Яблуневий дар?

У місті Городок Львівської області працює ТзОВ «Яблуневий дар», яке є найбільшим переробником фруктів у країні. Здається, це справжній дар для Городоччини – робочі місця, чималі податки, але фірма приносить і сумнівні дари – кіптява, яка осідає на житлові будинки, відходи виробництва, які зливаються прямо під паркан підприємства у сусіднє з ним озеро, та нестерпний шум, який воно створює. Чого більше отримає Городок від такого сусідства: шкоди чи користі?

«Скарги мешканців не безпідставні…», – саме таке враження склалося у журналістів видання, коли вони вперше завітали на вулицю Сонячну у місті Городок. ТзОВ «Яблуневий дар», на яке скаржилися люди, що мешкають по сусідству з підприємством, виглядало солідно та респектабельно. Ніякого шуму, диму, нічого загрозливого, протизаконного. Ліниво повзе лінія подання яблук, дві інші, що поряд, чомусь не працюють. У чому проблема? - А ви зайдіть на подвір’я, – запропонував нам пан Леонід, – самі побачите. Це тільки сьогодні вони так притихли. А вночі страшенний шум розноситься. Вони там металеві бочки по ночах роблять, дерево на стружку дроблять, у брикети пресують. Якби підприємство працювало зараз на повну потужність, ми б з вами отут, на ґанку, розмовляти не змогли. Просто один одного не почули б.

Божа Матір та пекельний попіл

Пан Леонід підвів нас до вікна і провів пальцем по підвіконню. Палець промалював на чорному підвіконні білу смугу.

- Це сажа, – пояснив він, – сажа летить із труби сушарки «Яблуневого дару» й осідає по всьому району, навіть до школи долітає, а там діти вчаться.

Ми походили по подвір’ю. Наліт сажі був на всьому – квітах, капусті у городі, товстим шаром попіл лежав на дитячих іграшках, які діти зі вчора забули занести до будинку.

- Ось дитяча гойдалка, вона стоїть у подвір’ї, – розповідає пані Олена, що мешкає навпроти пана Леоніда. – А ось наша бесідка…

Пані Олена підійшла до перил бесідки і по товстому шарі сажі написала: «Яблуневий дар».

Трохи далі по вулиці пан Іван намагався почистити від попелу фіґуру Матері Божої.

- Чесне слово, як пекельний вогонь на неї дихає, всю сажею закидало. Ми вже й дашок над нею зробили – не допомагає. Як вітер, то задуває прямо діві Марії в обличчя.
Як розказали мешканці навколишніх вулиць, раніше «Яблуневий дар» димів і вдень, і вночі, але останнім часом сушарку яблуневого жмиху включають вночі, рано-вранці та пізно увечері, коли, у сутінках, дим із труби погано видно.

Понад 50 мешканців, які страждають від викидів, неодноразово писали в районну та обласну СЕС, збирали прес-конференцію та писали відкритого листа губернатору. 06.10.2011 року Центральна санітарно-епідеміологічна станція міністерства охорони здоров’я України винесла припис про «тимчасове припинення сушки яблуневого жмиху…»

Єдина користь від цих скарг – мешканці вулиці Сонячної не бачать диму вдень. Зате тепер їх день починається із прибирання зі своїх ґанків чорного «снігу».

На вулиці Сонячній дуже багато маленьких дітей – від грудних до 5-6 років. У пана Леоніда 4 внуків, у пані Олени двоє – віком три місяці і два роки, у пана Івана четверо – від 1 до 4 років!

Люди скаржаться, що їх діти та й вони самі часто хворіють на легеневі хвороби.
Дирекція «Яблуневого дару» проблем у роботі підприємства не бачать. У відповідь на петиції обурених мешканців прилеглих до виробництва вулиць, ТзОВ опублікувало на сайті Агенції регіональної інформації та аналітики «Гал-інфо» таку інформацію: «Згідно з протоколом перевірки Міністерством охорони здоров’я України від 13 вересня 2011 року «вміст шкідливих речовин в атмосферному повітрі знаходиться у межах ТДК згідно з ”Переліком гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених пунктів №3086-84 від 27.08.1984”». Аналогічні протоколи стосуються шумового супроводження роботи виробництва».

