Мул для цивілізації

Є в Україні внутрішнє море, й створили його люди. Тільки от вода в ньому прісна, ще й тхне від неї деколи неприємно. І ніхто не знає, чому саме – чи то водорості гниють, чи то якесь із місцевих підприємств у котре викинуло в воду якусь гидоту. Свого часу, коли будували Каховське водосховище, поспішно знищували плавні й вирубували дерева, дно майбутнього водоймища не було належно очищене. «Дніпро був проточною екосистемою, а сьогодні ми перейшли до озерностоячої, – пояснює В'ячеслав Сандул, голова Нікопольського відділення Міжнародного фонду Дніпра й провідний експерт із проблем водосховища. – Як поставили позначку в 16 м, так вона й стоїть, дно не промивається, й донні відкладення, що сформувалися за ці роки, стали вторинним джерелом забруднення». 

Для того, щоб якось врятувати водосховище від водоростей, ще в 1970-х роках сюди запустили товстолобика й білого амура. Фактично на сьогоднішній день разом із коропом це головні промислові види риб. «Гості» почуваються хазяями – за підрахунками вчених, внаслідок побудови водосховища зникло до ста видів місцевої річкової живності. І цей процес триває.

ПІДСТЕЛИЛИ БАВОВНОЮ

А розпочиналося грандіозне будівництво задля впровадження в українських степах посівів бавовнику: для одягу військових бракувало сировини. Сталінський план побудови комунізму, до якого було внесено й створення Каховської ГЕС разом із морем, затвердили в 1952 році на ХІХ з'їзді КПРС. І навіть розвінчання культу особи не змінило грандіозності плану – Південній Україні передбачали славу українського Туркменістану. В Херсоні навіть встигли побудувати велетенський бавовняний комбінат, який досі працює на привізній сировині. До речі, окрім бавовнику, на українському Півдні за радянських часів робили спроби вирощувати й інші екзотичні культури: кок-сагиз, арахіс, кунжут. Не росли…

Зайве згадувати, що початкові плани, пов'язані з наповненням водосховища, не були виконані, а гігантська будова комунізму залишилася символом екологічного лиха. За припущеннями вчених, насправді Каховське водосховище створювали як таке, що слугуватиме... відстійником для стоків і відходів навколишньої промислової зони. Вони повинні відкладатися в нібито невичерпному донному мулі, фільтруватися через місцеві ґрунти, піски, породи й випаровуватися в атмосферу. «Одним із видів водокористування є розбавлення промислових стоків. На 1 м3 забрудненої води необхідно 30 м3 чистої. Зараз ми маємо 18 км3 розбавленої води й п'ємо її. Але треба подивитися, що ж ми розбавляємо й до якої міри це можна робити. В першу чергу, штучне море дозволило побудувати багато підприємств і скидати воду в цей об'єкт. Якщо воду спустити, то Дніпро тектиме з одних лише стоків, а ми питимемо те, що скидають у річку Дніпропетровськ і Запоріжжя...» – припускає В'ячеслав Сандул. З одного боку, вода в «морі» досі відповідає санітарним нормам. Проте наші норми не відповідають нормам європейським. Водосховище приймає багато стічних вод, зокрема великих міст, розташованих вище за течією. До них додаються солі важких металів, що біля Нікополя в кілька разів перевищують норми. Один лише Нікопольський південнотрубний завод підмішує в воду залізо, нікель, а також хром, цинк, солі важких металів та фториди. За свідченням експертів, технологія очищення води вже не відповідає тому класу забруднень, якого сягнула вода.

ВТРАЧЕНИЙ РАЙ

Півсторіччя тому в долині Нижнього Дніпра на площі понад 80 тис. га були славнозвісні Дніпровські (або Кінські) плавні, які в народі називали Великий Луг: сінокоси, ліси, левади, озера, річки, найродючіші ґрунти. «Всі мої родичі походять із довколишніх сіл – Капулівки, Олексіївки, Шолохового, – пригадує нікопольчанка Тамара Назаренко, головний спеціаліст Нікопольського відділу природокористування. – Уявляєте, відвели ви весною молодого бичка в плавні й там прив'язали на довгу мотузку. А восени забирали вже величезного бугая. Це була звична річ. Або моя бабця йде додому, та й думає, що ж його на вечерю приготувати? Пішла просто у фартух руками назбирала риби, «краснопірочки», як вона її називала, й насмажила». Дощової осені ліси біліли від грибів. Природа годувала людей, і для цього не треба було докладати особливих зусиль, просто взяти. Зараз плавні збереглися лише поблизу села Червоногригорівка Нікопольського району на місці розгалуження річок Томаківка й Ревун, які свого часу були судноплавними. Водосховище забрало в них силу – річки замулилися, заболотилися, забруднилися…

Тож, можливо, 50 років потому варто виправити помилки минулого?! «Зважитися сьогодні на ще одну глобальну катастрофу, якою може стати спуск води, не можна, – попереджає Тамара Назаренко. – Ми вже пережили певну природну стабілізацію за період його існування, якщо воду спустити, почнуться зворотні процеси, поступово оголюватимуться береги. В цьому випадку природа теж не зможе миттєво відродитися, адже для відновлення усієї флори й фауни потрібні десятиріччя».

Вчені попереджають, що внаслідок спуску штучного Каховського моря ми отримаємо висохлу й потріскану землю, точніше, багатометровий шар брудного мулу. Втім, свого часу саме на мулові Нілу постала велична єгипетська цивілізація…