Рибальський «SOS»: рятуйте нашу справу. Польові дослідження українського браконьєрства

Призначення пана Сочнєва головою Державного комітету рибного господарства України було трагічною помилкою. Сьогодні це вже не викликає сумнівів у експертів. Певно, це зрозуміла й та політична сила, яка посадила його у чиновницьке крісло. Підтвердженням такого припущення є обставина, що Партія регіонів не включила до прохідної частини списку жодного з найзатятіших ставлеників головного українського доглядача над рибалками на місцях. Більше того, й прізвища самого Сергія Сочнєва в жаданих списках немає. Це розплата за тактику каліфа на годину, що призвела до стрімкої криміналізації цілої галузі та до її швидкого і повного розвалу.

Це журналістське розслідування про те, що відбувається в богом забутих провінційних містечках і селах, рибальських селищах і селянських садибах, про понівечені долі та знищені перспективні господарства, про свідоме насаджування криміналу та екологічну катастрофу в біосферному заповіднику. Оглядач тижневика «Дзеркало тижня» провів його в кількох районах Херсонської області, проте переконаний, що результати різнилися б мало, якби автор поїхав до рибалок у Запорізьку чи Рівненську область, у Крим, Дніпропетровськ чи Одесу...

Розпочалося все досить буденно — до редакції надійшов лист із Херсонської області. Наво­димо його текст в оригіналі:

«У газеті «Дзеркало тижня» у липні було надруковано статтю «На безриб’ї в день риболовлі». Дякую вам за статтю. В ній правильно описано те, що в нас відбувається, але після неї в нас сталися великі негаразди. Одну людину — нашого рибалку Солоду­ху Миколу Миколайовича — було побито, у нього зламане ребро і перелом хребта, тому що його катували оперативні співробітники СБУ по Скадовському району. Нині до нас надіслали браконьєрсь­кі бригади, які знищують усе, що ми зарибили в затоці. Будь ласка, приїздіть до нас і подивіться на власні очі, що тут відбувається. Ми хочемо, щоб усе було вирішено справедливо, якщо ми винні в чомусь, нехай нас покарають, але якщо ми ні в чому не винні, то нехай покарають винних. Інакше життя в нас не буде».

Далі в листі, яке підписав заслужений рибалка України Віктор Пономаренко, докладно розповідається про все, що там відбувалося (публікуємо майже без правок):

«Після статті в газеті «Дзеркало тижня» у нас розгорнулися події. Відразу ж до Роздольного приїхали оперативні співробітники СБУ по Скадовсь­кому району. Вони наказали швидко зібрати людей з трьох сіл до клубу і розповіли, що є підприєм­ство, яке займається незаконним ловом, неправильно господарює. Це все йшлося про наше господарство, яке називається «Аквасфера». Вони домагалися, щоб ті, у кого є якісь відомості, розповіли якийсь компромат. Та народ послухав і розійшовся мовчки, тому що було зрозуміло, куди вони хилять. Загалом, цей хід у них не вийшов.

Тоді вони взялися за розробку конкретних рибалок. З кількома рибалками в літах їм не вдалося навіть зав’язати розмову. Ті сказали, що в господарстві все гаразд, і ви нічого не накопаєте, всі тут працюють нормально. Після цього їм здалося, що в них є шанс із наймолодшим рибалкою — із ним легше буде домовитися. Вони очікували одержати від нього компромат у письмовій формі. Вони вивезли молодого рибалку в ліс, витягли пістолета, почали стріляти в повітря, мовляв, кажи, а не то...

Ось що пише про це сам постраждалий Микола Солодуха:

«О 9.30 ранку 09.07.07 року до мого подвір’я під’їхала машина. Коли я вийшов із хвіртки, стояло 3 чоловіки. Вони запитали: чи я Солодуха? Після цього нічого не сказали, а один із них скрутив мою руку, посадив на заднє сидіння, і вони відвезли мене в невідомому напрямку. Дорогою ця людина завдавала удари по тулубі та голові. Погрожувала пістолетом».

