Кампанія із порятунку Дунайського біосферного заповідника

УКРАЇНА, КОНВЕНЦІЯ ЕСПО ТА КАНАЛ "ДУНАЙ - ЧОРНЕ МОРЕ"

Роздуми про те, за що боровся та на що і як напоровся український уряд в епопеї з каналом через гирло Бистре Дунайського біосферного заповідника.

В листопаді українські мас-медіа знов заголосили про судноплавство по гирлу Бистре. Причиною тому стало погодження даного проекту Секретаріатом Конвенції Еспо. Було б зрозумілим обурення в навколотранспортних колах, як би секретаріат цей проект не погодив. А, якщо навпаки, чого обурюватися?

А обурило наших транспортників те, що уряд України був змушений погодитися дотримувати при реалізації цього проекту вимоги Еспо. Саме на таких умовах Секретаріат відмовився від видачі Україні попередження, - яке в майбутньому могло потягти за собою економічні санкції з боку Євросоюзу. А дотримання положень цієї конвенції (як, до речі, і національного законодавства) для каналу на Бистрому рівноцінно припиненню.

"Украина отстояла Дунай?", "Украину вытесняют с Дуная", "Еврокомиссия поблагодарила Украину за сдачу национальных интересов", - лише деякі заголовки з приводу даної події. І які ж саме українські національні інтереси прищикнув Секретаріат Конвенції? Звісно, канал на гирлі Бистрому. Він, за цими публікаціями, і надприбутковий, і політичний, - який позбавляє румун монополії на судноплавство в дунайській дельті.

З цього приводу не станемо повторювати те, що п'ять років твердила про даний проект наукова та екологічна громадськість: про його екологічну шкідливість, збитковість і незаконність. Про це писалося безліч разів. І хто має вуха, очі та бажання, знає наші аргументи. А тим, хто не хоче це сприймати - ще двісті разів повтори - все одне не почують (хоча, ось остання заява з цього приводу - http://maidan.org.ua/static/news/2007/1214869276.html). Але на дечому слід зупинитися.

ЗАВДЯКИ СЕКРЕТАРІАТУ ЕСПО ЗАЙВІ ВИТРАТИ ДЕРЖБЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗМЕНШАТЬСЯ?

Стверджуючи прибутковість каналу на Бистрому транспортники зазвичай жонглюють сумами прибутків, які чомусь в різних повідомленнях дуже відрізняються друг від друга. Лишимо їх - ми все одне ці дані не перевіримо. Цікаво інше - чому при такій прибутковості Кабмін щороку виділяв на каналізацію Бистрого кошти, причому, чималі?

Транспортники, звісно, їх необхідність по-своєму обґрунтовують: то море штормило і замулило канал, то вода в Дунаї текла і замулила канал. Як в прислів'ї: "Що не пронос, то вс...чка!" - за будь-яких умов днопоглиблювачі знайдуть причину підгодуватися з державного бюджету. А якщо врахувати, що кошти, які витрачаються на днопоглиблювальні роботи, точно не підрахуєш, вирисовується і його головна економічна привабливість. Цей проект - справжня "чорна дірка", в якій може загубитися скільки завгодно коштів. Звичайно, якщо домовитися з тими, в кого на це є політична воля. А з часів Кучми жодний уряд не відмовлявся від каналу на Бистрому.

ДО АЛЬТЕРНАТИВ КАНАЛУ НА БИСТРОМУ КОНВЕНЦІЯ ЕСПО НЕ МАТИМЕ ВІДНОШЕННЯ

І про політичність цього проекту. Звичайно, Україна, яка має вихід до Дунаю, має і претендувати на свою частку в транзиті суден по ньому. Але чому виключно по Бистрому? Є й інші альтернативи, наприклад, "проектгідробудівський" - через Жебриянську бухту. До речі, він знаходиться на такій відстані від кордону, що Конвенцію Еспо до нього не ніяк застосуєш. Але канал на Бистрому все одне всі ці роки був привабливішим для наших вищих посадовців. Лише останнім часом на альтернативу через Жебриянську бухту звернули увагу.

