Філософія Чорнобиля

Час лікує. З часом менш гостро відчувається трагізм тієї чи іншої події. Коли перший шок проходить, завжди виникає бажання розібратися, докопатися до суті. А вже потім, після того, як істину буде встановлено, виникає інша потреба – потреба аналізу, усвідомлення. Людина таким чином хоче застрахувати себе від повторення болі і помилок, від відчуття трагедії.

Чорнобиль залишився на відстані двадцяти трьох років.

Вже з`явилися діти у тих дітей, які народилися в рік Чорнобильської катастрофи. Вже слово "Чорнобиль" перестало бути похмурою візиткою України у світі.

Вже прийнято рішення про закриття Чорнобильської АЕС і про поступовий демонтаж об`єкту "Укриття" - до 2064 року. "Ветеран Чорнобиля" - це словосполучення звучить як елемент нашої історії, данина пам`яті про трагедію, хоча самі ветерани Чорнобиля є нашим сьогоденням, і їх проблеми є водночас болючими проблемами суспільства…

Чорнобиль досі не усвідомлено як явище, як фактор нашої історії. Це можливо лише з історичної ретроспективи, з урахуванням усіх подій, які відбулися після Чорнобильської трагедії – причому не лише в Україні, а й у світі. З урахуванням тенденцій ядерної доби і глибинних тектонічних змін у світовій геометрії.

Перший момент, на який необхідно звернути увагу. Чорнобиль – хотілося б нам цього чи ні – лежить у підвалинах нашої новітньої національної свідомості, нашої незалежності. Як один із факторів національного збурення. Як один з чинників, що сприяли пробудженню народу і усвідомлення себе Нацією.

Вибух на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року, спроби радянського керівництва приховати біду, цинічні паради на вкритому радіацією Хрещатику – все це призвело до впевненості у тому, що Радянський Союз не може гарантувати своїм громадянам повну безпеку.

Міф про щасливе і безпечне життя в Країні Рад було зруйновано. Легенди про те, що Кремлівські Мрійники можуть подбати про всіх і про кожного, було розвіяно. Народ зіштовхнувся з невидимою, незнаною, і тому вдвічі небезпечною бідою, від якої їх ніхто не міг захистити.

Запевнення радянського керівництва і президента Академії Наук Александрова в тому, що ядерна енергетика настільки безпечна, що реактори можна ставити ледве не вдома під ліжком, виявилися обманом – з`ясувалося, що Україна протягом тривалого часу жила на пороховій діжці.

Обман став настільки очевидним, що викликав протест. Перші мітинги, спрямовані проти радянського керівництва, носили екологічний характер. Синьо-жовтий прапор, який так довго забороняли радянські ідеологи, вперше відкрито було піднято на екологічному мітингу 26 квітня 1989 року – в день третьої річниці Чорнобильської катастрофи.

Чорнобиль об`єднав усіх – і прихильників націонал-демократичної ідеї, і комуністів, і тих, хто перебував поза політичним процесом, - оскільки спільна біда об`єднує. Чорнобиль – попри трагізм події – став і фактором єднання українців, бажання захистити себе самих від можливого повторення трагедій у майбутньому.

Безпорадність радянського керівництва породила бажання самозахисту. Інстинкт самозахисту, помножений на усвідомлення власних сил і власного потенціалу, власної історії і перспектив дня завтрашнього, призвів до проголошення Незалежності.

Другий момент. Чорнобиль став фактором глобальних змін в світовому масштабі. Це – не просто слова. Правда полягає в тому, що саме Чорнобиль підштовхнув світових лідерів до усвідомлення тієї небезпеки, яку несе в собі ядерна зброя.

Не випадково 1986 рік – це не лише рік Чорнобиля. Це й рік Женевського процесу, який започаткував процес роззброєння в світовому масштабі. Керівники СРСР і США домовилися про поступове скорочення ядерного потенціалу.

Протягом наступних п`яти років розвалився Радянський Союз, трансформувалися деякі військово-політичні блоки, зміцнів Європейський Союз, виникли нові незалежні держави. Отримали старт нові економічні процеси.

Світ був наляканий Чорнобилем. У перші роки незалежності слова "Україна" і "Чорнобиль" сприймалися як синоніми. І Україні було потрібно докласти чимало зусиль для того, щоби довести світу: ми – це не лише Чорнобиль. Це і Помаранчева революція з задекларованими нею демократичними принципами. Це і флагман політичних процесів у Східній Європі. Це і економічний потенціал. Це і спортивні досягнення. Це і самобутня культура.

