Екологія: критична межа виживання

Беззаперечна істина нашого буття про те, що тільки той народ матиме майбутнє, в якого буде чиста вода, на часі не лише оволодіває помислами відомих вчених-екологів, лікарів-практиків, а й турбує певні державні структури і мільйони наших співвітчизників.

Про воду, повітря, землю та інші складові земного існування, розв’язання нагальних проблем життєдіяльності і розвитку людини йдеться у бесіді з головою підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, президентом Української академії аграрних наук Михайлом Васильовичем Зубцем.

— Михайле Васильовичу! Дедалі частіше з трибун багатьох міжнародних і вітчизняних форумів, на яких розглядають екологічні проблеми сьогодення, лунають тривожні голоси про нехтування елементарними нормами охорони навколишнього середовища. Ваша думка щодо екологічної ситуації в Україні, адже нещодавно ми вступили у Світову організацію торгівлі, а на майбутнє виношуємо плани ввійти до Європейського Союзу та Північноатлантичного блоку. А ці міжнародні структури, як відомо, досить вимогливі до дотримання країнами екологічних нормативів.

— Відповідь на запитання, чи чекають нас в Європі з нашим екологічним станом, чітко випливає з того факту, що за індексом екологічної стійкості Всесвітній економічний форум у Давосі у 2002 році поставив Україну на 137-ме місце серед 142 країн. І це за того, що нині у нас діє понад 400 актів екологічного законодавства, в тому числі близько 80 законів і постанов Верховної Ради, майже 40 указів Президента, більш як 250 постанов КМ України. Для забезпечення їх виконання видано декілька сотень наказів міністерств і відомств.

Навколишнє середовище в Україні, на переконання вчених, є системою, яка перебуває на критичній межі стійкості, усталеності. За незначної зміни така система перетворюється на нестійку і почне інтенсивно деградувати. Це означатиме спустелювання, подальше погіршення здоров’я населення, розпадання природних екологічних систем.

— Мабуть, такий стан склався не за один день.

— Безумовно. Є низка взаємопов’язаних причин, які призвели до такої ситуації. Почати треба з найнеобхіднішого, з природних ресурсів — води.

Загальновідомо, що вода — найпоширеніша речовина на Землі. Все живе містить воду. Це природний ресурс, без якого неможливе життя взагалі і людини зокрема. З водою пов’язана діяльність людей. Вода є середовищем для життя, компонентом продуктів харчування, охолоджувачем, складовою промислової та іншої продукції, транспортним засобом, носієм інерції, місцем відпочинку, а в наш пересічний час — сміттєвим ящиком (приймачем забруднених вод, твердих відходів тощо).

Тому-то вода є не лише благо для людини, а й, за певних умов, небезпекою. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я близько 80% кишкових захворювань є результатом вживання неякісної води. Підтвердження цього — оприлюднення нещодавно факту забруднення криниць місцевою свинофермою в селі Гребінки Київської області, публікація 29 травня «Газетой по-киевски» матеріалу «Искупался — и в больницу», де йдеться про виявлення у морській воді на одеських пляжах хвороботворних бактерій, та інших.

— Раніше вважалось, що вода є самовідновним природним ресурсом.

— Так воно й було, поки внаслідок антропогенного навантаження більшість річкових вод не втратили здатність до самовідновлення і самоочищення. У випадку з одеським забрудненням, на думку вчених, самоочищення там станеться не раніше, як через 200 днів.

Втрата самовідновлювальної здатності насамперед пов’язана з інтенсивним забрудненням води, а також із зарегулюванням водосховищами і ставками вище екологічно допустимого рівня та з великими заборами води з гідрографічної мережі.