Тож, рішення Еспо дійсно ущемляє інтереси правлячої верхівки, бо завадить розбазарюванню бюджетних коштів. Але не слід прирівнювати їх інтереси до національних. Який українцям інтерес, щоб держбюджет перетікав в кишені спритників при владі? Взагалі хотілося, щоб наші керманичі розділяли "своїх та державних баранів", - хоча б так, як їх розділяв герой Мкртчана в "Кавказькій полонянці"!

ЯК УКРАЇНА З КОНВЕНЦІЄЮ ЕСПО ДОМОВЛЯЛАСЯ...

Інше питання в цьому ряді - здатність нашої влади об'єктивно оцінювати проекти, які вона лобіює. Сьогоднішня ситуація з Конвенцією Еспо є прямим наслідком саме її нездатності на таке сприйняття.

На аргументи проти даного проекту наші чиновники та підгодовані вчені готували формальні відписки, а проплачені мас-медіа забивали ними ефір. Для нашої влади ця проблема на рівні країни таким чином була вичерпана.

І так само, відписками, цю проблему стали вирішувати і на рівні конвенцій. Наприклад, конвенція після звернення до неї Румунії, пише: "За цим проектом у вас є такі і такі порушення". Наші, як і з громадськістю, серйозно не розбирають аргументи опонента, а просто відповідають: "Нема! Це не порушення!" (маючи на увазі: "Відв'яжіться! Ми самі собі царі! Що хочемо, то й воротимо! Доки при владі - ніхто нам не указ!"). "Угу", - каже конвенція. І на цьому "угу" і починається найцікавіше: для європейців воно - лише підтвердження, що відповідь була прийнята до уваги. А наші можновладці, які звикли чути лише самих себе та своїх піарщиків, сприймають його як згоду з ними.

Кожна конвенція діє за певною, протокольно прописаною, процедурою. І після "угу" вона за нею направляє своїх експертів - роздивитися стан проблеми на місці. В нашому випадку експерти підтверджують, що конвенція була порушена, а наші діячі твердять своє: "Не порушена! Експерти неправильні!". "Угу", - відповідає конвенція. Вона не сперечається з нашими посадовцями, а діє за процедурою. І це "угу" кожний також сприймає по-своєму.
   Далі конвенція виносить перше попередження, наші відповідають: "Не винуватая я! Він сам прийшов!". "Угу", - каже конвенція. Далі йде друге попередження, третє, n-не, - на кожне наші діячі голослівно твердять, що вони не винуваті, - це все підступи ворожих румунів та їх запроданців. Нарешті, конвенція заявляє про намір надати "останнє китайське попередження", а за ним маячать санкції Євросоюзу. Це вже страшно. І тепер українські можновладці піджимають хвости, забувають своє "не винуватая я!", і погоджуються з висновками конвенції. Все.

З того, що Україна ледве не отримала сумнівний пріоритет першої країни, до якої були застосовані санкції за конвенцією Еспо, можна висновків і не робити, а просто звинуватити відомих "ворогів": румунів, їх "п'яту колону", тепер - і українську дипломатію. Що зараз і робиться. А можна винести з цього урок.

Коли батько, наказував мене, то ставив у кут з приказкою: "Не доходить через голову - дійде через ноги!". Саме в такому куті наші урядовці зараз і стоять: до них "через ноги" доходить, що, "на дурня" можна проскочити в Україні, але не на міжнародному рівні. Це всередині країни можна заявити, що ми дотримуємося Закону, і продовжити його порушувати. За кордоном, як з'ясувалося, це не проходить. Треба не казати, що ми виконуємо міжнародні зобов'язання, а виконувати їх.

