Соляне горе

Розробка єдиних в Україні родовищ калійних солей і виробництво різних калійних добрив понад 30 років була візитною карткою міста хіміків Калуша, що на Івано-Франківщині. Проте з часом трудова гордість міста переросла у велике екологічне лихо.

Після добування калійних руд Калуш отримав виробітки трьох шахт — «Калуш», «Голинь» і «Ново-Голинь». Це означає, що над виробленими територіями шахт відбувається просідання ґрунту, яке супроводжується підтопленням та затопленням поверхонь.

У західних країнах усі шахтні виробітки, в тому числі калійних руд, заповнюються твердою речовиною. А в колишньому Радянському Союзі в 1970-х роках було застосовано технологію затоплення їх розсолами. Проте в такий спосіб велетенську бочку з порохом не знешкодили. Нині вона зловісно дає про себе знати. Бо навіть над залитими рудниками просідає ґрунт і провалюється земна поверхня. На території шахтних полів уже утворилося 15 вирв у вигляді депресивних лійок і може бути ще більше.

«У зоні шахтних виробіток розміщено близько 100 промислових об’єктів та 1145 житлових будинків у межах міста Калуша та мікрорайону Хотінь, сіл Кропивник і Сівка-Калуська, в яких проживає загалом понад п’ять тисяч осіб», — б’ють на сполох у зверненні до президента, Кабінету міністрів, Ради національної безпеки та оборони, Міністерства охорони навколишнього природного середовища депутати Івано-Франківської обласної ради. З ними солідарні міські обранці Калуша. І вони не перебільшують. Бо провали вже з’являються на кількох вулицях Калуша та довколишніх сіл. Терміновому відселенню підлягають мешканці 13 індивідуальних будинків міста.

Дочірнє підприємство «Калійний завод», який входить до складу ВАТ «Оріана», припинив роботу ще 1996 року. Коли завод працював, то розсоли з хвостосховищ шахти «Ново-Голинь» відбирали й використовували для виробничих потреб. Замість соляного розчину у водойму скидали густі глиняні маси. Під дією сонця й вітру вони тверднули. Для проведення рекультивації хвостосховища було достатньо насипати шар грунту. Так і сталося. На сьогодні проведено лише гірничотехнічну рекультивацію хвостосховища №1. На біологічну забракнуло коштів.

А хвостосховище №2 стало однією з найсерйозніших небезпек Калуша. Внаслідок перевищення накопичення опадів над випаровуванням води воно переповнене розсолами. Лежачий калійний завод змушений щороку нарощувати дамбу. Але, незважаючи на це, гребінь дамби подекуди перевищує рівень соляних розчинів усього-на-всього на 35—40 см при допустимій проектній позначці — 1,5 м. І тому будь-коли можливі прориви дамби. За інформацією інституту ПДП «Спецгеологорозвідка», виявлено ряд потенційно небезпечних зон, у центрі дамби зафіксовано три канали фільтрації розсолів.

Для зменшення рівня соляних розчинів у хвостосховищі №2 розсіл закачується у виробітки рудника «Ново-Голинь». Але в ньому залишилося лише 600 тисяч кубометрів пустот. Далі розсоли дівати нікуди. Зруйнування дамби хвостосховища й витікання більше двох мільйонів кубометрів розсолів може призвести не тільки до пошкодження прилеглих промислових об’єктів, таких як, наприклад, залізнична станція ЗАТ «Лукор», підприємства «Вінісін», «Синтра» тощо, а й забруднення через притоку — річку Сівку — Дністра. А це — екологічна катастрофа міжнародного масштабу. По гіркий досвід далеко йти не треба: 1983 року стався прорив дамби хвостосховища одного з сірчаних рудників у Стебнику Львівської області. В річкову мережу витекло майже 5 млн. м3 розсолу сірки. Дністер був засолений аж до впадіння в лиман.

Не менша загроза таїться в Домбровському кар’єрі, де вперше у світовій практиці почали видобували калійні солі відкритим методом. У цьому був резон: поклади залягали на невеликих глибинах — 50—60 метрів, і ось вона — низька собівартість. Невидобуті запаси калійної породи в кар’єрі нині становлять 32 млн. м3. Однак завод не працює, солевидобуток зупинено. Залишений котлован, по суті, самозатоплюється. Уже нагромадилося 6 млн. м3 розсолів.

