Де в Україні жити не рекомендується

З часів Чорнобильської катастрофи поняття "Україна" і "погана екологія" стали практично синонімами. Але зона відчуження - далеко не єдина...

...біда країни. Щодня сотні тисяч українців ризикують зіткнутися з іншими екологічними лихами.

Чорнобильська АЕС і зона відчуження як і раніше є найбільш забрудненою територією України. 30-кілометрова зона ще тисячі років буде мертвою, говорять екологи. Але є і інші місця, де жити не рекомендується. За іронією долі, вони знаходяться в місцях з високою щільністю населення.

Атомні станції і "ядерні" поїзди

В Україні продовжують роботу чотири атомні станції, і кожна з них є потенційним "Чорнобилем". Періодично вони нагадують про себе - торік двічі відбувався витік води з гермозони Рівненської АЕС, із-за аварії відключався енергоблок Південноукраїнської АЕС, на Хмельницькій атомній виходив з ладу генератор 2-го блоку.

Окрім потенційних загроз, існує і щоденний, мало ким помітний ризик. Він пов'язаний з утилізацією палива, відпрацьованого на українських атомних станціях. Ці відходи перевозяться до Росії в спецвагонах, "але вагони йдуть тими ж дорогами, що і останні поїзди", - відзначив в розмові з інтернет-газетою "Сейчас" експерт Національного екологічного центру України Олексій Пасюк. Будь-яка інформація про ці перевезення закрита, проте ризик аварії або терористичної атаки все ж залишається.

Насправді жодної переробки ядерних відходів не існує, говорить еколог. Вона полягає в сортуванні і захороненні. "Лише оптимісти від ядерної енергетики вважають, що через сотню років буде винайдений спосіб безвідходної переробки і ця проблема буде вирішена. Поки ж будь-яка робота з радіоактивними відходами створює ще більше відходів - кожного разу, коли їх перевозять, все, що стосувалося радіоактивних матеріалів, теж стає радіоактивним", - пояснив Пасюк.

Калійний завод

Хімічне виробництво не менше небезпечне, чим радіація. На заводі в місті Калуш Івано-Франківської області раніше робили калійні добрива, зараз там - один з найбільших в Європі полігонів хімічних відходів. У полі за містом зберігається 11 тис. тонн гексахлорбензолу - канцерогенної речовини, яка, проникаючи в організм людини, приводить до раку і цирозу печінки. Ця бомба сповільненої дії зберігається без належного нагляду, просто в металевих бочках. "Бочки з часом проржавіють, і є небезпека того, що ці речовини попадуть в ґрунт, а звідти - у воду", - пояснив директор Бюро екологічних розслідувань Дмитро Скрильніков.

Міжнародною екологічною катастрофою небезпечний і кар'єр, наповнений концентрованими сольовими розчинами. Адже якщо не витримає гребля, яка на сьогоднішній день порушена, відходи хімвиробництва, в яких можна знайти практично всю таблицю Менделєєва, попадуть до Дністра, попереджають експерти.

Завод мінеральних добрив

Жителі донбасівського міста Горлівки знаходяться в анітрохи не кращій ситуації, чим Калуша. Тут знаходиться найбільший в країні завод з виробництва мінеральних добрив "Стирол". Будь-яка зупинка аміачного агрегату може привести до викиду в повітря отруйних речовин. У червні минулого року на підприємстві сталася аварія - в результаті викиду сірчистого газу робітники отримали отруєння. У більшому масштабі катастрофа може стати своєрідним "хімічним Чорнобилем".

Уранові хвостосховища

Колишні уранові шахти перетворили Жовті Води і Дніпродзержинськ Дніпропетровської області на справжній радіоактивний смітник. При Радянському Союзі тут добували уран для атомних бомб і АЕС. Зараз там - покинуті терикони і шахти. У Дніпродзержинську розташовано 7 хвостосховищ (комплексів спецспоруд для зберігання або захоронення радіоактивних, токсичних і інших відходів збагачення корисних копалини), в яких накопичено 42 млн. тонн радіоактивних і хімічно небезпечних речовин: уран, продукти його розпаду, миш'як, селен, торій, радій.