Відомо: стан поверхневих вод формується під сукупністю фізичних, хімічних та біотичних чинників і природного, і техногенного характеру. При цьому чинники останнього є домінуючими, визначальними. Вони обумовлені найбільшим в Європі рівнем сільськогосподарської освоєності (71,3%) території, її значною еродованістю (57,5% земель країни), екологічно незбалансованим характером ведення господарської діяльності, високою енерго- і ресурсоємністю та неконтрольованим нагромадженням відходів виробництва, водночас незначним рівнем впровадження природоохоронних технологій тощо.

Усі річки України, особливо малі та середні, крім гірських районів Криму і Карпат, інтенсивно забруднені. Не відповідають повністю санітарним стандартам води водоносного горизонту, де розміщені водозабори, а підземні (ґрунтові) води насичені залишками мінеральних добрив, пестицидів, важких металів, нафтопродуктів тощо.

Екологічна криза водних ресурсів, що склалася, є наслідком деградації водних екосистем і втрати ними самоочисної здатності, а також наявністю в Україні надзвичайно висоководоємних виробництв, водоємних технологій, які споживають у 2—6 разів води більше, ніж технології розвинених країн.

— Забруднення вод значною мірою пов’язано із забрудненням ґрунтів.

— У публікації про ерозію ґрунтів у «Голосі України» ми вже частково зачіпали цю проблему. Що стосується суто екологічних проблем, то тут можна відзначити декілька чинників.

На першому місці — рівень сільськогосподарського освоєння земель, а особливо рівень розораності. У нас він перевищує всі допустимі межі. Для порівняння: розораність території США — 15,8%, а сільськогосподарських угідь — 39%; розораність території Франції, Великої Британії — від 29 до 32%. Площа незайнятих господарською діяльністю земель становить у Росії 41—47% загальної площі, в Канаді — 69%, Австралії — 33%. Площі сільськогосподарських земель у різних районах України займають від 35 до 76%, іноді більше. Ступінь розораності характеризує екологічну стійкість цих земель. Найбільш нестійкими в екологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно перевищують сумарну площу сіножатей, пасовищ, лісів, чагарників та боліт.

Наступне. Еколого-агрохімічний стан орних земель України безперервно погіршується через глибоке порушення рівноваги у балансі поживних речовин, особливо в Лісостепу і Степу, де до ґрунту повертається лише 25 та 40% поживних речовин від винесених урожаєм. Це призводить до прискорення агрохімічної деградації та зниження родючості ґрунтів. Визнано, що деградація земель, їх забруднення радіонуклідами, солями важких металів, збіднення поживними речовинами, характер використання дуже близькі до критичної. Впливу ерозії зазнає 57,5% земель країни. Щорічно ґрунти внаслідок ерозії втрачають 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору та 0,7 млн. тонн калію, а кількість еродованих земель збільшується на 80—90 тис. гектарів.

Господарська діяльність та природні ерозійні процеси спричиняють втрату гумусного шару, зменшення товщини якого на один сантиметр призводить до втрат урожаю на один центнер з гектара. В Україні за останніх 30 літ уміст гумусу зменшився на 30%. Для відновлення шару ґрунту завтовшки один сантиметр природним шляхом потрібно не менш як 100 років. Методів штучного створення гумусу поки що не існує.

Особливу небезпеку для людини і всього живого становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами і пестицидами, тому що шкідливі речовини із ґрунту можуть переходити і в харчові продукти.

Ці речовини, а також інші ксенобіотики, потрапивши в організм, спричиняють різні хвороби, від гепатитів до ракових захворювань. Забруднення ґрунтів стічними водами, яке спостерігається в багатьох населених пунктах, є причиною паразитарних та інфекційних хвороб. На цю ситуацію впливає і забруднення ґрунтів залишками пестицидів та радіонуклідів, тисячі тонн яких — у безконтрольному зберіганні. Відомо, що у ґрунтах діють механізми, які призводять до трансформації техногенних потоків речовин, зв’язування ксенобіотиків у малорухомі та недоступні для рослин форми. Однак діють ці механізми в певних межах і за певних умов, тому екологічна ситуація, обумовлена техногенним впливом на ґрунти, може змінюватися в дуже широких межах — від благополучної до катастрофічної.

