Паводок, який завжди з нами

Якщо не зміняться суспільні схеми і мислення влади та людей, катастрофи завжди захоплюватимуть нас зненацька.

Для гірської і передгірської Чернівецької області паводки не таке вже й рідкісне явище – майже кожного літа зливові дощі тут зносять мости, дороги, дерева, руйнують будівлі, а часом гинуть і люди. Але паводок 24-27 липня виявився найтрагічнішим за останніх 39 років (перед цим велика вода принесла значні жертви і руйнування 1969 року) – 12 загиблих, 1,5 млрд грн збитків, повністю зруйновано майже 600 житлових будинків.

Але, окрім усієї трагічності, паводок – ще й привід, щоби подивитися на себе і владу з боку – в якій системі суспільних відносин і цінностей ми живемо.

Більшовизм по-українськи: заборонити усе, але не усім

Звичка, що засіла у нас з часів світлого минулого, у випадку будь-якого лиха – чи то стихійного, чи техногенного, відразу ж вимагає пошук винних. Але якщо у 30-40-х роках винними проголошували конкретних осіб і ніхто з ними не церемонився, то тепер винні – німі субстанції, що не можуть себе захистити. Після конкретного паводку ними виявилися лісова і деревообробна галузі та розробка надр (вибірка гравійно-піщаної суміші) – без вказівки на конкретні прізвища. Але якщо до паводку крики навколо заборони вирубки лісів і вибірки піску і гравію мали здебільшого політичний (нагадати про себе як захисника всенародного добра) або економічний (чого той ліс чи гравій вивозять, а гроші йдуть мимо моєї каси чи кишені) аспект, то тепер ці крики набули реалізації завдяки управлінським рішенням. Якимись директивами першого віце-прем’єра Турчинова і президента Ющенка введені тимчасові заборони на вирубку лісу і вибірку піску і гравію.

Ющенко договорився до того, що нарахував на Буковині аж 17 тисяч пилорам. Якби їх скільки було, то не лише Буковина і Україна, але й сусідня Румунія і половина сибірської тайги давно б перетворилися у степи з кочовим населенням і табунами сайгаків. Ніхто звичайно ж не проти, щоби навести лад у цих сферах діяльності і мінімізувати тіньові та корупційні схеми. Але ж за цими видами діяльності – не лише тіньовики і корупціонери.

Що тут почалося! Міліція вже два тижні ганяє берегами річок і дорогами, виловлюючи машини, що везуть ліс і гравій без документів. Підприємці, які на законних підставах мають дозвіл на розробку лісів, відправили людей у відпустки, а банківські лічильники їм справно нараховують відсотки на кредити, взяті для розвитку підприємств. Не надто рентабельні і обплутані різними податковими і пенсійними зобов’язаннями лісгоспи і лісокомбінати (збиток лісової галузі області від паводку 41 млн грн) взагалі не знають що робити в умовах тієї тимчасової заборони. У селах, де зруйновано хати, бракує гравію для зведення фундаментів, окрім хіба що села Чорногузи Винницького району, де ситуацію з будівництво житла контролює особисто президент і, не сумнівайтеся, особисто приїде вручати ключі першим поселенцям під клацання фотоапаратів і телекамер.

Влада хоче бути справедливою і сильною для народу, принаймі виглядати такою перед телекамерами. В результаті страждають податки, підприємництво, будівництво, ринок праці, соціальна сфера і врешті-решт той же народ. Хто компенсує ці втрати? Та ніхто і ніколи. Чим не більшовизм? Але більшовизм вже пристосований до наших потреб і як не дивно – тих же корупційних схем у лісорозробці і видобутку гравію. Бо тими ж дивними директивами дозволено розробляти ліс і видобувати гравій відповідним суб’єктам господарювання для відбудови інфраструктури і житла у постраждалих районах. У такому випадку, хто отримає дозволи на поставки цих матеріалів, а відповідно і чималі бюджетні кошти? Як будуть визначатися ці суб’єкти господарювання – дуже легальні чи найлегальніші із легальних? Хто буде визначати, які суб’єкти поставлятимуть ліс і гравій? Хто контролюватиме тих, хто це буде визначати? Яка реальна ринкова ціна будівельного лісу і гравію і чи не скаже через півроку КРУ, що, за оцінками якогось там 1992 року, вартість того лісу чи гравію завищена вдвічі? І чи не дасть через рік наступний прем’єр або чинний президент «фас» усім контролюючим і фіскальним органам перед черговими виборами шукати «винних» у завищенні, розкраданні, розбазарюванні коштів, виділених на ліквідацію наслідків? І хто, знаючи усі ці речі, захоче поставляти ліс, пісок і гравій за державні кошти при такій системі державного управління? А унаслідок цього, чи не буде дефіциту тих самих матеріалів для відбудови житла, доріг і мостів?