Журналісти «Кримінального чтива» приїхали у Городок вранці наступного дня і на власні очі побачили, як димлять труби «Яблуневого дару». Але не вірте очам своїм – перевіркою встановлено, що все добре, і в нас, скоріш за все, просто були колективні галюцинації. Звичайно, журнал поцікавився, чому працює сушарка, робота якої була призупинена, і отримав відповідь: «Після отримання постанови про зупинку сушки жмиху, наше підприємство виконало її в повному обсязі до отримання необхідних дозвільних документів. До цього сушка працювала в тестовому режимі. Сушку було запущено на один день, коли відбувалась перевірка санстанції на рівень шуму, на що було отримано необхідний дозвіл».

Дивно… Але, як стверджують мешканці вулиці Сонячної, дим із труби сушарки валив регулярно протягом місяця, майже кожного ранку і кожного вечора. Журналісти теж спостерігали цей дим кілька днів, поки збирали у Городку інформацію. Можливо, це якесь паранормальне явище, і труби димлять самі собою? Схоже, тут треба звертатися не у СЕС, а до мисливців за привидами.

Тиша, яку замовили

До речі, про тишу, якою зустрів журналістів «Яблуневий дар» у перший день візиту. Виявляється, вона була не випадковою. Цього дня на вулицю Сонячну прибули представники обласної СЕС, які вимірювали рівень шуму. У майже абсолютній тиші вони схилялися над своїми приладами.

На запитання, чи перевірка, яка відбувається цього моменту, є плановою, працівники СЕС відповіли «ні».

Тоді журналісти поцікавилися, як звати працівників, але отримали відповідь, що ті не можуть назвати своїх імен, оскільки це створить шум, який буде заважати роботі.

На ТзОВ «Яблуневий дар» були більш відвертими: «Ми знаємо про скарги мешканців, які вони, на жаль, адресують не нам, тому замовили перевірку рівня шуму, щоб додатково впевнитися в тому, що діяльність підприємства не може заважати мешканцям і відповідає всім санітарним нормам, затвердженим у нашій державі».

Варто коментувати цю відповідь? Залишимо це на суд читача.

Сад-привид

Упритул до території ТзОВ «Яблуневий дар» розташовувався колгоспний сад, землі якого мали сільськогосподарське призначення. Яблуні у цьому саду теж були… Тепер немає. Територію саду охороняють працівники «Яблуневого дару» у камуфляжі, і під їхнім наглядом сад перетворився на рівнину. Всі дерева викорчувані. На території лежать упаковки тротуарної плитки. Справа щодо цієї землі перебуває у суді, оскільки виник спір про законність її переходу у володіння працівників «Яблуневого дару», але, не зважаючи на це, територією жваво їздять три трактори – розрівнюють поверхню.

На запитання: куди ж, власне, подівся сад, і що буде на його місці, охоронці журналісту не відповіли. На паперах сад ще існує, реально – ні. Просто якийсь сад-привид.

Потекло через край

Як це не дивно, але найбільше в Україні виробництво з перероблення фруктів не має власної каналізації і, виявляється, вона «Яблуневому дару» й не потрібна.

На підприємстві вважають: «Об’єм відходів на підприємстві не є настільки великим, саме тому утилізація відходів відбувається згідно договору у львівській каналізації».
Якось сумнівно, що підприємство, яке займає 55% українського ринку та входить до десятки найбільших переробників Європи, має «не настільки великі об’єми відходів». Возити їх за 28 кілометрів у Львів – це великі витрати. Невже таке передове підприємство не бажає зменшити ці витрати?

Як виявилося – бажає. Зліва «Яблуневий дар» огороджений парканом, вздовж якого тягнеться дорога, а за дорогою – озеро.

Мешканці навколишніх будинків кажуть, що колись в озері була риба. Тепер немає – не винесла сусідства з гігантом яблучного перероблення. Під парканом «Яблуневого дару» прокопані канави, по яких, прямо на дорогу, виливаються гарячі відходи. Із дороги вони стікають прямо в озеро, а далі по меліоративній канаві течуть у річку Верещиця, яка живить навколишні озера.

А каналізація не потрібна, зайве за водою піде. Головне, що всі екологічні перевірки не знаходять істотних порушень санітарних норм, і всі документи у підприємства в порядку. Засліпило перевірки. Теж, напевно, якась природна аномалія.

Спробуємо надіслати цю статтю у Міністерство екології та природних ресурсів України. Можливо там знайдуться люди з міцним здоров’ям, стійкі до подібних приступів погіршення зору та здорового глузду.