ХТО ЩО РОЗУМІЄ ПІД НАЦІОНАЛЬНИМИ ІНТЕРЕСАМИ УКРАЇНИ

В чому можна погодитися з лобістами каналу на Бистрому - що наші сусіди в Дунайському регіоні ущемляють інтереси України: молдавани - нафтотерміналом в Джурджулешти, румуни - перерозподілом стоку Дунаю, забрудненням його басейну ціанідами, тощо.

Щодо необхідності захищати свої інтереси багато галасу, обурень, - навіть від громадських організацій вимагали зайнятися цими проблемами (тільки незрозуміло як, - за МЗС ноти писати?). А як насправді ці інтереси захищаються - незрозуміло. Мені здається, що ніхто цими проблемами взагалі не займається, а спливають вони лише тоді, коли треба заявити, що не тільки у нас "рильце в пушку".

На початку 2006 року мені довелося прийняти участь у Міжнародній конференції з охорони і сталого розвитку дельти Дунаю. Проводилася вона під егідою ЮНЕСКО за участі делегацій України, Молдови й Румунії, представників Ради Європи та міжнародних інституцій. Ось на ній було дуже чітко видно, в кого які національні інтереси.
   На засіданнях молдавани були найбільш європеїзованими та демократичними - делегація підтримувала чи не будь-яку пропозицію міжнародних інституцій. Правда, потім, в кулуарах, вони іронічно відмічали, що ніхто цього все одне не робитиме...

Румунські чиновники, перш за все, дипломати, збитою когортою буквально вигризали те, що їм було треба. Боролися за кожний пункт резолюції. Кидалося у очі, що всі вони чудово орієнтуються в проблематиці.

Наші держслужбовці веселили весь загал. Абсолютно протилежні думки - ніяк не узгоджені між собою, безпідставні заяви, голослівні звинувачення опонентів, твердження усупереч міжнародним зобов'язанням та такі, що взагалі не мали фактичної основи, - загалом це виглядало як "хто в ліс, хто по дрова". Якщо інтереси України таким чином захищаються постійно - ситуація, яка склалася цілком закономірна.

А, може, справа в іншому? Україна з держави перетворилася на сукупність бізнес-інтересів правлячих кіл. Якщо к каналу на Бистрому є бізнес-інтерес - цей проект і лобіюється, і, як-ніяк, захищається на міжнародному рівні. І, в разі необхідності, на його підтримку можуть бути витягнуті і Джурджулешти, і ціаніди в Тисі, і перехват води на Тульчинське гирло. А самі ці проблеми наших можновладців не турбують, бо до них ніхто особистого інтересу не має...

Тому вишукування зовнішніх і внутрішніх ворогів нічого корисного національним інтересам не принесе. Наші національні інтереси захищатимуться лише тоді, коли Україна з купки ЗАТ, крупніші з котрих "Адміністрація Президента", "Кабмін" та "ВРУ", - знов стане державою.

Коли в 2004 році на Бистрому під фанфари відкрили канал, директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич написав дуже влучну статтю "Время нас рассудит": і прибічники, і опоненти каналу лишилися на своїх позиціях, а яка з них вірна - час покаже.

І час показує: "надприбутковий" канал усупереч бюджетній голці замулюється, а Україну за нього починають припікати конвенції. До цього часу жодний з українських урядів ніяких висновків з дунайського уроку не зробив, більш чи менш детально повторюючи всі кроки попередників. Але раніше до них доходило "через голову". Цікаво, скільки доходитиме "через ноги"?

І подальша перспектива в цій сфері багатообіцяюча: хіба українська влада порушує лише одну конвенцію? Ще є дерибани придніпровських земель на Херсонщині, які охороняються Рамсарською конвенцією, є нищення місць перебування рідкісних видів, які охороняються Бернською конвенцією, в нас тут і там порушується право громадян на доступ до екологічної інформації, гарантоване Оргуською конвенцією, - та чи мало, того, що порушує наша влада? Все не згадаєш.

 Коли за це стоятимемо в куті?

С. Шапаренко, ЕкГ "Печеніги"