Природа для «президенцій»

У радянському підручнику з фізики за восьмий клас на форзаці була картинка: шматок металевої рейки — у вакуумі, під скляним ковпаком. Це еталон метра, який лежить у Парижі. Його всіляко бережуть, щоб рівняти за ним усі інші метри.

Заповідник — природний або біосферний — це теж еталон. Еталон певного типу природного комплексу. Національний природний парк (НПП) зазвичай також має у своєму складі еталонний шмат території, але тут є й місце для спілкування пересічних громадян із природою.

Заповідники та НПП виконують ще десятки дуже важливих і корисних функцій, але я відразу перейду до «некласичної», проте головної у наших реаліях: слугувати засобом від зажерливості.

Саме надання певній території високого заповідного статусу (заповідника або нацпарку) дозволяє найкраще захистити її від хапуг. Створити заповідник чи НПП — завдання непросте. Але так само непросто й знищити або принаймні поскубати їх. Можливо, але — непросто. Та ще й шкідливо для іміджу тих, хто зазіхає: на захист природоохоронних об’єктів стають неурядові організації, їхню естафету підхоплюють ЗМІ, громадяни (виборці) скрушно хитають головами…

Але ж так хочеться накласти лапу на отой гайок, оцей шмат узбережжя, ті озерця… Охочі зробити заповідне для всіх — заповітним для себе особисто не переводяться. Ось і тепер вони активізували свої зусилля, сподіваючись під шумок розбірок влади з опозицією подерибанити заповідні багатства.

Йдеться, зокрема, про об’єкти, котрі були проголошені заповідними в останні місяці президентства Ющенка. Усі роки своєї каденції він не відзначався «заповідною» активністю, аж раптом за два місяці підписав понад три десятки указів. Зробити такий ривок Ющенку дозволила титанічна праця кількох сотень людей, які готували обґрунтування для указів: проводили наукові дослідження, уточняли межі територій, збирали потрібні узгодження тощо. І чекали майже п’ять років… Але я тепер не про це.

Чим завинив Святослав?

Першими зазіхнули на заповідне депутати Миколаївської облради. В середині квітня вони звернулися до президента з проханням скасувати укази попередника про створення НПП «Білобережжя Святослава» (Кінбурзька коса) та «Бузький Гард» (Гранітно-степове Побужжя). Чому? Бо начебто інтереси місцевих громад не взято до уваги. Бо — назви не подобаються. Бо — в облраду не подано належного (??? — О.Л.) наукового обґрунтування. А ще — о! Тут уже, схоже, ближче до реальних мотивів — «відсутня інформація про подальше використання мисливських угідь на території парків, наданих (раніше) в оренду рішеннями облради».

Не можу втриматися, щоб не процитувати один із відгуків у Миколаївській обласній інтернет-газеті на це звернення облради: «Найболючіша, найнагальніша регіональна проблема? Мисливські угіддя вже встигли рішенням ради передати в оренду, а тепер не знаєте, як вам бути? Кому-кому в оренду? Назви парків не сподобалися? «Білобережжя Святослава» досі не навчилися вимовляти? Не всі ще депутати собі діляночок на Косі нарізали?

А «Бузький Гард» згадувати не дуже приємно, бо острів Бузький Гард, національна пам’ятка історії, культури, вже під водою водосховища?

На кордонах парків можуть виникнути негативні соціальні наслідки? Дайте, пани виборні, паркам спокій! Най ними опікуються люди вчені! Розвертайтеся на 180 градусів та проїдьтеся по селах Миколаївщини, подивіться в очі людям, котрі ще лишилися в тих селах, зупиніться в селах, де вже й людей не лишилося. Це і є негативні соціальні наслідки (дуже м’яко кажучи) від вашої роботи в радах всіляких».

Цікаво, що рішення облради активно підтримала… Партія зелених України. Перефразовуючи відомий анекдот про хлопчика, який підглядав у шпарину дверей батьківської спальні: і ці люди ще дивуються, що їх не обрали вдруге до парламенту?

Часи генсека повертаються?

Скільки паперу було списано, скільки списів було зламано навколо питання про долю так званих «панських полювань» — президентських резиденцій, призначених для кривавих утіх «самого» та його челяді. Історія цих «президенцій» сягає ще часів Брежнєва. Доступ туди простим смертним був закритий, охороняли їх — ой-йо-й-ой. Шанс побачити, що ховається за високим бетонним парканом, з’явився лише після розвалу СРСР, чим ми з моїми колегами Володимиром Борейком та Віталієм Грищенком і скористалися — звичайно ж, без офіційного дозволу. В резиденції «Залісся», розміщеній на півночі Київської області, справді виявилося чимало цікавого. Досі не можу забути, як ми здивувалися, побачивши біля мисливської вишки… звичайнісінький вуличний ліхтар. Потім з’ясувалося, що свого часу цих ліхтарів не вимикали ні вдень, ні вночі — щоб кабани до них звикли й не боялися підходити під вишку по викладений корм. Мисливцям залишалося лише натиснути на курок. Навіть із залитими горілкою очима важко було схибити…