Ця територія назавжди втрачена для планети, як і Чорнобильська зона. "Перед Україною стоїть завдання, аби запобігти попаданню радіації з хвостосховища до Дніпра. Відбувається це зараз чи ні - складно сказати", - говорить Олексій Пасюк.

Ситуація ускладнюється ще і тим, що деякі терикони після розвалу заводів виявилися фактично безгоспними, не охороняються належним чином і відвали уранової руди можуть розкрадатися.

Ризики "столичного життя"

Не захищений від екологічної катастрофи і Київ. У столиці України розташовано декілька об'єктів, здатних привести до масштабної катастрофи або які отруюють життя киянам вже сьогодні. Загроза  1 - Київське водосховище. Забудова в районі греблі може привести до її прориву, наслідки ж будуть незворотні для України і всієї Європи. Адже на дні зберігаються тонни радіоактивного мулу. Крім того, натиск води просто змиє весь Лівий берег столиці, затопить частину сусідніх областей і приведе до загибелі 10 млн. чоловік.

Жителі Лівого берега можуть постраждати і від іншого лиха - заводу "Радикал". На покинутому підприємстві в районі Лісового масиву знаходяться тонни ртуті і хімікатів. "Жодні роботи із зміцнення площі заводу не проводилися, отруєний пил з дощовими водами забруднює ґрунтові води", - описав небезпеку директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко.

Курорти і кислота

Значно зіпсувати здоров'я можна і на курортах Криму. Виною тому - хімічні підприємства "Кримський титан" і "Кримський содовий завод". Ці підприємства періодично накривають отруйними туманами півострів і сусідню Херсонську область. За інформацією кримських екологів, стоки заводів без всякого очищення скидаються в природні водоймища. Крім того, від хімії страждають люди.

"Захворюваність в довколишніх селах на декілька порядків вища, ніж в середньому по області, а по деякій групі захворювань перевищує ці показники в рази. Хворобами кровообігу, травлення, верхніх дихальних шляхів, злоякісними пухлинами і алергією люди платять за прибуток приватних компаній", - говорить голова Асоціації "Екологія і світ" Віктор Тарасенко.

Прихована загроза

Шкода від об'єктів, не настільки відомих в Україні, не менша, тому що постійна. Йдеться про покинуті склади пестицидів, які є в кожній області. За офіційними даними, їх близько 22 тис. тонн, але екологи сумніваються в правдивості статистики. "Вона ведеться на око, ми це зрозуміли, коли об'їжджали склади. Пестицидів як мінімум в два рази більше. Їх розкрадають, їх ніхто не охороняє, сільські голови або директори агрофірм часто вивозять пестициди в ліс або скидають в річку", - розповідає Скрильніков. За його словами, відповідальність за хімікати повісили на сільських голів, а у них немає ні грошей, ні можливості боротися з цим лихом. Тим часом пестициди є високотоксичними речовинами, вони легко проникають в ґрунт, а звідти - у воду і рослини. Для людини їх дія так само небезпечна, як і дія діоксину.

Всі вище перелічені небезпеки - лише частина того, що заважає українцям жити в чистій країні. Шкідливі хімічні підприємства або несанкціоновані звалища з радіоактивними речовинами знаходяться майже в кожній області країни. І головна проблема в тому, що ніхто не знає їх точну кількість. "Не вистачає чіткої інвентаризації. Ми не знаємо, куди ми виділяємо гроші і скільки ще потрібно", - скаржиться Скрильніиков. Пасюк погоджується: "У нас є гроші на будівництво нових атомних станцій, але немає грошей на те, аби вирішити проблеми з відходами".