Катастрофу визнали радіаційною аварією максимального рівня (сьомого) за Міжнародною шкалою ядерних подій. Близько 170 тис. осіб довелося евакуювати із зони лиха, ураженої радіоактивним забрудненням.

Однак в 2016-2017 роках уряд Японії скасував режим евакуації в більшості районів префектури Фукусіма, запропонувавши людям повернутися.

Чи вдалося повернути життя в регіон і як живуть сьогодні міста-привиди, найбільш наближені до зони аварії на АЕС, розповідає в своєму репортажі з Японії американське видання The Washington Post .

НВ пропонує повний переклад цього матеріалу.

Хибна надія

Нобору Хонда втратив 12 членів своєї великої родини, коли майже вісім років тому на префектуру Фукусіма в північній Японії обрушилося цунамі. Минулого року в нього діагностували рак, а шанси на життя оцінили в кілька місяців.

Тепер у Нобору Хонди третя біда: йому доводиться спостерігати за останніми подихами рідного міста.

Протягом шести років Наміє вважали небезпечною зоною після катастрофи на атомній електростанції Фукусіма-1 (Фукусіма-Дайіті), що стала наслідком землетрусу та цунамі в 2011 році.

Жителі містечка розкидані і розділені. Сім'ї розколоті. Відчуття спільності руйнується.

"Минуло вісім років. Ми сподівалися, що тепер все владнається, - каже 66-річний Хонда. Однак зараз найгірший час, найболючіший період".

Для жителів Наміє та інших міст, розташованих поруч з АЕС Фукусіма, біль загострюється через те, яким чином японський уряд намагається вийти за рамки трагедії, використовувати Токійську Олімпіаду 2020 року як символ надії та відновлення, як знак того, що життя може повернутися до  нормального русла після катастрофи такого масштабу.

Цей звабливий наступ пов'язаний також із зусиллями з відновлення японської ядерної енергетики - однієї з найбільших мереж атомної енергетики в світі.

Шість олімпійських ігор з софтболу та один бейсбольний матч пройдуть у Фукусімі - жвавій та вільній від радіації столиці префектури, звідки почнеться також естафета Олімпійського вогню.

Однак для Наміє, розташованого набагато ближче до злощасної атомної станції, це свято - лише порожній звук, кажуть його мешканці.

Наміе в 2015 році:

Масштаби проблеми

Колись це було згуртоване співтовариство фермерів, рибалок і гончарів, з фруктовими садами і рисовими полями, затиснуте між горами і морем. Це було місце, де люди святкували й сумували як одна родина, а сім'ї жили разом протягом поколінь.

Все це зникло. На головній вулиці містечка відкрився невеликий новий торговий центр. Але в декількох хвилинах ходи від нього - покинута перукарня, на порожніх кріслах якої роками збирався пил. Напис у барі, що пропонує клієнтам відчувати себе як вдома, все ще зберігся, однак всередині підлога встелена сміттям та уламками. Зал караоке забитий дошками. Дикі кабани, мавпи та пальмові куниці все ще бродять по вулицях, кажуть місцеві жителі.

Повернулися всього 873 людини - менше 5% від колишнього населення містечка чисельністю 17 тис. 613 жителів. Багато хто боїться - і не без очевидних підстав - що і їхні будинки, і околиці все ще є небезпечними. Більшість репатріантів - літні люди. Тільки шестеро дітей навчаються в новій блискучій початковій школі. Це не місце для молодих сімей.

Чотири п'ятих географічного району Наміє - це гори та ліси, які неможливо дезактивувати [від радіоактивного забруднення] і які, як і раніше, вважаються небезпечними для повернення. Коли йде дощ, радіоактивний цезій з гір потрапляє до річок та підземних джерел води неподалік від міста.

Репортаж Грінпіс з Наміє, приурочений до скасування режиму евакуації для міста:

Грінпіс роками знімав тисячі вимірів радіації в містах навколо атомної станції Фукусіма. В організації запевняють, що рівень радіації в тих частинах Наміє, де було скасовано режим евакуації, протягом багатьох десятиліть буде набагато перевищувати максимальну позначку допустимих міжнародних норм, що підвищує ризик лейкемії та інших видів раку до "невиправдано високого рівня", особливо для дітей.

У сільських районах навколо міста рівень радіації ще вищий і може залишатися небезпечними для людей навіть після закінчення нинішнього століття, робить висновок Грінпіс у своєму звіті за 2018 рік.

