Шлях до екологічної небезпеки. Що очікує Україну завтра?

Україна досі не має ні державної політики відносно проблем біобезпеки, ні грамотно побудованої законодавчої бази, яка б гарантувала право людини на безпечне навколишнє середовище. Таку думку виказав координатор міжнародної кампанії з біобезпеки та контролю біотехнологій Friends of the Earth в Україні, заступник голови Дніпропетровської обласної організації Партії Зелених України Олексій Ангурець:

-  Прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 114 від 18 лютого 2009 року „Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням” стало ще одним кроком, що віддаляє Україну від дієвої системи біологічної безпеки.

На превеликий жаль маю констатувати, що відсутність державної політики відносно проблем біобезпеки разом із безграмотним підходом до розробки законодавчої бази призвели до повної незахищеності нашого суспільства перед загрозою безконтрольного розповсюдження Генетично Модифікованих Організмів (ГМО). Якщо вже так сталося, що ми втратили власних професіоналів законотворців, то авторам постанови варто було звернутися за досвідом до сусідів. Так Закон Молдови „Про біологічну безпеку” лишається найкращим прикладом законодавства в цій сфері, який написано з урахуванням особливостей ситуації держав колишнього СРСР. Але підозрюю, що принцип „чим гірше – тим краще” залишається на озброєнні лобістів ГМО.

А тепер розглянемо детальніше, чому ж Постанова № 114, що була призначена навести лад в сфері поводження з ГМО, призведе до прямо протилежних наслідків.
    Даний документ не тільки порушує Конституцію України, а й не узгоджений з „Картахенським Протоколом про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття” і „Орхуською Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”, більш того у деяких місцях вступає з ними в протиріччя. Все це свідчить про брутальне порушення верховенства права.

Постанова суперечить статті 50 Конституції України, згідно якої „кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”.

Зокрема запропонована державна реєстрація не вимагає від заявника надання інформації, без якої широке використання ГМО ніяким чином не може вважатися безпечним, а саме:

- про оцінку впливу і ризиків для здоров’я людей і/або довкілля, викликаних внесенням в навколишнє середовище генетично модифікованих організмів або комбінацій таких організмів;

- про методи та планування моніторингу ГМО;

- про заходи по ліквідації надзвичайних ситуацій пов’язаних з виникненням можливих загроз, спровокованих ГМО.

Процедура, запропонована в постанові, не передбачає будь-якої участі громадськості в прийнятті рішення відносно реєстрації ГМО і, навіть, інформування її про надходження заяви. Навпаки, стаття 7 постанови стверджує: „інформація, яка міститься в документах, що подаються для державної реєстрації продукції, є конфіденційною і не може  бути розголошена чи використана в інтересах третьої сторони без згоди заявника”. Цікаво, що попри звичайну практику отримання, в разі необхідності, додаткової інформації, реєстратору заборонено вимагати від заявника документи, не передбачені переліком (Статтею 4) постанови.

Викликає подив і безоплатність процедури реєстрації ГМО. Автори постанови можливо вважають, що саме широке розповсюдження та продаж ГМО дозволять вирішити існуючи економічні проблеми країни, і саме тому пропонують пільгові умови для транснаціонального біотехнологічного бізнесу. В мене є великі сумніви з цього приводу. Для прикладу, в Молдові збори за розгляд документів і видачу дозволів на отримання, випробування і реалізацію генетично модифікованих організмів формують спеціальний позабюджетний фонд центрального органу охорони навколишнього середовища.

Інформація в ЗМІ, яка супроводжує новину про прийняття зазначеної постанови, в багатьох випадках супроводжується ствердженням про введення в зв’язку з цим „перевірок на вміст ГМО на кордоні”. Що викликало такі сподівання не зрозуміло. Ні слова про подібні процедури в постанові немає.

У зв’язку з законодавчими нововведеннями також цікавить доля ще однієї постанови КМУ (№ 985 від 1 серпня 2007 року) „Питання обігу харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми”. Згідно ствердження представників Всеукраїнської екологічної ліги її законність була відстояна ними в судовому порядку. Саме згідно цього документу вводиться межа для обов’язкового маркування у 0,9 відсотків і забороняється ввезення, виробництво та реалізація харчових продуктів, призначених для дитячого харчування, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми. Жодного факту, який би свідчив про покарання винних у не дотримання цього документу мені знайти не вдалось.

До 1 червня 2009 року (термін набрання чинності постанови № 114) ми маємо ілюзію незаконності присутності ГМО в Україні. Адже згідно Закону „Про деpжавну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” (№3595 від 31.05.07) забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО без їх державної реєстрації. Далі фарс, що має назву „державної реєстрації”, зробить законним присутність ГМО як на полицях наших магазинів, так і на полях України.

Таким чином, за відведений нам час ми повинні вимагати скасування постанови в зв’язку з порушенням верховенства права і невідповідності її міжнародним угодам, стороною яких є Україна. Багаторічні зусилля громадськості захистити Україну від безпідставної технології широкого впровадження ГМО лише частково дали свій результат. А зараз навіть ці досягнення можуть бути зведені на нівець. Чи дозволимо ми цьому статися?