Нащадки тарпанів повертаються в Україну

Тепер уже точно відомо, що в Яворівському національному природному парку прижилися нащадки диких коней-тарпанів. Більше того, від них народилося й підросло лошатко, яке назвали Тіна. Це перший в Україні випадок, коли у коней цієї рідкісної породи з’явилося потомство. Втім, табун, подарований польськими науковцями, поки що складається лише з трьох дорослих особин, які набули українського «громадянства» у листопаді минулого року.

Перше, що впадає у вічі: волелюбним тваринам тут тісно. Про це свідчать навіть збиті коліна лошатка, яке, на відміну від дорослих коней, ніяк не хоче миритися з необхідністю жити в тісній загорожі.

Коней-тарпанів вважають пращурами сучасного коня. Ще у XVIII — XIX ст. вони масово носилися степами Європи, Західного Сибіру та Казахстану. Проте через свою волелюбність, нестримний норов були повністю винищені. Останній представник цієї породи загинув поблизу Миргорода у 1887 році. Зараз череп цієї тварини зберігають у Зоологічному музеї Московського державного університету.

На початку минулого століття польському вченому Тадеушу Ветулані вдалося вивести породу коней, які були прямими нащадками диких тарпанів. Вони мали нижчий зріст і довшу вовну, що дозволяло їм виживати в умовах дикої природи. До того ж були дуже невибагливими до їжі. Вже у 1925 році зусиллями Тадеуша Ветулані коням було надано офіційний статус породи — коник польський. А у 1982 році в околицях Звижниці було організовано резерват із їх розведення в природних умовах. Зусиллями колишнього директора парку Здіслава Котули та науковців із Люблінської рільничої академії розпочато роботу з повернення коня у дику природу. Нині у Польщі вже налічується близько двохсот цих коників.

Природа польського і українського Розточчя дуже схожа. Але не більше. Річ у тому, що територія Яворівського природного парку — фактично, безводний район. Коней тут напувають із глибокої 36-метрової криниці, води в якій вистачає лише для трьох тварин. Та цим клопоти не обмежуються.

«Найперша проблема для парку — розширення його території, — каже директор Яворівського національного природного парку Михайло Біляк. — Загальна його площа становить 7102 гектари, з яких у постійному користуванні з правом ведення лісооздоровчих заходів перебуває лише 2915 гектарів. Це один із найменших в Україні національних парків. Закордонний досвід свідчить, що площа постійного користування для національного парку має становити як мінімум 9—10 тисяч гектарів. Це дає можливість організувати серйозну науково-дослідницьку, природоохоронну, рекреаційну та еколого-просвітницьку роботу».

Розширення меж Яворівського національного парку за рахунок так званих військових лісів та «Галсільлісу» було передбачено ще указом президента України у 2008 році. Однак якщо керівництво «Галсільлісу» не проти передати частину своїх площ до парку, то військові вважають це недоцільним, з огляду на безпеку під час військових навчань на Яворівському військовому полігоні. На думку Михайла Біляка, цього питання ніхто з військових усерйоз не розглядав.

Ще одна важлива проблема, якої в Яворівському національному природному парку, схоже, поки що не усвідомлюють, — наявність фахівців, котрі б забезпечили кваліфікований догляд за тваринами.

«Відродження зниклих видів тварин — дуже похвальна річ, — каже доцент кафедри скотарства і конярства Львівського університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Гжицького Галина Соколова. — Та водночас коні — особливий вид тварин. Це не свині, яких виростили і здали на м’ясо. Якщо в Україні для цих коників навіть сформуються вигідні економічні та природно-кліматичні умови, потрібні висококваліфіковані фахівці. На жаль, в Україні їх майже немає».

За словами Михайла Біляка, щоб створити належні умови для тварин, уже на самому початку справи знадобиться не менше 400 тис. грн.: на побудову доброї конюшні, побудову водонапірної башти, організацію постачання кормів. Нині ж із боку держави колектив отримує лише кошти на виплату заробітної плати. Решту доводиться заробляти самостійно. Польським партнерам у цьому плані працювати набагато легше. Окрім коштів від держави, допомогу їм надає Євросоюз — 600 злотих на кожного коника щороку. Українцям про таку підтримку з боку держави можна хіба що мріяти. Але парк міг би заробляти кошти на утримання тварин.

«У Яворівському національному парку є кілька цікавих маршрутів для відвідувачів, — розповідає начальник відділу науки, рекреації та екологічної освіти Ірина Любинець. — Крім щедрої природи, тут є багато пам’яток історії та архітектури. Також на території проектованої «Української оселі» у відвідувачів буде можливість оглянути господарський двір, придбати вироби народних майстрів та екологічно чисту сільськогосподарську продукцію, мед. Останнє дуже важливо. Адже у Польщі, зокрема, якщо якесь виробниче підприємство виборює право на бренд парку, у нього з’являється також право реалізовувати екологічно чисту продукцію, яка на 25% дорожча за звичайну. Цим шляхом хоче йти і Яворівський національний парк».

Але для цього в Україні має змінитися ставлення до національних парків. Приклад повинні подати високопоставлені чиновники та політики, покликані пропагувати здоровий спосіб життя. Поки що в цій царині — непочатий край роботи. Для мешканців багатьох західних країн національний парк — своєрідна екологічна Мекка, куди людина йде по очищення й оздоровлення душі та тіла. Наприклад, для поляків національні парки є символом Польщі, питанням національної гордості. Щороку вони організовують масові велосипедні тури шляхами і стежками Розточчя. У них беруть участь видатні політики, банкіри, депутати і просто рядові громадяни, яким небайдужі історія краю та власне здоров’я. Але для цього в національному парку мають бути створені відповідні умови: дороги, житло, заклади харчування тощо. Власними зусиллями Яворівський національний парк їх не створить.

Василь СОЛОВІЙ, Дзеркало тижня № 26 (806) 10 — 16 липня 2010 р.