«Місячний» ландшафт навколо Яворівського озера, або Кози не винні

Вже за кілька десятиріч територія навколо Яворівського озера може стати привабливою рекреаційною зоною для туристичної індустрії та розвитку водного спорту. Але тільки за умови проведення біологічної рекультивації території, тобто висадки дерев та відновлення трав’яного покрову. І тільки через 50—100 років земля навколо колишнього кар’єру зможе остаточно «забути» про завдані їй рани. Проте нині тут улаштовують переважно показове висаджування дерев.

В Україні дуже багато озер, але таке, як Яворівське, що на Львівщині, лише одне. По-перше, воно рукотворне, бо створене на місці колишнього масштабного сірчаного кар’єру. По-друге, найбільше в Україні за кількістю прісної води. Її об’єм — понад 195 млн. куб. м., площа водного плеса — 7 кв. км. Але на цьому всі переваги штучної водойми закінчуються. Бо немає тут ані пляжів із жовтими пісками, ані яхт під білосніжними вітрилами. Це все, за певних умов, може бути в майбутньому.

А наразі в радіусі кількох десятків кілометрів уздовж крутих берегів озера — суцільний дикий «місячний» ландшафт. Навіть у літню пору зелена трава не в силі приховати рани землі, заподіяні їй людиною. Минуло понад десять років відтоді, як припинено видобуток сірки на колись найбільшому в Європі відкритому родовищі «Яворівська сірка». Вибравши цінні поклади, земляні відвали залишили напризволяще. Тепер тут можна знімати фантастичні кінофільми.

Півтора року тому вперше на пострадянському просторі тут було реалізовано наймасштабніший проект із затоплення велетенської вирви від видобутку сірки. Три роки вливала свої води в рукотворний кратер річка Шкло, доки не заповнила його по вінця. Нині озеро поволі починають «обживати» місцеві рибалки, які говорять про неабиякі улови щуки, коропа, судака. Крім того, у спекотну літню пору сюди з’їжджаються сотні відпочивальників. Проте сказати, що мешканці навколишніх сіл отримали якусь надію на краще життя, не можна, бо переважна більшість їх так само перебивається заробітками за межами району та області. Приторговують горілкою, соляркою, іншим нехитрим крамом у сусідній Польщі або ж подаються на заробітки до Києва.

На думку голови правління ВАТ «Гірхімпром» Івана Зозулі, у Яворівського озера чималі перспективи. Але для цього потрібно виконати комплекс робіт з упорядкування навколишньої території. На сьогодні завершується технічна рекультивація території. Тут уже не побачити значних гірничих відвалів. Наступний етап — біологічна рекультивація. У майбутньому це дасть змогу створити оптимальний екологічний баланс території і перетворити її на рекреаційну зону відпочинку для жителів. Тут планується висадити сосну звичайну та березу. Складність у тому, що після гірничих розробок ґрунти тут збіднені, лише за сприятливих умов через 50—100 років ліс спроможеться частково відновити їхню колишню структуру.

Сьогодні силами інституту «Містопроект» та ДУ «Львівський лісотехнічний університет» розробляється відповідний проект. Ним передбачено провести значний обсяг робіт. Але на сьогодні ситуація залишається невизначеною.

— Звичайно, господар території — ВАТ «Яворівська сірка» має серйозні плани щодо облаштування озера. Але сил для цього йому явно бракує. Та й фінансування обмежене. Приміром, за минулий рік із державного бюджету на рекреаційні роботи було виділено близько 7 млн. грн. Це становить близько 30% від потреби. Але чим більше ми зволікаємо з вирішенням проблеми, тим більше коштів доводиться вкладати, оскільки ціни щоразу зростають, — зазначає Іван Зозуля.

Нещодавно в рамках акції з висадки зелених насаджень на Яворівське озеро завітала велика група лісівників, журналістів, керівників області на чолі з новим губернатором Миколою Кмітем. Сказати, що від цього була якась користь, важко. Адже все відбувалось у кращих радянських традиціях. Кілька десятків керівників району, навколишніх сіл із самого ранку чекали на обласного чиновника — переважно щоб засвідчити свою присутність. Щось подібне спостерігалося чотири роки тому біля села Цитуля. І що — не встигли деревця вкоренитися, як їх об’їли місцеві кози.

