Глобальні зміни клімату: виклики і проблеми адаптації

11 березня 2009 року в Інституті законодавства Верховної Ради України відбулося чергове засідання Постійно діючого семінару з питань правової та інституційної підтримки національної політики у сфері глобальних змін клімату.

До участі в роботі семінару були запрошені провідні вчені країни, представники апарату Верховної Ради України, Ради національної безпеки і оборони України, міністерств та відомств, програми розвитку ООН в Україні, національних фінансових установ, міжнародних та наукових організацій.

Відкрив засідання семінару директор Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України Олександр Копиленко. У своєму вступному слові він наголосив на необхідності якнайшвидшого формування законодавчої та нормативно-правової бази для забезпечення ефективної імплементації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

У доповіді доктора економічних наук, професора В. Я. Шевчука були висвітлені основні впливи змін клімату та проблеми адаптації до них як населення, так і національного господарства.

Зокрема, було відзначено, що зміни у кліматичній системі призведуть до необхідності змін у стратегії і тактиці господарювання, реалізації низки адаптаційних програм у кліматично залежних галузях економіки та у сфері охорони здоров’я.

Розробка і прийняття таких програм, запровадження надійних фінансово-економічних механізмів їх реалізації потребують законодавчої підтримки на урядовому і парламентському рівнях. Спроби вирішення цих питань актами Національного агентства екологічних інвестицій без внесення відповідних законопроектів послаблюють позиції України як на зовнішньому, так і внутрішньому ринках.

Для правового забезпечення виконання зобов’язань держави за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та реалізації механізмів Кіотського протоколу необхідно прийняти Закон України «Про державне регулювання викидів парникових газів в атмосферу». При цьому бажано зробити його законом максимально прямої дії.

Украй важливо швидко й ефективно здійснити дерегуляцію з питань запровадження економічних механізмів Кіотського протоколу. Було б доцільно підготувати регулятивну базу по законодавчому заохоченню та стимулюванню вітчизняних підприємств до спільної діяльності з іноземними інвесторами.

Варто також зазначити, що заходи, спрямовані на імплементацію Кіотського протоколу, входять до так званої «зеленої скриньки» СОТ, тобто при належному оформленні цих заходів як таких, що спрямовані на зниження емісії парникових газів, знімаються обмеження щодо державної підтримки тих чи інших секторів національного господарства.

Одній з найбільш гострих проблем для населення країни, викликаних негативними наслідками змін клімату, була присвячена доповідь завідуючої лабораторією Інституту гігієни і медичної екології ім. О. М. Марзєєва, доктора медичних наук О. І. Турос «Провідні фактори ризику для здоров’я людини, що спричинені змінами клімату, та адаптація до них».

Були висвітлені основні результати міжнародних досліджень, зокрема, ВООЗ. Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що потепління клімату є одним з провідних факторів ризику для здоров’я людини, поряд з такими широко відомими факторами ризику, як забруднення повітря, води тощо. Щоб убезпечити населення України, треба розробити й запровадити комплекс адаптаційних заходів, які мають реалізовуватись у тому числі й через відповідні урядові та відомчі нормативно-правові акти.

У доповіді академіка Української академії аграрних наук, директора Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем А. В. Яцика «Роль водного фактора в екобезпечному збалансованому розвитку України в умовах зміни клімату» було гостро поставлене питання: бути чи не бути людям і всім живим істотам на Землі?

Це питання постало внаслідок того, що розвиток цивілізації, збільшення чисельності населення супроводжується постійно зростаючим споживанням і виснаженням відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів. Глобальні зміни клімату чинять сильний тиск на водну систему планети. У XXІ столітті близько 30 відсотків населення страждатиме від нестачі води.

У той же час в нашій державі практично не виконуються затверджені Верховною Радою України відповідні програми, зокрема, Національна програма екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води, програма «Питна вода України» та інші.

Головною причиною є брак фінансування та нецільове використання надходжень від плати за природні ресурси. Механізми Кіотського протоколу можуть зняти проблему фінансування. Для вирішення інших питань потрібно перейти на басейновий принцип управління, для чого внести відповідні зміни до законодавства з урахуванням європейського досвіду.

З метою подальшої правової та інституційної підтримки національної політики у сфері глобальних змін клімату, зменшення негативних впливів на здоров’я населення учасники семінару визнали за необхідне, зокрема:

* удосконалити законодавчу та нормативно-правову базу з питань імплементації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, включаючи проблеми адаптації;

* розробити коротко- та довготермінові регіональні прогнози зміни клімату, на їх основі відпрацювати практичні рекомендації по визначенню оптимальної стратегії, спрямованої на мінімізацію медико-екологічних втрат та проведення адаптаційних заходів соціального, економічного і технічного характеру;

* забезпечити розробку та реалізацію адаптаційних програм, спрямованих на мінімізацію впливу негативних змін клімату на здоров’я населення України та найбільш вразливі сектори національного господарства.

Учасники семінару також відзначили необхідність підвищення рівня обізнаності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, поінформованості населення, прозорості дій органів влади, щоб уникнути значних негативних наслідків від глобальних змін клімату.

За умови ефективної, професійної роботи з імплементації механізмів Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Україна зможе отримати необхідні кошти для виконання усіх необхідних програм адаптації, а також залучити достатні ресурси для модернізації і сталого розвитку національної економіки.