Живі та мертві річки...

«Українська газета плюс» продовжує публікації про екологічну загрозу, яка нависла над Україною, її національним багатством – лісами, ріками, земельними угіддями, зонами відпочинку. Буквально на наших очах щезають водойми в столиці України. колись зелена оаза, місто перетворюється на суцільний будівельний майданчик, причому часто хмарочоси зводять на берегах річок.

«Сімсот річок ще й чотири з устя Дніпра й до вершини», співається в українській народній пісні. І це не гіпербола, бо Дніпро у межах України творять 19743 річки. Він несе води до України вже забруднений у Білорусі та Росії. У нас нищівниками Славутича є, по суті, всі населені пункти, особливо міста, де каналізаційні колектори перевантажені. Тому коли ми говоримо про найбільшу артерію України Дніпро, то пам’ятаймо і про тих 19 тисяч річок, що знаходяться в його басейні, а це – 14 областей України. Недарма гідрологи порівнюють Славутич із стовбуром дерева, а його притоки – з кроною. Ріки, річки, потічки, струмки, озера, ставки, де вода колись була колись чиста, як сльоза, прозора до дна, де плюскотіла риба – велика і мала, роїлися в норах поважні раки і тихо погойдувалися на блакитній глядінні біло-жовті лінії – індикатори здоров’я й чистоти водоймища. Було колись в Україні… По річках, які нині закуті в колектори, ходили бистрі чайки-човни, великі пароплави. А якими чистими були золоті піщані береги!

Тепер у благословенні мальовничі наші річки впадають каналізаційні стоки та звозять іржавий металобрухт і різне сміття. Може, наші предки й обрали місцем поселення Київ не лише через красу Борисфена-Славутича. До нього збігали десятки повноводих, чистих річок. На жаль, більшість із них мертві: про їхнє існування нагадують хіба що назви, і то не завжди. Якщо поглянути на карту Києва, то помічаєш, як густо вона помережана артеріями (хотіла написати голубими, та осіклася): більшість із них ув’язнені в колектори. І це дійсність, наша історія, таким лиховісним способом увічнена.

Відому з часів Київської Русі річку Почайну, праву притоку Дніпра, що починалася на Оболоні, вже ніхто не покаже на мапі, бо, на жаль, вона загинула.

Ця славна в минулому річка, на який приблизно там де стоїть пам’ятник Магдебурзькому праву, хрестив наших предків князь Володимир, нині існує як Оболонські озера. Починалася вона в п’яти кілометрах від нинішньої акваторжії Київської гавані і від Дніпра була відділена піщаною косою. Довжина Почайни сягала восьми кілометрів, площа водозбору – 16 квадратних кілометрів. До Почайни впадали притоки Сетомль, сирець, Глибочиця. Устя цієї ріки називали Притикою, тут знаходилися кліті, до яких причалювали судна. Гавань Почайни вважалася однією з найважливіших на водному шляху «з варяг у греки?» В косі, яка відділяла її від Дніпра, 1712 року прорили канал. А в ХІХ столітті, коли основну течію Славутича спрямували до правого берега, косу зовсім розмило і Дніпро поглинув Почайну.

Її права притока, ручай Юрковець протікав між Щекавицею та Лисою горою. В 1908 його закрили в колектор. У почайну несли чисті води притоки Сетомль, Сирець, Глибочиця. Остання починалася на Лук’янівські, перетинала Поділ. До, що неї біля Житнього ринку долучався струмок Киянка, що пробивався з-під землі під Сатрокиївською горою, протікав поміж Кудрявською височиною і Замковою горою на урочища Гончарі та Кожум’яки.

Киянка згадувалася в старих описах Києва, згодом вона обміліла і висохла. Від назви її збереглося найменування Киянівського провулку. В давні часи ручай ще називався Киянь, він згадувався в «Слові о полку Ігоровім» як «дебра Кияні», що означала балку, вкриту лісом, де протікав цей струмок. Яр віддавна був дорогою між Подолом і нагірною частиною Києва. У ХVШ столітті при впорядкуванні дороги його підсипали і ви прямили.

