На Жовківщині є близько 40 несанкціонованих піщаних кар'єрів

«Допоки будуємо – доти живемо», — говорить давня народна мудрість. У правдивості цих слів сумніватися не доводиться. Бо й справді, живучи й ведучи якусь господарську діяльність, матимемо завше потребу вдосконалення та змін, а отже, розбудови та зведення споруд.

У кожному випадку такий будівельний матеріал як пісок – річ незамінна. Зрештою, використання його вельми потрібне і в інших сферах діяльності – скажімо, для лаштування доріг, засипання ям, вирівнювання рельєфу тощо.

Добре, якщо пісок  потрапляє до місця використання належним шляхом – із узаконеного кар’єра. Та, на жаль, найчастіше ця корисна копалина стає предметом крадіжки.

За неофіційними даними, на Жовківщині є близько 40 несанкціонованих «копанок». Варто проїхатися територією району, де є родовища будівельного піску, і можна побачити чимало цікавого. На території деяких рад добування піску поставлено навіть на промислову основу – з використання необхідної техніки: бульдозерів, екскаваторів, самоскидів. І все це без будь-якого дозволу. А що говорити про менші стихійні кар’єри? Їх в окремих радах може бути декілька. Втім проблема навіть не в тому, що використовуються без належного оподаткування корисні копалини: нищаться рослинний і тваринний світи. На місці рівнинних площ утворюються глибокі ями, страждають ліси, іноді через вириті котловани гинуть вже дорослі дерева. Інша проблема: почасти в утворені яри скидують сміття, і все це залишається на виду у такому непривабливому стані, допоки не заросте травою. Зазвичай, аби приховати сліди своєї безгосподарності (загорнути трактором ями), — руки не доходять. Отак і залишаються наслідки «цивілізації» у спадок для нащадків.

Такі стихійні розробки завдають чимало збитків місцевим бюджетам. Адже, в разі легалізації видобутку, вони були б суттєво поповнені податковими надходженнями.

Пісок є корисною копалиною місцевого значення. Тому дії осіб, які займаються його видобутком, підпадають під статті Кодексу про адмінпорушення. Штрафи про самовільне користування надрами наступні: 102 грн. – для фізичних і 238 – для посадових осіб. Стаття за псування земель передбачає більші суми: до 1360 грн. для фізичних осіб і до 1700 грн. – для посадових.

Однак Кодексом України «Про надра» передбачено право користувача на розробку корисних копалин місцевого значення для власних побутових потреб, глибиною до двох метрів без спецдозволу та гірничого відводу. Наприклад, використання піску для будівництва школи, лікарні, дороги, тобто – на потреби громади. Але місцеве самоврядування не має права продавати цей пісок і заробляти на цьому гроші.

Кожна сільрада зацікавлена в тому, щоб узаконити піщані кар’єри, однак, зважаючи на дорожнечу, це нереально. Щоб оформити всі документи, треба пройти низку процедур і заплатити немалі гроші.

На території району нині функціонує єдиний кар’єр на законних підставах, що належить ПП «Рома». Саме в ньому можна придбати пісок, не порушуючи законодавства.

Інший кар’єр планують відкрити у Купичволі. Наразі там триває офіційна реєстрація для законного дозволу виробництва. Розповідає директор ТзОВ "Гірпром" Михайло Блонський: «Можна сказати, вже шість років ми узаконюємо той кар’єр. Пройшли дуже багато етапів. Все починалося із рішення сільської ради, потім – районної, тоді дозвіл мала надати геологічна служба, що в Києві, на те, аби проводити дослідження території, де планується відкрити розробку корисних копалин. Після досліджень складається звіт, який має бути захищений нами в державній комісії із запасів (ДКЗ). Якщо буде висновок позитивний, то можна сподіватись на ліцензію на видобування, але, щоб її отримати, треба пройти ще низку процедур, які інакше як тяганиною не назвеш. Після врешті отриманої ліцензії, робиться гірничий відвід, тоді проект розробки рекультивації, який мусить пройти експертизу, тобто погодження в обласній та київській екослужбах. Далі має бути проект відведення земельної ділянки, в якому є теж чимало етапів, на основі якого виготовляється дозвіл на проведення небезпечних робіт. По суті, зараз ми знаходимося на цьому рубежі. Останньою крапкою має стати отримання спецдозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Зрозуміло, що вся оця бюрократична тяганина, яка триває вже шість років, аж ніяк не на користь громади. За іншого розкладу, при цивілізованих підходах, оформлення необхідних документів мало б тривати шість тижнів.

Що стосується отих місцевих «копанок», то треба знайти такий механізм, який би був максимально спрощений і дозволив легалізувати добування піску на місцевому рівні. Бо сьогодні, аби отримати дозвіл на розробку родовища піску, потрібно більше 200 тисяч гривень. Де взяти сільраді таку суму, і коли вона окупиться?

Нещодавно у Львові створена ініціативна група фірм, що займаються видобуванням корисних копалин. Вона підготувала лист-звернення до Кабінету Міністрів із проханням спростити процедуру узаконення кар’єрів, під яким свій підпис поставили і ми. Зважаючи на останні події в Україні, сподіваємось, що нас почують».

Тема, висвітлена в матеріалі, є доволі розповсюдженою і болючою, втім всіма замовчуваною. За стихійні розробки є великі претензії до правоохоронних органів, дозвільних служб, на це явище мали б звернути увагу інспекція з охорони дозвілля, комісія з питань екології, раціонального використання природних ресурсів та рекреації. Разом з тим, розраховуємо на те, що нова влада змінить попередню заяложену політику і зверне увагу на проблеми місцевого значення, зважаючи на взятий курс на децентралізацію.

Зі свого боку найближчим часом будемо ініціювати скликання круглого столу, на який плануємо запросити сільських голів, на чиїх територіях розташовані «копанки», зацікавлених підприємців, районну владу для вироблення певної стратегії у вирішенні цієї проблеми. Ми зумисне не називали проблемні місцеві ради району, аби зініціювати спробу вироблення спільної директиви на цьому зібранні. Адже не в кожному випадку винні у ситуації, що склалася, місцеві керівники. Гадаємо, до цього питання варто залучити як районних і обласних депутатів, так і народних обранців Верховної Ради для напрацювання відповідного звернення про зміни у законодавстві.

Можливо, хтось скаже, що зараз це не на часі, і можна закрити очі на те, що знищать ще не один гектар землі і лісу. Вважаємо таку думку хибною. Бо для того, щоб зрушити цього воза з місця, потрібно впрягтися всім гуртом, аби подолати спротив київських бюрократів, які за свій підпис на певному папірці беруть шалені хабарі. Та й асоційоване членство України в ЄС теж покладає певні обов’язки, як і сподівання.

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ, Євген ВЕГЕРА, газета Відродження