Пекельний сезон

Хто з нас не любить запах стиглих яблук? Аромат стиглого плоду, щойно зірваного з гілки… Якщо ви живете у Городку, то далі краще не продовжувати. Мешканці вулиць, розташованих поруч заводу “Яблуневий дар” цей сморід ненавидять. Упродовж багатьох років підприємство у прямому сенсі отруює їх життя. Люди відстоюють свою точку зору у кабінетах та судах, екологічні організації б’ють на сполох, а завод далі стоїть та продовжує працювати, наче невидимий для контролюючих органів.

Журнал “Кримінальне чтиво. Захід” вже згадував на своїх шпальтах про конфлікт між підприємством “Яблуневий дар” та мешканцями м. Городок, які стверджували, що підприємство незаконно відібрало в них орендовані землі. Історія має продовження, тож журналісти видання вирішили повернутись до цієї теми. Для тих, хто не читав попередньої статті ми зробити коротенький екскурс.

Назад у минуле

У Городку вже кілька років триває війна за землю колишнього колгоспного саду, що знаходиться у безпосередній близькості від заводу, який належить ТзОВ “Яблуневий дар”. Підприємці, які володіли цією землею на правах оренди заявили про рейдерське захоплення територій. За їх словами керували справою посадові особи фруктопереробного заводу, які діяли за підтримки обласної міліції, прокуратури та місцевих чиновників. Сценарій подій, які розгортались, дійсно був схожий на типову схему рейдерського захоплення.

24 січня 2011 року міліція відкриває кримінальну справу по факту шахрайства службових осіб ПП “Міко”, які мали довгострокову оренду земель саду. Міліції здається, що зелені насадження саду були придбані ПП “Міко” незаконно. Оскільки справа відкрита, прокуратура подає припис, спираючись на який Городоцька РДА в односторонньому порядку припиняє дію договору оренди (визнає його нелегітимним), а землі передає під ведення особистого господарства людям, які наближені до ТзОВ “Яблуневий дар”. Наприклад: одним із власників стає тодішній директор ТзОВ “Яблуневий дар” А. Дашо.

З території “Яблуневого дару” до саду заїжджає техніка, яка викорчовує всі дерева, і на землях сільськогосподарського призначення починає активно вестися якесь будівництво. Представники ПП “Міко” подають до суду та пишуть скарги. Починається протистояння.

Навколо “Яблуневого дару” розгорається і ще один конфлікт. Мешканці сусідніх вулиць вважають підприємство екологічним лихом. Завод працює не маючи очисних споруд і власної каналізації, засипає прилеглі райони попелом, працює цілодобово і є джерелом постійного нестерпного шуму. До конфлікту підключаються міжнародні екологічні організації.
Городоцькі чиновники на боці “Яблуневого дару”. Місцева СЕС порушень не бачить. Все шито-крито.

Всі ознаки шахрайства

За рік картина справ значно змінилася. Кримінальна справа, з якої все і почалося, глухне, оскільки ПП “Міко” змогло документально підтвердити законність всіх своїх операцій. Однак, справу чомусь не закривають. Колишній начальник обласної міліції Богдан Щур, який є другом власника заводу “Яблуневий дар”, іде з цієї посади і ПП “Міко” звертається до нового керівника МВС Львівської області Олександра Рудяка. Міліція забирає кримінальну справу на дослідування.

Втрачає завод і ще одного симпатика. Посаду голови Городоцької РДА залишає Юрій Візняк.

ПП “Міко” продовжує боротьбу та отримує на руки остаточне рішення Вищого господарського суду України від 5 липня 2012 р., у якому зазначено, що Городоцька РДА розірвала договір оренди з ПП “Міко” незаконно і цей договір треба вважати діючим! Це означає, що Городоцька РДА незаконно виділила ці землі людям під особисте господарство і повинна відкликати власні розпорядження.

На користь ПП “Міко” ще є рішення Львівського окружного адміністративного суду, судді І.З. Гулкевич. Спочатку ПП “Міко” програвало всі львівські та городоцькі суди, не зважаючи навіть на те, що могло документально довести свою правоту. На сторону приватного підприємства ставали лише київські суди, на які не так легко впливати. Окружний адмінсуд у особі судді Гулкевич показав, що і у Львові не про все можна домовитись.

А тим часом з землею відбулися певні метаморфози. Люди, які отримали землі під ведення сільського господарства, чомусь відразу передали їх товариству “Загторгсервіс”, а згодом у власниках виявилося і ТзОВ “Яблуневий дар”. Замість сільського господарства там триває будівництво. Мабуть, завод вирішив розширюватись.

Отже, виходить, що програли не тільки орендарі у особі власників ПП “Міко”, але і Україна. Держава втратила можливість отримувати оплату за оренду, більше того вона остаточно втратила і ці землі, оскільки їх власником, не заплативши у казну ні копійки, стало ТзОВ “Яблуневий дар”. Окрім цього порушено низку законів, які мають захищати землі сільськогосподарського призначення. А це вже справа навіть не міліції, а СБУ.