Кудрявець, права притока Глибочиці, починався на Кудрявській горі, густо засадженій деревами й кущами, які 2кудрявились». Він впадав до Глибочиці на Подолі, нині закутий у колектор. В минулому права притока Почайни Бабин Яр перетинав дно однойменної балки. Він починався поблизу нинішньої вулиці Мельникова, водозбірна площа була 400 гектарів. Закритий у залізобетонний колектор Кудрявець відкритий тільки в нижній частині при впадінні в Дніпро.

А які промовисті дотепні назви дав народ оцим київським річкам – Курячий Брід (тепер його вже не перейде жодний птах), Реп’яхів Яр, Буслівна (нині там жодного бусла не побачиш), Собаче горло. Ця чудернацька протока на правому березі Дніпра починалася нижче успію Десни і впадала в Дніпро вище урочища Наталка. Після зведення житлового масиву Оболонь собаче горло цілком змінило свою форму. Давнє русло Дніпра (до устя Либіді) називалося Старик. До ХХ століття Стариком також називали велику заплаву, нині Матвіївська поблизу Труханового острова. А от милозвучну назву Йорданський мав ручай, права притока Дніпра, що плинув біля підніжжя Лисої гори між Щекавицею і Кирилівською церквою. Напевне на Водохрещу тут збирався подільський люд, із корогвами йшов до йорданського ручаю і набирав освячену джерельну воду, яку зберігав упродовж року.

Кумедний Курячий Брід, ліва притока Сирця, протікав на Пріорці, місцевості, названій так тому, що всередині ХVІІ столыття тут була загородня резиденція пріора, настоятеля католицького домініканського монастиря в Києві. Нині майже весь Курячий Брід весь закутий у залізобетон.

Як ы решта малих киъвських рычок, теж важко хвора Нивка – права притока Ірпеня. А опчинаэться вона быля Льодового стадіону в райони житлового масиву Теремки, тече через Святошин і впадає в 45 кілометрах від устя річки Ірпінь. Довжина Нивки – 19 кілометрів, площа водозбору 93 квадратних кілометри. Живиться переважно атмосферними водам, підземне живлення незначне, в засушливі періоди річка пересихає, її заплава заболочена. По руслу Нивки розміщено 21 ставок. Нивка отруєна стічними водами, мазутом, добривами, сміттям, частково висушена або ж стиснута лещатами бетонних берегів, каналізована, живцем похована в колекторах. Ще за радянської влади виконком київської міськради ухвалив рішення «Про заходи по запобіганню забруднення водойми річки Нивки», але на екології, як це у нас заведено, завжди економили. Нивку ще можна відновити в районі Софіївки-Петропавліської, де розміщено ставок.

Мощун, Мощунка – річка на північно-західній околиці Києва, права притока Ірпеня. Тече лісистою місцевістю, впадає в Ірпінь у 26 кілометрах від його устя. Довжина Мощуна 10 кілометрів, площа водозбору 54 квадратних кілометри, живиться атмосферними та підземними водами.

Ще був на карті XVIII століття струмок Володимирка, на південно-західній околиці Києва, ліва притока ріки Стінка. Запитайте у киян, чи хтось із них пам’ятає про неї – навряд. Річка Хрещатий Яр нагадує про себе хіба що в назві центральної вулиці столиці України. Якби батьки легендарної дівчини Либіді знали, в що перетвориться в майбутньому ця водойма, часто згадувана в літописах, то, напевне, ніколи б не назвали її цим славним іменем. Цікавий переказ про походження цієї річки. Припускають, що свою назву отримала від імені сестри засновників Києва, князів Кия, Щека і Хоррива. Була начебто вона привередливою: висміювала тих лицарів, які до неї сваталися, і відсилала їх назад. А коли ті перестали залицятися до неї, засумувала. Невдовзі вона збудувала дім на горі і жила там на самоті, проливаючи сльози. Гору, де стояв її терем, стали називати Дівич-горою, а річку, що утворилася з її сліз, Либіддю. Вона згадується в літописах: так розповідаючи про осаду Києва печенігами в 968 році, очевидець зазначав, що ніде на Либіді коня напоїти». Бере ця водойма початок із джерела біля станції Київ-Волинський і впадає в Дніпро з правого боку поблизу корчуватого.