Запитань значно більше, ніж є відповідей на них. Бо «заборонити» - це красиво і привабливо для телевізійних образів «сильних» правителів. А усе інше – це марудна і складна робота із задоволення і врахування потреб різних сфер виробництва, соціальних груп, це ламання схем, що діяли роками. А для чого це, якщо завтра – відставка, вибори, перехід в опозицію чи інша посада?

Комунізм задля піару: роздати подачки

Якщо брати як приклад для роздавання подачок Чернівці, то рівних у розтринькуванні бюджетних коштів задля піару чинному прем’єр-міністру немає. Йдеться про виділення 24 млн. бюджетних гривень для разової допомоги підприємцям Калинівського ринку у Чернівцях - по 5000 гривень на сім’ю підприємця. Відповідне звернення до Кабміну про виділення грошей з бюджету підприємцям майже одностайно проголосувала й Чернівецька міськрада після того, як декілька осіб з того ж ринку увірвалися на сесію і криками та тупотом ледь не зірвали її роботу, волаючи, що їх затопило - а у цей час в багатьох районах області люди не мали ні хліба, ні води, ні житла.

Але сесія голосує і просить роздати підприємцям бюджетні кошти, бо крик і тупіт значно сильніший аргумент, ніж здатність розуміти іншого і думати. А одна державна структура в області навіть доручення «намалювала», щоби цю допомогу в першу чергу видали саме крикунам з вказівкою на конкретні прізвища (видно з юристами на державній службі таки серйозні проблеми, або з головами тих, хто такі корупційні доручення підписує).

Гроші звичайно ж роздадуть. Але чи питали інших платників податків, чи згідні вони, щоби їх кошти видавали у такий спосіб і на такі цілі? І чи захоче платник податків після таких подачок за його кошт далі чесно ділитися ними з такою державою?

Зате прем’єр, за чиїм підписом є постанова про виплату допомоги для торговців ринку буде майже святою. А незабаром вибори – чи то позачергові парламентські, чи то президентські. І ціна голосів однієї родини підприємців – 5000 бюджетних гривень… Чим не комунізм? Поділили чуже, а роздали тим, хто можливо й постраждав, але аж ніяк не є престарілим, дитиною-сиротою чи особою з обмеженими фізичними можливостями, не втратив житло і годувальника. Цікаво, чи роздавали Буш або губернатор штату Луїзіана бюджетні гроші приватному бізнесу за збитки після урагану «Катрін»?

Видно у нашого уряду і базарних торговців однаковий менталітет – одні не розуміють, що роздають не свої гроші, а інші не хочуть розуміти, що беруть чужі гроші. У той же час сім’ям, що повністю втратили житло, видадуть по 25 тисяч доларів – вартість малосімейки без зручностей у Чернівцях або євроремонту двокімнатної квартири.

Анархія: на усе начхати, лише б мені було добре

У чому ще наші влада і народ абсолютно одностайні – так це у бажанні жити, ігноруючи правила і закони. Ситуація після паводку – наглядний цьому приклад.

Так, позачергова сесія Чернівецької облради 2 серпня зробила «відкриття». Виявилося, що незважаючи на те, що на Буковині бували й більш потужні паводки – 1911, 1941 і 1969 років, ще ніколи інфраструктура, промислові і житлові об’єкти не зазнавали таких велетенських збитків. По-перше, тому що в ті часи ще не було такої інфраструктури, а по-друге, тому, що тоді ніхто не давав дозволів будувати споруди у зонах затоплення, а порушувати заборони ніхто не наважувався. Тепер же дозволи або ігноруються, або їх хтось таки видає в обхід різних заборон, або збудовані об’єкти узаконюються судами за мінімальні штрафи. А коли усе змиває, то збитки компенсують за рахунок державних коштів (тобто тих же платників податків). Голова облради Іван Шилепницький особливо оборювався, мовляв, хтось ці дозволи на будівництво видавав, хтось це не контролював і якщо нікого не покарати, то через декілька років буде те саме. Немає сумнівів – буде. Бо ніхто нікого не знайде і не покарає. Ні архітекторів, які робили проекти для зон затоплення, ні інспекторів, які не зупинили будівництво, ні представників місцевого самоврядування, які на усе закривали очі, ані судів, які його узаконили, ні будь-кого іншого. А землі в регіоні і так мало, а будувати ж десь треба. А паводок? Та такий потужний він раз на 30-40 років. А тоді вже не буде архітектор - архітектором, інспектор - інспектором, а голова сільради - головою сільради. А після них – хоч потоп всесвітній.

