Калуш: міфи і реальність

Екологічні негаразди Калуша нарешті стали предметом турботи вищого керівництва України. На початку лютого президент В.Ющенко, побувавши в місті, заявив: «Нині вкрай необхідно знайти ефективну відповідь і не допустити техногенної загрози для навколишнього середовища та життя мільйонів українців». І преса тут-таки рознесла міф про нову екологічну катастрофу в Україні.

Від такої ситуації потерпає не тільки Калуш. Не кращий екологічний стан у Стебнику, Новому Роздолі та в Червоноградському вугільному районі Львівщини, в зоні Солотвинського солерудника та Мужіївського родовища золота в Закарпатті, в Запоріжжі і в Кривому Розі, у багатьох районах Донбасу.

Однак учені і фахівці цілком поділяють екологічну стурбованість екологічними проблемами Калуша. У 2008 році в Івано-Франківському університеті з ініціативи інституту гірничо-хімічної промисловості (ВАТ ГІРХІМПРОМ) було організовано науково-практичну конференцію, на якій з участю провідних фахівців України та представників місцевої влади детально обговорювалися калуські проблеми. Конференція відбулася після катастрофічної повені і затоплення кар’єру, внаслідок чого видобуток калійної руди припинився.

Проблеми Калуша поділяються на два напрями: 1) усунення негативних екологічних наслідків діяльності калійної промисловості; 2) відновлення гірничо-хімічної промисловості.

Відповідно до чинного законодавства усунення негативних наслідків діяльності державних гірничих підприємств є обов’язком держави і має фінансуватися з державного бюджету. Що ж до відновлення виробництва, то це залежить від кон’юнктури ринку і вирішується шляхом залучення інвесторів.

Керуючись чинним законодавством і рекомендаціями згаданої вище конференції, ВАТ ГІРХІМПРОМ за завданням Мінпромполітики опрацював проект першочергових заходів з усунення найбільших екологічних загроз у зоні діяльності рудника. Ставилося завдання ліквідувати загрозу прориву розсолів із хвостосховища в річки, максимально уповільнити затоплення кар’єру, запобігти проникненню у водоносний горизонт питної води розсолів, які стікають із соленосних відвалів та просочуються із хвостосховищ.

Для цього проектом передбачено: 1) скинути накопичені у хвостосховищі №2 розсоли на дно кар’єру, після чого, заливши виїмку прісною водою, створити озеро; 2) провести екранування солей на відвалах непроникною глиною; 3) завершити роботи з рекультивації хвостосховища №1; 4) провести біологічну рекультивацію порушених земель, а також 5) побудувати дослідно-промисловий завод для переробки накопичених розсолів на цінні хімічні продукти. Крім того — провести детальні моніторингові дослідження для оцінки стійкості територій над виробленими шахтами. Ці дослідження дадуть змогу обґрунтувати заходи для запобігання негативним наслідкам просідання поверхні над виробленим простором. Після майже річної тяганини проект пройшов необхідні експертизи, однак питання фінансування робіт не вирішено до цього часу. Калійний завод залишився без будь-яких засобів до існування. Припинилися і будь-які наукові дослідження, спрямовані на запобігання екологічним негараздам.

Таким чином, для вирішення екологічних проблем Калуша потрібне лише регулярне фінансування запроектованих робіт з державного бюджету, як це передбачено Конституцією і гірничим законодавством. Залишається сподіватися, що це питання буде вирішено в поточному році.

Тепер щодо другого напряму — чи можна відновити гірничо-хімічну промисловість на базі величезних запасів унікальних за складом полімінеральних руд.

Найближча до поверхні руда залягає саме в кар’єрі, причому близько 30 млн. т, уже частково розкритих, були б готові до виїмки, якби не затоплення солоною водою. Однак повторне осушення кар’єру неможливе, оскільки солону воду не можна скидати в річки, а шахти вже й так заповнені розсолом. Отже, єдиний шлях до відновлення виробництва — освоєння технології переробки розсолів, що й передбачено проектом ГІРХІМПРОМУ.

Досвід виробництва з розсолів калійних добрив та інших цінних хімічних продуктів вказує на безумовну економічну доцільність такої діяльності. Справа тільки за пошуком інвесторів, готових вкласти кошти, необхідні для розробки проектної документації та будівництва заводу. Але при такому ставленні з боку держави калійну промисловість може бути втрачено назавжди.

Іван ЗОЗУЛЯ, Анатолій ГАЙДИН, Дзеркало тижня № 5 (785) 13 — 19 лютого 2010 р.