І ще, 17 серпня 2012 року у газеті “Для вас” було опубліковано “Заяву про наміри” “Яблуневого дару” побудувати у Городку, на вул. Львівській 274-А, склад твердого палива та котельні. Оскільки територія самого заводу щільно забудована, є підстави вважати, що будівництво цих об’єктів якраз і ведеться на вищезгаданій ділянці.

Екологічне лихо

Почалися в “Яблуневого дару” негаразди і з екологією. Проблемою мешканців прилеглих до заводу вулиць зацікавились дві екологічні організації: “Всеукраїнська екологічна ліга” (ВЕЛ) та міжнародна “Екологія, право, людина”. ВЕЛ направила документи щодо порушень екологічного законодавства з боку “Яблуневого дару” у профільні міністерства та прокуратуру м. Києва. А “Екологія, право, людина” з’ясувала, що величезний переробний завод працює, отримавши дозволи на викид у повітря забруднюючих речовин з порушенням законної процедури, і подало до суду вимогу анулювати ці дозволи.
Підтвердились і факти зливу відходів виробництва у сусіднє озеро і обвідну канаву. Держекоінспекція у Львівській області провела перевірку, якою було встановлено факт прокладання несанкціонованих труб з території підприємства до обвідної канави. Проведені лабораторні дослідження води з канави виявили, що показники забруднення далекі від норми.

Дивно, що завод не ліквідував виявлених порушень. Там, де з території заводу текла підпільно прокладена невелика труба, тепер відкрито виведена величезна бетонна, з якої потоком ллються забруднені води.

Зараз підприємство не має права вести переробку первинної продукції, згідно приписів СЕС. Та сезон розпочався і коло “Яблуневого дару” вишикувалась довжелезна черга машин з причепами, завантажених яблуками. Оскільки спеціалізованої стоянки для вантажного транспорту поруч з підприємством не передбачено, фури розташовуються вздовж дороги Львів-Городок, займаючи тротуари. Пішоходи ж вимушені виходити на автостраду, наражаючи себе на небезпеку потрапити під колеса авто. Зупинка маршрутних автобусів теж зайнята, тому вони зупиняються посеред дороги, що доволі небезпечно. Мешканці навколишніх будинків скаржаться на постійний шум та антисанітарію. Уявіть собі 80 фур, які чекають по кілька діб і жодного туалету навколо!

Заїжджаючи на площадку перед “Яблуневим даром” фури перекривають магістраль, через що утворюються корки і, знову таки, виникає аварійно-небезпечна ситуація, якою вже давно повинні були б зацікавитись у ДАІ.

Нещодавно з’ясувався ще один цікавий факт. На сайті компанії T.B.Fruitс, до концерну якої входить “Яблуневий дар” і в який об’єднані всі підприємства, власником яких є Тарас Борщовський, з’явилась інформація про ще одну фірму. Мова іде про T.B.Engeneering, яке з 2003 року займається виготовленням цистерн та котлів. Адреса підприємства та ж, що і в ТзОВ “Яблуневий дар”.

Місцеві жителі давно говорили про виробництво цистерн на самому заводі і про те, що ці цистерни обробляють кислотою, але дирекція “Яблуневого дару” все заперечувала. Тепер доказ є. Незрозуміло, які санітарні норми дозволяють поєднання таких виробництв на одній территорії. Яка санітарна зона повинна бути в такого гібриду?

У містобудівному обгрунтуванні про підприємство по виробництву цистерн немає ні слова. Виходить “Яблуневий дар” надав ДП “Містопроект” завідомо неправдиву інформацію, на підставі якої отримав містобудівне обгрунтування.

Міжнародний скандал

Зараз концерн T.B.Fruitс володіє фруктопереробним заводом у польському місті Dwikozy та здійснює інвестиції у сусідську економіку. Цікаво, чи відомо уряду Польщі, що ці гроші − надприбуток, який підприємство отримує завдяки ігноруванню українського природоохоронного законодавства. “Яблуневий дар” отруює українців для того, щоб розвивати економіку Польщі. Ця інформація повинна б зацікавити Євросоюз, де до проблем екології ставляться надзвичайно уважно. Навряд чи завод T.B.Fruit Dwikozy працює з такими ж порушеннями як і “Яблуневий дар”.

Зацікавитись цим мав би і уряд Грузії, в економіку якої також вкладаються кошти, зекономлені на здоров’ї мешканців міста Городок.

Також “Яблуневий дар” експортує свою продукцію у Росію, співпрацює з компанією “Верес”. Ця компанія займається дистриб’юцією продукції “Яблуневого дару”. Мабуть, не знає керівництво ВАТ “Компанія Верес”, що вони пропонують покупцям сік, виготовлений на одній території з фірмою, що займається зваркою цистерн…

Наскільки безпечними є такі продукти?!

Колектив журналу “Кримінальне чтиво. Захід”