Польськими глухарями заселятимуть Галичину

Глушцями з Підкарпатського регіону Польщі планують зміцнити та відтворити наявну популяцію глухарів українських Карпат.

Ровесники мамонтів

Бажання робити реальні кроки з відтворення окремих видів звірів і птахів у Карпатах, щоби довкілля хоча на часточку наблизити до його первісного вигляду, нині насамперед притаманне, як це не дивно на перший погляд, лише правдивим мисливцям.

Бо ж для них найбільше щастя не в тому, щоб убити, а в тому. щоби дозволити жити. Цю тенденцію можна прослідкувати хоча б і на стараннях львівських мисливствознавців, завдяки яким останніми роками врятовано й фактично відновлено гірську субпопуляцію зубрів національного парку "Сколівські Бескиди", та біловезьку популяцію зубрів у мисливському господарстві "Стир", що на Бродівщині. На черзі – збільшення у Карпатах чисельності й іншого ровесника мамонтів, таємничого птаха – глушця (глухаря), з перспективою відновлення поетичних полювань під час його весняних "концертів".

- Сама розвідка місцини весняних ігрищ цього птаха (токовища) дає нам можливість ще і ще раз долучатися до найсокровеннішого хащі та пізнавати життя її патріарха – глушця, – розповідає головний мисливствознавець Управління лісового та мисливського господарства у Львівській області Василь Бурмас. – Там довкола панує справжня лісова казка, яка дозволяє мисливцю відчути себе насправді вдома у своєї матінки-природи. Такі спогади надовго залишаються в пам'яті і дозоляють легше переносити стреси нашої сучасності.

А почути світанкову пісню глухаря – справжній подарунок долі. Це набір дивних невимовних звуків із цокання та скиркання, яке чути на сотні метрів довкола. Полювання полягає в тому, щоби непомітно підкрадатися до глухаря під час останніх тактів його пісні, коли він, в екстазі закотивши очі та розпушивши хвіст, кілька секунд нічого не чує і не бачить. Але такі лови вже давно забуті нашими прихильниками Діани, адже надто мало у наших горах залишилося цих птахів. А тому ми звернулися по допомогу до наших польських колег, у яких в плані відродження глушця накопичився чималий досвід.

Люди глухі до проблем глухарів

У східних слов'ян із давніх-давен цього птаха називають майже схоже – глухар, глушець, моховик, а в деяких гірських районах Карпат звуть ще й готуром.

Мабуть, через те, що він живе тільки у глухомані і його чисельність напряму залежить від активності господарської діяльності людей. Чим тихіше довкола, тим більше глухарів. Ну, не любить він зайвого галасу.

Як відомо, в листяних лісах він не живе, оскільки годується глицею шпилькових порід дерев (сосна, ялина). А ще йому потрібні великі лісові масиви (мінімум 40 тисяч гектраів) з гальковиськами (розсипами дрібних камінців) та кварцовим піском для ковтання. Це потрібно для того, щоби перетирати в шлунку жорсткий корм. Ласувати ж птах любить чорницею.

Місць із такими умовами у Карпатах є кілька. Найбільше їх у національному парку «Сколівські Бескиди». Але на території, придатній для глухаря, майже варварське хазяйнує військовий лісгосп, для якого, схоже, давно не існує екологічне законодавство.

Загалом же, на мою думку, вся господарська діяльність людини нині, як, мабуть ніколи, вимагає узгодження та гармонії з довкіллям, бо надто вже мало в нас залишилося куточків незайманої природи. Саме з цієї точки зору, гадається, не до кінця продуманим виглядає втілюваний у лісовому господарстві грандіозний проект побудови там розгалуженої сітки лісових доріг.

Основною метою проекту є величезна економічна вигода від побудови шляхів у лісах. Йдеться про те, що санітарний стан місцевих лісових насаджень нині є катастрофічним через всихання смереки. Ці дерева садили тут ще за Австрії в надії на швидкий їх ріст для потреб паперової промисловості. Але природа, як завжди, внесла свої корективи. Дістатися ж наземним транспортом до цих урочищ було практично неможливо, отже, й про те, щоби забрати всохлу деревину, донедавна можна було лише мріяти.