Йому пропонували написати про будь-які порушення, які він бачив чи про які чув, про те, що хтось незаконно ловив рибу або хтось незаконно давав гроші, щоб була зачіпка. Коли він відмовився, до нього застосували фізичну силу. Поламали одне ребро. У нього стався компресійний перелом хребта. Завдали ушкодження середньої тяжкості. Він потрапив до лікарні та написав заяву до міліції. Місцева прокуратура передала цю заяву в область. Він написав ще й до Генеральної прокуратуру. Нині ті, хто погрожував, шукають шляхів врегулювання цього питання, щоб рибалка забрав заяву.

З Комітету рибного господарства надійшов наказ перекрити нам кисень і було дано команду не компенсувати кошти, витрачені нами на зариблення. Нині нам відправляють назад акти, аби дати зрозуміти, хто в хаті хазяїн, і посадити нас у такий спосіб на голодний пайок за непокору. Крім того, нині перевіряються ліцензійна діяльність, квоти. Завдання — упіймати хоч на чомусь і відібрати ліцензію.

Яке вони мають на це право? По-перше, ми витратили своїх кревних 270 тисяч гривень на зариблення, а по-друге, поки нічого не виросло, а привезені 12 браконьєрських бригад виб’ють усе. По науці, по уму треба було б зачекати до грудня і дати рибі нагулятися. І, починаючи з грудня чи січня наступного року, почати її виловлювати, а не знищувати за допомогою рибінспекції все на корені.

Ми зарибили затоку мальками коропа, білого амура, товстолобика і розраховували, що тепер ловитимемо не те, що Бог пошле, а виловимо результати своєї праці. І собі вигода, й усім покажемо, як можна господарювати на своїй воді. У нас затока, багато корму у воді, чудова водна рослинність, мілководдя, через що все добре прогрівається. Крім того, напівсолона вода, й тому тут немає інфекції.

Ми залучили науку з Одеси, Херсона, Керчі. Чотири інститути підключилися до вирішення цього питання. Вчені-рибоводи ледь не зі сльозами на очах сказали: «Невже настав час, коли комусь знадобилися наші знання?» І вони нам дуже допомогли, тому що визначили час вилову, підказали, яку рибу вирощувати, який кормовий склад використовувати на цій ділянці лиману, який мінеральний склад підгодівлі необхідний. Крім того, на майбутнє нам запропонували свою розробку — рака, який живе в напівсолоній воді. Для першого року ми мали на меті — показати, що можна зробити, а потім збиралися розвивати креветочні, мідійні, ракові та інші акваферми. У цих місцях казкові умови для розведення риби — глибина по пояс, максимум два метри, все замулено та поросло травою. Тут рибі дуже зручно нагулювати вагу.

Цікаво, що до наших планів готові приєднатися і місцеві фермери. Нині у наших краях є два великих фермери — Ковальчук і Приський. Ковальчук навіть сам спробував вигнати першу креветку — не чорноморську, а схожу на сороканіжку. Та щоб вона стала продуктивної ваги, потрібно шість місяців, а в нього максимум чотири місяці стоїть вода. Та він не втрачає надії, що вчені йому допоможуть. Раків уже вдається виростити, допоки стоїть вода в чеках, а на креветки часу не вистачає. Наші вчені теж піднеслися духом і щоразу нас приємно дивують — вони нещодавно повідомили, що знайшли рака для солоної води, який підходить для наших умов. Отож, все було б гаразд, якби нам не заважали.

Не вся влада проти нас. Міліція в нас першою зайняла позицію дотримання закону. Начальник районної міліції зараз уже запитує: «Можна половити рибку?» Кажемо: «Не можна поки що — нерест. Пізніше». І він не наполягає. Це дуже важливі зрушення у психології однієї ланки керуючої вертикалі. Та службу прокуратури чи СБУ ще просунути в такому дусі не вдасться. Свавілля підтримують і ділки, які заробляють гроші та не думають про завтрашній день. Вони діють за добре знайомою схемою — приносять в органи рибу до столу і там їх кришують.

