Берегти природу?.. А навіщо?

Небезпека екологічної катастрофи близька. Але складається враження, що це розуміють тільки на Заході, який давно включив у стратегію свого успіху екологічну складову. Українські політики тему традиційно ігнорують. Жодна з політичних партій, представлених у Верховній Раді, не вважає своїм пріоритетом покращувати екологічну ситуацію в країні. А вона стає критичною не тільки на сході, а й у західних областях.

Ухвалений нещодавно в першому читанні закон про стратегію національної екологічної політики, підготовлений Мінекології, можна назвати декларативним. Ні конкретних економічних стимулів для підприємств берегти природу, ні чітких фінансових механізмів, які забезпечують дієвість екологічних програм, експерти в документі не помітили. Про це йшлося й на черговому публічному заході громадської організації «Жива планета», де було оголошено Топ-10 найкращих і найгірших екологічних виробництв України.

На думку керівника «Живої планети», найбільшими проблемами України залишаються забруднення атмосферного повітря промисловими підприємствами та якість прісної води. Практично всі поверхневі та грунтові водні джерела в Україні забруднені. Приплюсуйте сюди чорнобильську спадщину: західні фахівці вважають, що 25 років виявилося цілком достатньо для того, щоб радіація досягла рівня грунтових вод. І?.. І хіба комусь іще незрозуміло, що те, чим ми дихаємо і що п’ємо, прямо впливає на стан нашого здоров’я?! Понад те — здоров’я цілої країни, яке, судячи зі статистики зростання захворюваності населення, вже можна віднести до розряду хронічних хворих. Цікаво, на які такі великі справи й реформи може сподвигнутися Україна в подібному стані?..

Важливо також, що експертів стала більше турбувати поведінка виробництв не стільки Східної (проблеми регіону, де зосереджена вся важка промисловість країни, загальновідомі), скільки Західної України. «Попри загальне нестабільне і проблемне екологічне тло Сходу, багато промислових підприємств регіону, спираючись на власні концепції та ініціативи, усе-таки виходять на більш високий рівень контролю за відходами. А от на Заході і в Центрі з концепціями та ініціативами виявилося значно складніше. Що в поєднанні з потенціалом ризиків промислового Сходу просто не може не насторожувати. І це нова тенденція».

Факти кажуть самі за себе.

Івано-Франківська область: ДП «Калійний завод» ВАТ «Оріана» в Калуші. Мільйони кубометрів відходів калійного виробництва можуть прорвати греблю і вилитися в Дністер.

Тернопільська область: комунальне підприємство «Міськводгосп» у місті Кременець забруднює річку Ікву фекальними стоками. Через незадовільний стан очисних споруд. І це в XXI столітті!

Львівська область: ВАТ «Кохавинська паперова фабрика». На території селища Гніздичів Жидачівського району, де розташоване підприємство, розташовані так звані поля фільтрації. Де й здійснюється скидання виробничих стічних вод. В останні роки підприємство практично не контролювало ситуації з використанням полів, що призвело до їх переповнення. Становище критичне. У разі прориву виробничих стоків у Стрий живі водні ресурси річки вичерпаються.

Київ: ВАТ «Радикал». У цехах цього вже не діючого заводу під відкритим небом зберігається сто двадцять тонн (!) ртуті. А це означає, що Київ сидить на пороховій бочці, яка в будь-який момент може вибухнути. Десятки сюжетів на центральних телеканалах, сотні статей... і що? Хтось засукав рукави й пішов прибирати ртуть? Чи поніс покарання? Чи ухвалив рішення на найвищому рівні?..

Звичайно, можна, як і раніше, продовжувати писати хороші концепції, програми, стратегії… Можна продовжувати робити вигляд і гучно заявляти про нову екологічну політику. Як в останньому документі Мінприроди, який назвали декларативним і неконкретним навіть самі депутати (профільний комітет), а також науково-експертне управління парламенту. Тому перелічувати його плюси (безумовно, на папері вони виписані) не будемо. А можна, як у Європі, почати реалізовувати програми, які полегшують життя підприємствам і стимулюють їх до природоохоронної діяльності. Давати, наприклад, кредити під нульовий відсоток тим, хто переміг у рейтингу «найчистіших» підприємств. Чи на державному рівні допомагати їм перемагати в тендерах. А можливо, навіть почати регулювати податкову політику з екологічним акцентом, припинивши встановлювати совкові норми допустимого забруднення. І все це на тлі потужної і стабільної інформаційної кампанії, навіщо і як берегти природу. А отже, себе.

Сергій РЄЗНІКОВ, Дзеркало тижня № 44 (824) 27 листопада — 3 грудня 2010 р.