— Мало висадити ліс, — говорить Анатолій Дейнека, — його потрібно ще й берег­ти. Але хто це робитиме? Лісівники хоч зараз готові забезпечити територію кількома мільйонами саджанців сосни та берези. Але хто їх доглядатиме? Успіх залежатиме від дотримання кількох чинників: якості і правильно підібраного до місцевості, погодно-кліматичних умов посадкового матеріалу. Якщо буде посуха — вважайте, дерева не виживуть. Аби цього не сталося, за рослинами потрібен догляд. Якщо хтось думає, що досить висадити деревця, і далі вони самі ростимуть, глибоко помиляється.

Подібну акцію на Яворівському озері вже проводили кілька років тому. Висадили акацію, березу, дуб червоний. На превеликий жаль, нині від тих саджанців залишилися лише обгризені козами стовбури. Забезпечити догляд повинен був би постійний користувач землі, тобто ВО «Сірка». Але у штаті підприємства немає відповідних фахівців.

Через брак фінансування останні два роки на озері припинила своє функціонування рятувальна служба.

Як буде далі — невідомо. Тим часом науковці виношують перспективну для Яворівщини ідею — спорудити гребний канал. Сьогодні такий канал є лише в московському Крилатському. Таким чином, за наявності належного фінансування та якісного менеджменту, Яворівське озеро могло б стати місцем відпочинку не тільки для жителів навколишніх населених пунктів та обласного центру, а й для веслувальників, байдарочників, любителів парусного спорту всієї Західної України. Для цього є відповідні території, гірнича техніка, навчені фахівці. Це дуже посприяло б розвиткові згаданого виду спорту. Як пожартував губернатор, на Львівщині міг би з’явитися свій український Балатон.

Тим часом на підприємстві «Сірка», яке займається рекультивацією території, досі не врегульовано питання з фінансуванням. За словами Івана Зозулі, цього року на підприємство з державного бюджету досі не надійшло жодної гривні. Ростуть борги за електроенергію, а з ними й штрафні санкції. Через депутатські розбірки зависло й надходження коштів з обласного бюджету. Без вирішення цих проблем жодні проекти не матимуть майбутнього.

Ще одне питання, з яким пов’язують перспек­тиви Яворівського озера, — визначити єдиного господаря території. Тут думки розходяться. Як зазначає голова Залузької сільської ради Василь Максимик, відповідно до законодавства, після завершення рекреаційних робіт землі мають бути передані їхнім колишнім власникам, тобто сільським радам. Нині сільська рада включає в себе п’ять сіл. ВО «Сірка» вело видобуток в епіцентрі цих населених пунктів, а 90% їхнього населення працювало на цьому підприємстві. В результаті села не мали розвитку, місцевих мешканців було включено до списків на виселення. Тепер села почали розвиватися. Вже газифіковано Залужжя і Новий Яр, на черзі — с. Цитуля та Новини. Люди повертаються в села. Утім, є певні складнощі з відкриттям номерів у будинках, які досі пустували. Що ж до туристичного бізнесу на Яворівському озері, то спочатку тут слід вкласти чималі кошти, перш ніж сюди приїдуть туристи. Звичайно, улітку й нині сюди приїжджають відпочивальники, але жодних послуг для них тут немає. Щоб туристична індустрія запрацювала, слід побудувати під’їзні дороги, прокласти каналізацію, словом, створити належну інфраструктуру.

Погоджуючись з усім цим, начальник Головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Степан Лукашик вважає, що спочатку потрібно визначити єдиного господаря території. Якщо цього не зробити, розбудова приозерної території може спричинити цілковитий хаос. Реальний приклад — ситуація із забудовою озера Ширава, що в сусідній Словаччині, де після появи на березі численних готелів та вілл, а як наслідок — безконтрольних стоків озеро стало мертвим. Тому земля мусить мати єдиного господаря. Одне з першочергових зав­дань — розробити генеральний план розвитку території. І лише тоді можна буде розвивати рекреаційну сферу. Чим закінчаться суперечки — невідомо, а тим часом озеро поволі перетворюється на величезний смітник. І винні в цьому не кози.