Колись на Либеді стояли водяні млини вздовж усього русла ріки. Особливістю цієї ріки є те, що вона протікає по центральній і південно-західній частині Києва, охоплюючи чимало адміністративних районів. Головна проблема Либіді – її забруднення. Причому звалища сміття на березі цієї річки у XVIII- ХІX століттях були звичайним явищем. З урбанізацією Києва, зростанням і виникненням нових підприємств, які зливають у Дніпро промислові стоки, становище погіршилося настільки, що вже у 30-х роках ХХ століття при розробці генерального плану Києва про Либідь як річку не йшлося. Басейн Либіді розчленований глибокими ярами, які відкривають численні джерела: Бусловський – на Саперній Слобідці, Лукрець – під живописною Дівич-горою, Живець – під горою Бусовицею. Основні притоки – Скоморох, Китаївська, старик, Буславка, Відрадна, Шулявська, Кадетський Гай, Паньківська, Клов, Звіринець, Протасів яр (узяті в колектор, деякі мають періодичний стік). Либідь довжиною 17,2 кілометра закріплена бетонними биками, а на окремих ділянках її закуто в колектори. Коли я йдк на Байковий цвинтар, де поховані мої родичі, завжди зупиняюся біля моста, де колись текла ця повновода річка. Очевидно давно вже потрібно поставити тут пам’ятний знак, який би попереджував, що така доля може спіткати ще й інші вцілілі київські річки.

Лише на кілька сот метрів Либідь виривається із залізних обіймів труб. А бере вона початок із джерела біля станції Київ-Волинський і впадає в Дніпро з правого боку поблизу села Корчувате.

Колишню красуню Либідь відтворити такою, якою вона була колись, неможливо. Нині вода в ній – стічний колектор, тому її відновлення на найближчі десятиліття проблематичне. Хіба що можна реконструювати її береги, облагородити хоча б верх річки, очистити воду. До речі, між Либіддю і Нивкою тут відстань усього метр.

Було розроблено кілька проектів її врятування, але всі вони, на жаль, завжди в повітрі. Місто нашпиговане підземними комунікаціями, і не було ніде викопати колодязь водозбору. За другим проектом, не знайшлося місця для ставків-накопичувачів.

Є дуже мальовнича місцина в Києві, там, де пролягла річка з лагідною назвою Пронька, притока легендарної Либіді. Тут створено каскад ставків. Свого часу для його впорядкування місто вклало чимало мільйонів карбованців: у Совках почистили річище, закріпили берег, побудували регульовані споруди, повимощували гранітні доріжки. Але невдовзі люди почали завалювати береги ставків господарським сміттям. Звідси всі нечистоти потрапляють у Дніпро. ДО речі, будівельники каналізаційного колектора селища для військових, виведених із Німеччини, тоді зруйнували Проньку і пустили її в трубу. Але ж ця малесенька річечка була великою для свого ландшафту, бо із 71-ї тисячі річок, які протікають Україною, майже 400 мають довжину 10 кілометрів, решта (67 тисяч) – тільки до 10 кілометрів. Мишоловка – невелика права притока Дніпра, що починається поблизу Голосієва, впадає нижче однойменної історичної місцевості, яка з 1618 року належала Києво-Печерській Лаврі, а в ХVІІІ столітті існувало село Мишеловка, розташоване за Деміївкою.

Скиди зливних і промислових вод тих підприємств, де немає очисних споруд, загубили також колишні річки Дарницю, Сирець. Остання бере початок біля станції метро Святошин і впадає в Дніпро. Сирець у минулому був повноводою рікою, на які теж стояли млини, вона живиться атмосферними осадками і багатьма джерелами. У Сирці була добра питна вода, особливо в джерелі, що витікає з логовини біля залізничної платформи «Рубежівський». Сирець живе під землею, а береги ті загалом не вкладені в бетон.

Збереглася на південній околиці Києва річка Віта, яку утворюють три річечки – мала Віта, Сіверка, Петиль. Вона наче виправдовує свою назву – найбільш жива серед київських річко, бо верхня частина її протікає в урочищі Лісняки, в районі Конча-Заспи.