"Масштаби цієї проблеми - явно не та тема, яку уряд готовий донести до японського народу, і це становить корінь проблеми повернення евакуйованих", - говорить Шон Берні, старший фахівець з атомної енергетики в Грінпіс. "Сама ідея того, що промислова аварія може закрити для поколінь (і навіть довше) цілий регіон Японії, з її обмеженістю придатних для життя територій, - зайвий раз нагадає громадськості про те, чому вони мають рацію, виступаючи проти ядерної енергетики", - вважає Берні.

Шон Берні, старший фахівець з атомної енергетики в Грінпіс, під час візиту в до Наміє в 2016 році: 

Стіни нерозуміння

Сьогодні колишні жителі Наміє розкидані практично по всіх з 47 префектур Японії, крім однієї. Багато хто живе в сусідньому місті Ніхоммацу, у комфортабельних, але ізольованих блокових квартирах, де загальний простір та взаємодія обмежена. З від'їздом молоді люди похилого віку, які найбільш гостро відчувають втрату Наміє, почувають себе ще більш самотніми.

"Люди втрачають сенс життя. Чим більше часу проходить, тим більше вони втрачають почуття людської гідності", - говорить Сігеру Сасакі, колишній фермер з Наміє.

"Ще як спільнота ми вже страждали від старіння населення, - зазначає Кацунобу Сакурай, колишній мер сусіднього міста Мінамісома. - Тепер же втрати ще більш серйозні, тому що молоді люди не приїжджають назад. Люди похилого віку, які повертаються, відчувають песимізм та депресію. Найбільша трагедія зараз - це високий рівень самогубств".

Казухіро Йошида, мер Наміє, каже, що побоювання з приводу радіації - не єдина причина, з якої люди не повертаються. Багато хто скаржиться, що спорожнілому місту не вистачає зручностей.

Мерові вдалося знову відкрити медичну клініку, і він сподівається, що скоро нарешті запрацює супермаркет, незважаючи на нестачу жителів. Але установа по догляду за людьми похилого віку залишається закритою, оскільки її власник не може знайти співробітників, розповідає мер.

"За останні вісім років ми стали свідками руйнування цілого регіону, цілого співтовариства, і буде вкрай важко повернути людей, - сказав він. - Однак протягом історії ми пережили багато труднощів. Якщо ми здамося, ми втратимо наше місто, і як мер я докладу всі зусилля, щоб запобігти цьому ".

Але багато жителів говорять, що влада занадто грубо намагається переконати людей повернутися, не надаючи підтримки жителям в їхніх спробах побудувати нові громади в таких місцях, як Ніхоммацу, та припинивши компенсаційні виплати протягом року після скасування режиму евакуації.

"Ми засмучені. Кожен з нас", - каже Сасакі, колишній фермер.

В інших містах поблизу АЕС люди нарікали, що довільно призначені компенсаційні виплати - найбільші для людей, щодо яких визнали перебування в уражених радіацією зонах; набагато менші для жертв цунамі; та жодних виплат для людей, які знаходилися всього лише на відстані милі від найбільш постраждалої зони - розділили їхні спільноти та спровокували невдоволення і розбіжності [серед жителів].

Уряд будує і зміцнює стіни біля моря уздовж сотень миль Тихоокеанського узбережжя, щоб запобігти удару чергового цунамі, проте деякі жителі говорять, що з ними ніхто не консультувався з цього приводу і вони не дуже раді, що втратили доступ до моря.

"Тутешні місця відчайдушно намагаються залучити і повернути людей, проте це [зведення прибережних стін] знижує нашу привабливість для молоді", - вважає Рікен Комацу з рибальського порту Онахама. Він працює над відновленням місцевої громади і над тим, щоб підвищити рівень обізнаності про проблеми, пов'язані з відновленням регіону.

Комацу каже, що процес реконструкції регламентувався зверху - і ця проблема, за його словами, у більш широкому сенсі відображає те, що являє собою Японія.

"Ми вдруге переживаємо свою втрату, тому що це далеко не те відновлення, якого б ми хотіли", - відзначає він.

Будинок Нобору Хонди, зруйнований цунамі, зрівняли з землею бульдозери, щоб звільнити місце для нових будинків. Але жоден з них не був побудований.

"Ми були вигнані з нашої спільноти, а саму її знищили, - каже він. - Ми просили місто та префектуру відновити для нас громаду, нехай далеко від дому, однак нас не почули".

За матеріалами: nv.ua