Третій фактор. Чорнобиль став своєрідним пам`ятником людській помилці. Саме помилка – наслідок людського фактору - спричинилася до аварії на атомній електростанції. Помилка керівництва країни спричинилася до важких наслідків для сотень тисяч мирних громадян. Помилка радянського керівництва (а можливо, і злочинна халатність) призвела до виведення дітей на першотравневу демонстрацію.

Чорнобиль є нагадуванням про постійну відповідальність влади перед своїми громадянами і про відповідальність кожного громадянина перед своїм народом.
Сьогодні, в дні політичних баталій і тотальної безвідповідальності політиків, Чорнобиль має нагадати про те, що в Україні може виникнути велетенська кількість інших "чорнобилів" - і не обов`язково з радіаційним фоном, з енергетичною складовою.

Сьогодні "чорнобилем" може стати парламент. "Чорнобилем" може стати будь-який регіон країни. "Чорнобилем" може стати будь-який сектор української економіки.

Оскільки за своїм руйнівним потенціалом і за впливом на суспільство, яке балансує на краю стабільності, будь-який фактор дестабілізації може зрівнятися з Чорнобильською АЕС зразка 1986 року. Помилки будь-кого з осіб, відповідальних за долю країни, досить, щоби сталася велетенська катастрофа – зі своїми політичними і геополітичними наслідками. Чорнобиль має стати нагадуванням усім про те, що людський фактор в історії відіграє надзвичайно велику вагу. І про те, що іноді за помилку однієї людини розплачуються сотні і тисячі інших, невинних людей.

Четвертий фактор. Чорнобиль є тестом на нашу громадянську зрілість. В кризових умовах, в умовах напруженого пошуку виходу з політичної та економічної кризи, ми не маємо права на три речі.

По-перше, на скорочення видатків на фінансування "чорнобильських" програм.
По-друге, нехтувати розробкою і впровадженням систем додаткової безпеки на атомних електростанціях і на об`єктах підвищеного ризику.

По-третє, на скорочення соціальних видатків і компенсацій для ветеранів Чорнобиля.
Минулого року зусиллями Уряду вдалося втілити ряд надзвичайно важливих програм, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи та на покращання радіаційного фону в зоні лиха.

Сьогодні неможливо уявити, що всі ці заходи були б можливими без достатнього фінансування з боку держави. В нинішніх – кризових – умовах ми не маємо права скорочувати Чорнобильські програми, бо від них залежить наше майбутнє, безпека держави і майбутнє наших нащадків.

Громадянська свідомість вимагає від наших політиків зваженого підходу до проблем Чорнобиля. Громадянська позиція простих українців – належної шани і розуміння проблем ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Важко читати дані соціологічних досліджень, згідно з якими лише 21% наших співгромадян вважають за доцільне в кризових умовах підтримувати матеріально ветеранів-чорнобильців.

А особливо враховуючи той факт, що приблизно з таким же "піїтетом" наші громадяни ставляться і до ветеранів війни та праці… Чи не є це свідченням черствості і байдужості, які проявляються в наше прагматичне століття до тих, хто не шкодував свого життя для захисту мільйонів інших життів?

П`ятий момент. Чорнобиль є потужним цивілізаційним фактором. Фактично виникла нова східноєвропейська ідентичність. Ідентичність громадян, що формувалися під впливом страху щодо можливості повторення техногенних катастроф.

Як показують дослідження вчених, до цієї групи належать українці, поляки, білоруси, мешканці країн Балтії. Вони найбільше бояться не війн чи терористичних актів, а саме техногенних катастроф типу Чорнобиля.

І саме ці країни в майбутньому можуть виробити спільне бачення розвитку для регіону, спільну цивілізаційну основу, базовану на розробці і впровадженні нових систем безпеки, пропозицій для гіпертехнократичного суспільства.

Чорнобиль залишається частиною нашої історії. Трагічною частиною. Але закони історії такі, що людство не може вічно оплакувати своє минуле. Воно мусить брати уроки з трагедій, аби не повторювати їх у майбутньому. І мусить виховувати прийдешні покоління на героїці поколінь минулих.

Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Ми вистояли в часи Чорнобильської катастрофи. Ми долаємо наслідки аварії. Ми стали сильнішими. Ми можемо тверезо усвідомлювати своє минуле, аби з упевненістю дивитися в майбутнє. Час може лікувати від усього, але не від пам`яті. Пам`ять – головний запобіжник, головний гарант того, що трагедії не повторяться у майбутньому. І дуже хотілося б, аби історія нас бодай чомусь, а таки вчила.
Насамперед – відповідальності.