Тож почали прокладати дороги. За взірець узяли саме Австрію. Адже там свого часу втілювали саме таку програму. Отже, як можна судити із заяв чільників, проект загалом можна було би вітати, якби не одне "але"... Річ у тім, що саме мисливствознавці й орнітологи мають до нього свої зауваження і певні побоювання щодо тутешньої популяції глухаря. Його тут і без того залишилося дуже мало, а з приходом важкої техніки й натовпу людей – може стати ще менше. Особливо тепер гуркотять джипери і любителі кататися на квадроциклах. Трохи шкодять і бракон'єри, але не дуже, бо ж мало хто вміє правильно смажити глухарине м'ясо. Якщо ж його готувати як звичайну курку, то в принципі їсти неможливо. Більше турбують суцільні вирубування лісу, адже в молодих насадженнях глухарі не живуть.

За полювання – 400 євро

За даними обліку мисливствознавців, на Львівщині залишилося лише 60 – 70 глушців. Тутешні птахи не такі великі, як, скажімо, їхні родичі з Білорусі та Сибіру, але важити іноді можуть й до 5 кг.

Моховики, як відомо, дуже прив'язані до давніх місць своїх шлюбних ігор і навіть після варварського вирубування лісу ще впродовж тривалого часу співають на галявинах. Але загалом площ для існування глухариного плем'я зберіглося ще достатньо. А от знайти птахів – те саме, що голку в копиці сіна. Цієї весни, до-речі, один доволі ощипаний під час бійки зі суперником, молодий глухар шукав захисту у лісорубів, які вантажили лісовоз.

Негативний вплив на популяцію моховиків мають саме масове винищування лісу, навала грибників, ягідників і туристів. Вони постійно турбують глушців, що спонукає тих покидати гнізда та цілі виводки. Глушці тепер обирають гірське важкодоступне червонолісся урочищ Кремінь, Кривий Верх і Зелемінь, залітають на гори Кіндрат та Парашку. Особливо вони полюбляють сидіти на вершинах величезних смерек та ялиць, що чіпляються за каміння на крутих схилах.

Наразі ж створення місцевого розплідника глухарів дало би змогу не лише запобігти зменшенню наявної популяції тут, а й довести її щільність до оптимальної. Спочатку у планах була співпраця з Воронезьким заповідником, але Радянський Союз розвалився, та й люди там змінилися.

Тепер же завдяки запланованій в нацпарку "Сколівські Бескиди" спеціальній програмі хочеться довести кількість глухарів до можливості відкриття на них трофейних полювань. До-речі, в Білорусі вполювати такого птаха коштує 400 євро.

Надія на поляків і спонсорів

Сам проект розплідника глухарів у наших Карпатах цікавий і тим, що в Україні ще ніхто не займався розведенням глушців. А от польські фахівці з Лєжайського лісгоспу на розведенні цих птахів, як то кажуть, вже "собаку з'їли". Головна специфіка полягає в тому, щоби завезти до розплідника якісне маточне поголів'я. Поляки готові його навіть подарувати. А ще потрібна віддана цій справі людина, як б отримала належну теоретичну та практичну підготовку, постійно жила в розпліднику та доглядала там за всім. Річ у тім, що глухар – птах дуже чуйний, і сяк-так може звикнути лише до одного наглядача. Ну, і звісно ж, на проект потрібні якісь кошти, але бюджет національного парку дуже скромний, і йому такий проект не до снаги. Ідеться про 10-20 тисяч євро. У парку сподіваються на спонсорів.

Це дало би змогу накрити пів-гектара м'якою сіткою, облаштувати там гніздівлі та подбати про спеціальні корми. Поселити там варто трьох когутів різного віку і дев'ять глухарок. Це дало би можливість випускати в угіддя щосезону 50-60 молодих птахів. Таким чином, років за п'ять, можна було би відкривати на них ліцензійне трофейне полювання. До того ж, функціонування розплідника дозолило би приливати місцевим глухарям свіжу кров і таким чином зміцнювати їхній генофонд.

Розповідь записав Юрій Руденко, portala4.pl.ua