А коли ми запропонували іншу ідеологію та систему — зариблювати територію і самим її охороняти — стара система «підгодівлі» начальства порушилася сама собою. Якщо й інші рибні підприємства сприймуть ці правила, то браконьєрство з кришуванням узагалі зникне в рибній справі. Було заперечення: тоді доведеться відновлювати журнали, за якими дозволено здійснювати вилов, налагоджувати всі формальності: оформлення, виписку, реєстрацію, багато бухгалтерії і тяганини. Та ми пішли на це.

Ось ми й підійшли до питання, яке було вже порушене в «Дзеркалі тижня»: чому користувачів ставлять керівниками рибінспекцій? От Лобанов — нинішній начальник рибінспекції Скадовського району — торік його було оштрафовано на 250 тисяч гривень за те, що зловив 0,5 тонни осетра розміром з олівець, якого взагалі чіпати не можна. Він мав ще мінімум п’ять років нагулюватися! І він нині працює начальником риб­інспекції! Як тепер почувається рибінспектор, який десять років чесно пропрацював і впіймав браконьєра, а тепер цього браконьєра призначили його начальником? Ну хто після цього чесно працюватиме та ризикуватиме життям і своїми дітьми?»

Отже, обвинувачення щодо місцевого начальства були дуже серйозними. Довелося відправлятися у відрядження. Шлях від Херсона до Каланчацького лиману, де сталися події, описані в листі, пролягав гігантською солончаковою напівпустелею з чахлою рослинністю. На землі поблизу в’їзду до господарства «Аквасфера» були розкидані поламані частини того, що колись називалося шлагбаумом, — попрацювали якісь недоброзичливці.

Біля самого краю води, що поросла рясним очеретом, стояла будка з написом фарбою «Охорона риби». Поряд з нею сиділи М.Солодуха і вчитель місцевої школи В.Норченко. З Миколою я вже був знайомий через листа. Він розповів знайому мені історію про те, як із нього вибивали показання, погрожували сім’ї та дітям.

В.Норченко доповнив його розповідь, зазначивши, що на вчительську зарплату сім’ю тут не прогодувати. Справа дій­шла до того, що вчительки після уроків беруть ятери та ловлять креветку. Ось чому й він пішов працювати до рибного господарства. Та грошей тут уже не платять. Вони чергують на громадських засадах, оскільки сподіваються, що якщо вдасться зберегти рибу, вони одержать частину вилову.

Віктор Пономаренко в Херсонській області — фігура відома. Розпочав свій шлях рибалкою в 1973 році, а остання посада за радянської влади — директор Каланчацького зонального риборозплідника, свого часу найбільшого у світі. Коли йому запропонували стати директором господарства «Аквасфера», дуже зрадів, — це було повернення до улюбленої професії, де він був справжнім асом. У березні цього року господарство одержало ліцензію і квоту з вилову риби. І одразу ж директор відчув тиск згори.

«Ми хотіли зробити хорошу справу — прочитали Державну програму розвитку рибної промисловості до 2011 року в Україні, де все дуже чітко, грамотно розроблено, й вирішили організувати колгосп на новий лад, побудувати цех з переробки та розведення риби. Нашу програму розведення риби главк рибного господарства затвердив як одну з кращих у країні. Ми все зробили, як ведеться на кращих рибних фермах світу, й при цьому жодної копійки не просили в держави, — розповів Віктор Федорович. — Запросили рибалок на збори. Вони нас підтримали. Це й зрозуміло — було створено 50 робочих місць у селах, де немає ніякої роботи. Одержали пакет документів на організацію, думали дати людям заробіток, а вийшла така х..., так нас загальмували, що боляче розповідати. Тепер рибінспектори звинувачують нас, що ми розділили рибалок і ніхто не хоче їм платити. Мовляв, тільки підбурили народ, а працювати нам усе одно ніхто не дасть. Їм потрібні роз’єднані рибалки, щоб наш досвід не став для інших прикладом, оскільки тоді вони втратять багато...