— Під час торішньої повені перемичку між північною та відпрацьованою південною частинами кар’єру змили атмосферні опади, і рівень води в них вирівнявся, — запевняє заступник міського голови Калуша з питань будівництва, архітектури та земельних відносин Василь Петрів, який займається питаннями охорони довкілля. — Водонасосна станція, що мала б відкачувати солоні води, не працює. На сьогодні ареал засолення водоносних горизонтів міста розширився до 930 гектарів, він рухається у бік міського водозабору питної води, створюючи особливо загрозливу ситуацію. Інтенсивний розвиток процесів соляного карсту призвів до того, що 50-метрова відстань між кар’єром і річкою Сівкою рік у рік звужується. Якщо ж станеться прорив річки в кар’єр, то це, з одного боку, перекреслить надію на відновлення видобутку калійної руди, а з іншого — соляна вода потече до Дністра. А ця річка дає воду не лише Україні…

Сигнали біди пролунали ще раніше. Результати аналізів проб води з криниць жителів вулиці Долинської міста Калуша, відібраних працівниками райсанепідемстанції ще 2004 року, свідчать, що вміст хлоридів у 4—6 разів, а сухого залишку — у 3,4—4,4 разу перевищує гранично допустимі концентрації. Через два роки по тому в дренажних каналах села Пійло Калуського району з’явилися солі. До криниць місцевих мешканців прибула вода, у 2,3 — 6,4 разу перенасичена хлоридами.

Тривогу вселяє й одна з відпрацьованих шахт рудника «Калуш» — Хотинське поле, яка залишається порожньою. Від неї до гірської річки Лімниці — декілька десятків метрів.

— Якщо Лімниця, для якої характерно змінювати русло, наблизиться до шахти, то ніхто не виключає прориву річки в шахтний виробіток. Результат передбачити неважко: частина міста залишиться без питної води, бо водна артерія буде засоленою, — не виключає найгіршого варіанту голов­ний державний санітарний лікар Калуського району Богдан Пеленичка.

Проект Інституту гірничо-хімічної промисловості, розроблений на замовлення міської ради, передбачає мокру консервацію Домбровського кар’єру. Мета — захист водоносних горизонтів від засолення. Ізоляція кар’єру полягає в обкопуванні його глибоким каналом, захисті стінок каналу плівкою, заповненні самої траншеї гіпсоглиняною сумішшю, так званою пульпою. Потрібно укріпити й русло річки Сівки неподалік каналу. Але цей проект надто дорогий — оцінюється в майже три мільярди гривень.

У Калуші було калійне виробництво союзного значення. Немає колишньої наддержави — СРСР. Але нюанс у тому, що й від ВАТ «Оріана», створеного у грудні 1995 року, з передачею йому калійного заводу, теж залишилася тільки вивіска. Наприкінці 2000 року на базі майнового комплексу товариства засноване ЗАТ «Лукор». Далі народжувалися інші господарські структури. Калійний завод до жодної з них не увійшов. Далеко не заводського масштабу екологічні проблеми опинилися «відрізаними» від новостворених виробництв. І лягли важким тягарем на плечі Калуша.

Зрозуміло, що місто з масштабною екологічною бідою само не впорається. Центральні органи влади в цьому переконувати не потрібно. Суть проблеми вони розуміють. Але якщо й намагаються послабити її, то непродуманими рішеннями, які конфліктують між собою. Ще 2002 року було розроблено програму розвитку виробництва калійних добрив в Україні на 2003—2007 роки, що ставила за мету вдихнути друге життя в калійний завод у Калуші й заодно провести комплекс природоохоронних робіт у зоні діяльності заводу. Але з передбачених програмою 55,2 млн. грн. було не додано 35,3 млн. Кабінет міністрів затверджував план заходів з ліквідації екологічних наслідків діяльності калійного заводу на 2003—2012 роки. Проте й цей документ не підкріплений фінансово. Бо з виділених 21,9 млн. грн. держбюджетних коштів на сьогодні надійшло трохи більше 12 млн. З екологічними бідами калушців у різний час знайомилися президент, прем’єр-міністри та міністри, голова Фонду держмайна. Після візитів на-гора видавалися рішення, котрі не виконувалися.

Торік Калуська міська рада пропонувала Верховній Раді виділити хоча б із резервного фонду держбюджету 20 млн. грн. на найважливіші природоохоронні заходи — відселення мешканців із зони просідання, захист водозаборів міста від засолення, ліквідацію руйнування дамби хвостосховища №2 та ліквідацію прориву річки Сівки в Домбровський кар’єр. Питання було розглянуте на засіданні комітету ВР з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, підготовлено проект відповідної постанови. Результат банальний: комітет із невідомих причин не вніс цей документ на розгляд сесії.

Інший випадок — наприкінці березня ц.р. на засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій розглядалося питання екологічної безпеки в зоні діяльності калійного заводу в Калуші. Представників міської влади не вважали за потрібне запросити на нього. І, знову ж таки, міністерствам було дано доручення, які ні до чого не зобов’язують.

— Ми пропонуємо негайно вивести ДП «Калійний завод» із підпорядкування ВАТ «Оріана» і створити на його базі державне підприємство. Бо обов’язок державних органів — фінансувати підприємство дер­жавної форми власності, а не приватної, — окреслює програму-мінімум заступник міського голови Василь Петрів.

Тим часом екологічна ситуація в місті та приміській зоні стає напруженішою й потребує якнайшвидшого реагування.

Роман Якель, Дзеркало тижня № 29 (757) 8 — 14 серпня 2009 р.