— Раніше ви зазначали, що неабияку негативну роль у створенні екологічного напруження відіграє повітря.

— Безперечно. Великий вплив на екологічний стан водних і земельних ресурсів, на рослинний і тваринний світ, іншими словами, на стан навколишнього середовища, і зокрема на людей має забруднення повітря. Забруднювачі повітря можуть викликати широке різноманіття явищ — корозію, ерозію, неприємні запахи, зменшення видимості, негативний вплив на рослини, тварин і людей, а також забруднювати воду і харчові продукти. Викиди в атмосферу змінюють її склад і дедалі частіше спостерігаються наслідки цих змін. Великі збитки зумовлюють кислотні дощі, які, крім негативного впливу на рослинність, є однією, можливо, й основною, причиною зростання кислотності ґрунтів України, де 43,2% площі земель уже має підвищену кислотність. Збільшення в атмосфері вуглекислого газу, метану та інших «парникових» газів спричиняє підвищення глобальної температури на поверхні землі зі швидкістю, що у 10—100 разів перевищує швидкість кліматичних змін, які мали місце наприкінці льодовикового періоду.

Так, викиди шкідливих речовин у повітря у 1990 році становили 15,5 млн. тонн. До 2000 року вони зменшились до 5,9 млн. тонн, а останніми роками знову почали збільшуватися. Особливо високий рівень забруднення повітря в Україні переважно в містах Донецько-Придніпровського промислового регіону: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську та інших містах. Обсяг викидів забруднених речовин підприємствами цього регіону становить 81% від загального обсягу викидів по країні. Найбільше забруднюють повітря підприємства обробної промисловості.

— У нашій розмові варто не оминути таке досягнення цивілізації минулого століття, як автотранспорт. Лише в Києві ця цифра сягає 800 тисяч одиниць, не враховуючи заїжджих.

— Установлено, що автотранспорт є одним із найбільших забруднювачів атмосфери в Україні, так би мовити, рухомим джерелом викидів шкідливих речовин в повітря. У 2005 році, наприклад, викиди шкідливих речовин автотранспортом сягнули 2056,0 тис. тонн, що становить 31,1% від загальних викидів шкідливих речовин і 46,2% від викидів стаціонарними джерелами. Понад 63% свинцю, 54% окислів вуглецю, 36% вуглеводнів і понад 25% окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні потрапляють у повітря від автотранспорту.

Особливо шкідливим для здоров’я людей (і не лише людей) є пил, частки якого мають діаметр 2—10 мікронів. Він дуже шкідливий чинник — спричиняє рак легенів. Установлено, що 85% випадків виникнення пухлин у людей пов’язано із впливом навколишнього середовища і способу життя.

Міжнародне агентство з вивчення раку визначає, що більшість промислових об’єктів низки галузей економіки України є канцерогенно небезпечними для людини. Вони викидають в атмосферу, воду і ґрунт відходи — газоподібні, рідкі та тверді. Навіть на одному з останніх засідань Кабінету Міністрів зазначалось, що в Україні функціонують майже 19 тисяч небезпечних техногенних підприємств.

— До речі про відходи. Нещодавно центральні засоби масової інформації повідомляли про спроби жителів села Підгірці Обухівського району перекрити дорогу київським сміттєвозам до сумнозвісного столичного сміттєзвалища, знаного в регіоні як полігон № 5.

— Щодо конкретного об’єкта, то навколо нього впродовж останніх років точиться непримиренна боротьба між жителями та громадськими екологічними організаціями, з одного боку, і відповідними господарськими структурами столиці — з другого. Переможців на сьогодні ми не бачимо. Однак соціальне напруження в суспільстві наростає. Адже підстави для цього — на поверхні. У посушливу погоду об’єкт горить і їдким димом оповиває чималу округу, а дощової пори, як нинішня весна, підґрунтові води, насичені цілим букетом нечистот, пробивають собі дорогу до Дніпра. Схожа історія і в селі Пирогів Голосіївського району столиці, де всесвітньо відомий музей під відкритим небом, у багатьох інших регіонах.