Щоб ви краще зрозуміли, про що я кажу, можемо проїхати на човні лиманом, і ви побачите, які рибини там плавають. Ми запустили їх минулої осені та навесні. За цей час вони вже досягли ваги по півтора-два кілограми. І яка це риба! Якби ви її спробували, то не захотіли б більше їсти ту, яку вирощують в інших водоймах і продають на базарах. У нас риба в лимані може харчуватися чим захоче — якогось черв’ячка з’їсти, креветку, личинку, травою закусить і це таке риб’яче м’ясо, якого ви ніде не знайдете. Нам кажуть, що Ізраїль домігся успіхів у цій справі. Так я вам прямо скажу: дали б нам попрацювати рік-другий спокійно, ми б Ізраїлю втерли ніс. Між іншим, кілька тисяч ізраїльських коропів ми також випустили в лиман для експерименту.

Тепер рибалки нашого господарства чергують цілодобово й охороняють від браконьєрів і від рибінспекції нами ж випущену у водойму рибу. Того і дивишся, що ще ребра поламають. Мені теж погрожують по телефону, що до в’язниці сяду, не житиму, а в мене дев’ять років пацану...

А починалося все так добре — організували рибогосподарське підприємство — товариство «Аквасфера». Запросили людей. З трьох сіл попросилося до нас на роботу півсотні рибалок. Ми їм оформили трудові книжки, розповіли, що жити на браконьєрські заробітки не надійно — треба подумати про пенсію, а робота на рибогосподарському підприємстві забезпечить їм майбутнє. Буде постійна зарплата і частка від вирощеної риби. Ми домовилися по-божому: підприємство візьме тільки 30 відсотків вирощеної риби, а 70 відсотків буде розподілено між рибалками. Умови дуже хороші — тут ніхто нічого подібного не організовував і не пропонував.

Однак тільки почали працювати, як почалося — погрози, побиття, поломки в господарстві. Людям казали, щоб вони подумали про своїх дітей, що будинок можуть підпалити... І це все тому, що 50 чоловік перестали платити інспекторам за незаконний вилов риби. А керівники «Аквасфери» принципово сказали відразу, що нікому з начальства не платитимуть, тому що ми чесно сплачуємо податки державі. Уперлися — стоятимемо до кінця, хоча дехто нам радить, що краще відкупитися й спокійно працювати. Ми хотіли причал відновити на лимані і для рибінспекції спорудити сучасне приміщення. Та вони кажуть, що їм це не потрібно — потрібна готівка».

На Херсонщині мені вдалося зустрітися ще з однією людиною, яка має безпосереднє відношення до описаних подій, — Олександром Бабенком, начальником Скадовського територіального відділу риб­інспекції, до якої входить Каланчацький, Скадовський і Голопристанський райони. Щоправда, тепер уже з приставкою «колишній», оскільки цього року почалися кадрові перестановки — на його місце було призначено того самого Лобанова, який уже засвітився в протоколах за вилов маленьких осетрів.

— Олександре Миколайовичу, ви, напевно, знаєте про реальний стан справ із виловом креветки в Чорноморському біосферному заповіднику. Як могло статися, що саме заповідник раптом став пристановищем браконьєрів?

— Я, власне, і пішов із посади тому, що не міг змиритися з тим станом справ, який там нині. Та й не такі люди зараз потрібні — коли я був начальником рибінспекції, човен не міг зайти у води заповідника. Сьогодні ж там браконьєри почуваються цілком вільно й навіть не реагують на присутність рибінспекторів...

— ...?

— Технологія всього цього дійства має такий вигляд: приїжджають вранці до рибалок за товаром оптовики-варщики, розплачуються готівкою з розрахунку 170 гривень за відро сирої креветки. Тут купують її до двох-трьох тонн на день. Одна бригада браконьєрів може привезти до ста відер креветки. Половину грошей рибаки віддають рибінспекції та керівництву заповідника. Решту браконьєри забирають собі. Думаю, після цього не треба пояснювати, чому в заповіднику такий бардак...