Не краще ситуація і в лісі, тобто на вирубаних лісосіках. І справа не скільки у самих рубках, скільки у прибиранні (а фактично захаращенні) тих лісосік. Гіляки та інші відходи лісопромислового виробництва, якими закидані лісосіки, теж є стимулятором руйнівної сили паводку. Але й тут нікому цими проблемами займатися: виробникам - додаткові витрати, інспекторам-екологам і природоохоронній прокуратурі – далека дорога і мінімальні штрафи, за якими неохота пхатися в таку глушину (та до того ж на усі лісосіки в них немає ні людських, ні матеріальних ресурсів), а місцевому населенню – ліньки це контролювати, бо ліс, дає можливість якось прожити. Тобто ситуація влаштовує усіх – до чергового паводку. А скільки там тих паводків за 30-40 років? Один. Тож якось воно буде…

Видобуток гравію – те ж саме. Нелегали його просто крадуть, часом нахабно – на очах у екологічних інспекторів. Ті, хто має дозвіл на руслорегулюючі роботи, насправді переважно вибирають гравій і пісок, бо на усе інше немає ні часу, ні бажання. Та й пальне дороге. А ті, кому потрібен гравій, не дуже й зважають на його походження. Мабуть, більшість особняків чернівецьких і буковинських можновладців побудовані на тому ж таки нелегальному гравії і піску. То ж хай крадуть. До наступного паводку, а він, як відомо – раз на 30-40 років.

Така ж сама ситуація й на затопленому Калинівського ринку. До паводку декларувалося, що на ринку працюють понад 9500 підприємців (цифра, очевидно, взялася від кількості торгових місць). Насправді ж, коли почали складати реєстр потерпілих, то виявилося: договорів оренди і суборенди з ринком у більшості немає, торгові патенти у багатьох прострочені вже два-три місяці, власниками багатьох торгових точок виявилися одні й ті ж люди, часом маючи їх по 5-10, а то й 20 (цікаво, скільки власники 5-20 торгових точок сплатили за рік податків, бо навіть якщо брати середню ціну оренди, то власник, наприклад, 10 контейнерів за місяць спокійно кладе до кишені мінімум 5000 у.о – офіційну зарплату Президента України). А де тоді доблесна податкова? І де інші служби, які б мали знати, що переважна більшість підприємців ринку перебувають на ньому на пташиних правах, сплачуючи за оренду торгових місць реальну плату не до каси ринку, а власнику торгової точки до кишені. І у випадку якихось катаклізмів, законних підстав їх захищати ніхто не буде. Мабуть, про це знали. Але і підприємців, і відповідні структури така ситуація влаштовувала. І влаштовувала б надалі, якби не трапився паводок. А коли багатьом захотілося отримати по 5000 урядової допомоги, то й виявилося, що за законом вони – ніхто і звати їх ніяк. І багатьом вже, мабуть, краще не отримувати ті урядові гроші, лише би ніхто не ламав схеми, що працювали роками. І тихо залягти на дно – без проблем з податками, легальною орендою і суборендою... До наступного великого паводку. А він як відомо – раз на 30-40 років.

А раз великий паводок раз на 30-40 років, то навіщо напружуватися? Звичайно, мости, дороги, житло відбудують - щоправда, невідомо якої якості. Наприклад, той же президент на Івано-Франківщині перед телекамерами днями учив будувати мости, мовляв, що ви тут копаєтеся, такий міст гуцули будували за чотири дні, а перший віце-прем’єр підганяв голову Держводгоспу, щоби за півроку збудував декілька сотень гідрозахисних об’єктів. Різні галузі економіки усілякі там заборони переживуть трохи хитрістю, а трохи обманом, ще й не таке переживали. Тіньові схеми у лісі, у вибірці гравію, у дозволах на будівництво, у базарній торгівлі працюватимуть, бо вони вигідні усім. Заборони і подачки процвітатимуть – переважно для телевізійних камер під час різних малих і не дуже катастроф перед тими чи іншими виборами.

А паводок? Він прийде, бо куди ж йому подітися? Може не через 30-40 років, а раніше чи пізніше. Географічне становище таке. І знову трісне по головах і по кишенях масштабами руйнувань і жертв. Але ж то буде потім. А зараз - після нас хоч потоп.

Чи може разом з будівництвом доріг, мостів і хат для потерпілих почати більш масштабні зміни? Замість дешевих заборон і подачок – ламати нажиті пострадянські схеми. Замість тупого розкрадання і никання по кишенях тіньових лісових, гравійних і базарних доходів – платити податки, а взамін вимагати до себе поваги і врахування інтересів з боку влади. Але це не так просто. Потрібні зміни у головах. Бо якщо у головах: «Після нас хоч потоп», то він обов’язково буде. І з тими ж, якщо не більшими наслідками.

Олександр Мостіпака, для Західної інформаційної корпорації