Індія є однією з найбільш забруднених країн світу

Індія є однією з найбільш забруднених країн світу. Чому?

Проблему проаналізувало видання The Economist.

У колонії Наваб далеко не треба ходити, аби, побачити людей, які стали жертвами забруднення. Наприклад, двадцятирічна Анніса має обличчя зірки Боллівуду, проте кінцівки настільки кволі, що не може ходити. 13-річний Радж паралізований, тож його батько носить, як велику ляльку. Інший хлопчик-підліток, Шиамлал, сидить сам-один на порозі свого будинку. Він страждає на млявий параліч; принаймні, він може говорити та не слинитися.

Усі вони належать до 961 осіб, якими опікується Chingari Trust, місцева благодійна організація, – вона працює з дітьми, що постраждали від найстрашнішої техногенної катастрофи в історії. Проте, жоден з них ще не народився, коли тут стався витік 40 тонн метилізоціанату з заводу з виробництва пестицидів Union Carbide, у результаті якого загинуло від 4000 до 16000 чоловік. Це було у 1984 році. Причиною їх інвалідності є не газ чи його вплив на їхніх батьків, а вода з місцевих колодязів, що містить токсини з відходів фабрики. Лише у 2014 році, за наказом судді, колонія Наваба отримала водопровід. Проте постачання води часто відбувається з перебоями, тому багато хто все ще покладається на старі ручні насоси.

Байдужість влади до 100 тисяч бідних людей, які живуть у Бхопалі, Індія, свідчить про нездатність Індії боротися із забрудненням. Національний уряд працює у столиці країни, Делі, де жителі дихають повітрям, що еквівалентне половині викуреній пачці сигарет у звичайний день та двох пачок – у поганий. Приміські озера та водні шляхи Бангалорі, високотехнологічного центру Індії, або вкриваються токсичною піною, або ж спалахують вогнем: у січні 2018 року 5000 солдатів протягом 7 годин гасили озеро Беландур, що у південно-східній частині міста. У Гайдарабаді, індійському фармацевтичному центрі, антибіотики потрапляють у річки, прискорюючи розвиток супербактерій. По всій Індії понад дві третини міських стічних вод залишаються неочищеними.

Забруднення не є лише міською проблемою. Небо над широкою, інтенсивно обробленою Гангською рівниною затьмарене тією ж сумішшю з дизельних та вугільних випарів, як і у Делі. Навіть священна річка Ганг стала непридатною для купання та пиття. Інтенсивне видобування вугілля знищило ліси та виділило в атмосферу чорний пил у південній частині центральної Індії. А в довгостроковій перспективі фермери будуть платити ще більше: глобальне потепління вже впливає на річні мусони, що викликають раптові повені та посухи.

Індійська держава не цілком байдужа до цих проблем. Вона розпочала план очищення Гангу ще у 1986 році. Майже 20 років тому Делі стало переводити громадський транспорт на природний газ. Нинішній уряд посилив національні стандарти щодо викидів та збільшив інвестиції у відновлювані джерела енергії. Індія стверджує, що досягне зазначених у Паризькій кліматичній угоді цілей ще до кінця 2030 року.

Суніта Нараін з аналітичного Центру наук про довкілля, Делі, стверджує, що справді гідним цілям уряду, як правило, бракує рішучості. «У нас є інституції та багато правильних законів, – каже вона. – Проте, де фактичні потужності, персонал, інструменти?» Наприклад: гігантський мідноплавильний комбінат у Тутікорін, що на півдні Індії, є предметом екологічних скарг протягом десятиліття. У травні обурені запланованим розширенням заводу місцеві жителі організували масовий протест. Поліція відкрила вогонь, вбивши 13 людей. Уряд закрив завод. Проте, якби він належним чином регулював рівень забруднення, який створював завод, то 5000 працівників досі мали б роботу.

Дуже часто погано продумана політика призводить до непередбачуваних наслідків. Наприклад, уряд заохотив фермерів вирощувати рис. Рівень ґрунтових вод стрімко впав, що спонукало декілька штатів зобов’язати фермерів висаджувати урожай пізніше, ніж зазвичай, тобто після початку сезону мусонних дощів. Це призвело до того, що врожай поблизу Делі посадили наприкінці жовтня, коли вщух вітер. У той же час, нові механічні жниварки залишають більше стерні. Маючи у наявності короткий період для посіву озимої пшениці, фермери вдаються до найшвидшого способу очищення своїх полів: спалення їх. Дим, який швидко росіявся б у вітряні місяці, натомість висить у повітрі.

Знову ж таки, щоб заручитися підтримкою фермерів, уряд субсидував дизельне паливо, на якому працюють більшість тракторів та насосів. Таким чином, автовиробники масово переключилися на дизельні двигуни, на які припадає 3/4 спаленого у Делі моторного палива, а також частина канцерогенних часток, що робить повітря в місті дуже небезпечним. Уряд також надає перевагу вугіллю для виробництва електроенергії, нібито, щоб зменшити залежність від імпортного палива. Проте індійське вугілля має високий вміст золи і транспортній мережі важко довезти його на електростанції. В результаті Індія імпортує вугілля на суму близько $20 млрд на рік. Тим часом, набагато більш чисті газові електростанції «перебувають на мілині»: або не під’єднані до трубопроводів, або проігноровані електророзподільними компаніями.

Ось чому вихваляння Індії щодо виконання кліматичних зобов’язань є шахрайством. Цілі, які вона перед собою встановила, є дуже простими. Одна з них полягає у зменшенні обсягу викидів відповідно до ВВП на 35%. Проте, якщо ВВП зростає на рівні 7% у рік, ця формула дозволить потроїти викиди. Індія сподівається, що її електростанції, які вже є найбруднішими у світі, до 2030 року споживатимуть на 50% більше вугілля.

Можливо, основною причиною того, що Індія й надалі несерйозно ставиться до забруднення, полягає у тому, що її політики ігнорують середній клас.

За матеріалами: www.economist.com