Ідею перетворити «панські полювання» на національні парки, доступні не лише обраним, а всім трудящим, екологісти «штовхали» всі роки незалежності України. Не переказуватиму перипетій «штовхання», зазначу лише, що керівництво ДУСі (Державного управління справами), хоч і регулярно змінювалося, проте стабільно було проти. Таку ж саму позицію воно займало і в перші роки президентства Ющенка. Але врешті-решт здоровий глузд узяв гору, і в грудні 2009 року указами президента на місці «панських полювань» були створені НПП «Білоозерський», «Залісся» та «Синьогора». Процес, так би мовити, пішов. Але зайшов не надто далеко. Справа не встигла дочвалати навіть до відповідного розпорядження Кабміну. Уже 20 квітня черговий новий керівник ДУСі А.Кравець підписує лист на ім’я міністра охорони довкілля, яким інформує: «Адміністрацією Президента України на даний час розглядається питання скасування Указів Президента України про створення національних парків «Білоозерський», «Залісся» та «Синьогора». Чи то жаба задавила, чи то ностальгія за брежнєвськими часами замучила, чи руки сверблять узяти рушницю й побахкати саме в Заліссі, Синьогорі та Білоозерському…

Можеш не робити — не роби

Схоже, саме таким гаслом керуються чиновники українського Кабміну. Перші укази з обговорюваної нами серії датуються ще груднем. Серед іншого вони зобов’язували Кабмін у стислі терміни (коли — протягом шести, коли — протягом трьох місяців) розробити положення про відповідні заповідні об’єкти. Але замість цих положень через три місяці на світ народилася доповідна записка, в якій високий чин із профільного управління КМ знайшов аж 14 причин і положення не готувати, і інших «заповідних» клопотів позбутися. Причому, хоча зауваження стосуються «окремих указів», у додатку до доповідної чомусь перераховано всі «дембельські» заповіти попереднього президента. Це що? Прозорий натяк на те, що «розробити та подати в установленому порядку на розгляд Уряду пропозиції щодо внесення змін до відповідних Указів Президента України» — означає провести ревізію всіх останніх указів?

І навіщо? Аби дати час не тільки миколаївським «дбайливцям» за народ, не тільки ДУСі, а й усім іншим охочим покерувати заповідною справою по-своєму, себто — для своєї користі?

«Докладне ознайомлення з доповідною свідчить, що заледве десята частина зауважень варта уваги. Більшість «проблем» вирішуються в робочому порядку, варто лише виявити крихту здорового глузду і бажання працювати», — вважає заслужений природоохоронець України Володимир Борейко.

І ніякої політики!

Жодного політичного підтексту історія з новими заповідниками та НПП не має, — це суто рейдерська атака. Але якщо комусь тут-таки ввижається змагання партійних кольорів і рішення хочеться ухвалити не здоровим глуздом, а в піку попередній політичній команді, то нагадаю, що Ющенко всього лише… виконував волю своїх нинішніх політичних опонентів. Левова частка створених ним заповідних територій входить до Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України. За цей документ ще у 2002 році голосували і фракція КПУ практично у повному складі, і нинішній міністр економіки Василь Цушко, і юридичний геній ПР Сергій Ківалов… Список можна продовжити.

Як громадянин я маю свої політичні переконання. Але як еколог міряю владу однією міркою: тим, як вона ставиться до збереження природи. А отже — до нашого здоров’я, здоров’я та добробуту наших дітей, до нашого майбутнього.

Коментар голови екологічної групи «Печеніги» (Харків) Сергія ШАПАРЕНКА: «Наїзди» на заповідні території ми фіксували при владі усіх кольорів. Зазвичай вони викликані суто шкурними, матеріальними інтересами. Ось і тепер, крім нападок на новостворені об’єкти, потерпають і давно створені. Так, адміністрація популярного курорту тисне на владу з метою отримати дозвіл на прокладання дороги через заповідник «Горгани»; відбувається протизаконна забудова НПП «Нижньодністровський»; чиниться тиск на працівників закарпатських заповідних установ (вимога нового губернатора звільнити директорів). Недавно у тематичних електронних розсилках пройшла інформація, що новий екоміністр планує обкласти заповідні території «оброком» на суму 110 млн. на рік, мотивуючи це відсутністю у бюджеті коштів на утримання природно-заповідного фонду. Хоч сьогодні нацпарки заробляють близько 2 млн. на рік. Ця вимога призведе до колосального збільшення рубок у нацпарках, бо в інший спосіб таких грошей не заробити.

З огляду на ці тривожні сигнали, півтори сотні громадських організацій та авторитетних діячів охорони природи звернулися до президента Віктора Януковича з вимогою захистити заповідні території від дерибану. Побачимо, якою буде відповідь на цей лист».

Олег ЛИСТОПАД, Дзеркало тижня  № 18 (798) 15 — 21 травня 2010 р.