум”. На жаль, із ТзОВ “Техномаст” поспілкуватися не пощастило, а в банку “Форум” пояснили: така інформація є конфіденційною, тож розголошувати  її можуть лише за взаємною згодою філії банку, клієнта (боржника) а також головного банку в Києві, і порадили писати офіційний запит і чекати відповіді. “Ратуша” написала запит і з нетерпінням чекатиме відповіді. Якщо власні оцінники банку “Форум”, які оцінюють майно, справді знають, хто і як може утилізувати кислі гудрони, та ще й на цьому заробити, газета неодмінно повідомить своїх читачів про веселу новину, а заразом і заспокоїть грибовицьку громаду, управління охорони навколишнього середовища у Львівській області й управління екології та благоустрою Львівської міської ради.

Наталя Горбаль, газета "Ратуша", 13 листопада 2008 р.