Сьогодні нашому суспільству неабияку небезпеку становлять майже 770 звалищ сміття, що розташовані біля міст і селищ міського типу, на яких щороку нагромаджується близько 40 млн. куб. м сміття. Майже 80% цих звалищ експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення атмосферного повітря і підземних вод. Особлива небезпека пов’язана з відходами медичних закладів, ветеринарії, тваринництва, птахівництва. Необхідні заходи із запобігання поширення інфекційних хвороб і перенесення їх від тварин до людини. Особливу увагу слід приділити проблемі знешкодження невикористаних пестицидів та агрохімікатів.

Екологічна криза в Україні значною мірою є причиною медико-демографічної кризи. Процес депопуляції почався в Україні в 1991 році, коли кількість померлих перевищила кількість народжених. Пік медико-демографічної кризи припав на 1995—1996 роки. Зниження життєвого рівня населення, непристосованість людей до нових ринкових умов, соціально-психологічний стрес на тлі фізичного, хімічного, біотичного та радіоактивного забруднення навколишнього середовища негативно позначились на здоров’ї нації, рівні народжуваності та смертності. За останніх 10 років чисельність населення України зменшилась на 4,1 млн. осіб. Причиною смертності населення переважно є серцево-судинні, онкологічні, психічні та інші хвороби, які формуються внаслідок взаємодії соціуму і чинників навколишнього середовища. Особливо необхідно відзначити, що поширення захворювань серед малозабезпеченого населення на 45,7% перевищує цей показник серед забезпечених людей.

— Наведені вами дані не додають оптимізму. Однак, як на мене, чекати склавши руки якогось кінця — означає не поважати самих себе. Ви, як один із найдосвідченіших науковців із багатогранним кругозором, які можете навести аргументи стосовно виходу з цієї глобальної екологічної кризи.

— Моє бачення нинішньої ситуації таке. Аналіз причин екологічної кризи і, особливо, вироблення заходів для її подолання слід проводити, розглядаючи забруднення і розпад окремих екосистем не за окремими середовищами — атмосферним повітрям, водними об’єктами, ґрунтами чи окремими видами забруднення (фізичне, хімічне, біотичне), — а як єдиний процес, в якому наявні всі види забруднень і в усіх середовищах.

Розробка науково обґрунтованої системи регулювання якості навколишнього середовища повинна виходити з такого рівня антропогенного впливу на всі складові природи, який не завдавав би шкоди людині, популяції тварин і рослин, біогеоценозу загалом.

Потрібно вже тепер вжити негайних заходів щодо зменшення і припинення скидання забруднених вод у водні об’єкти, припинити викиди в атмосферу шкідливих газів, зупинити виробництва, які продукують токсичні відходи тощо.

Нам є в кого вчитися: це сусідні європейські країни, де всі відходи сортируються, переробляються, утилізуються. З цього вони мають прибутки. А ми не лише засмічуємо довкілля, а й водночас зазнаємо величезних збитків.

Наголошую: це потрібно зробити вже сьогодні, бо завтра може бути пізно.

Вчені справедливо відзначають, що в Україні останніми роками процеси деградації природи і психіки людей (біосфери загалом) повністю відтворюють ситуацію, яка розвивається у всьому світі і на території колишнього СРСР. Однак тривожить те, що ці процеси набули більш загрозливих рис, що взагалі характерно для держав, які перебувають у перехідному періоді від однієї суспільної формації до іншої після розпаду метрополії.

Наші спільні зусилля вчених-екологів, активістів громадських екологічних організацій, виробничників та державних структур повинні спрямовуватись на стабілізацію, а згодом і на поступове поліпшення екологічного стану навколишнього середовища. Ґрунтовні розробки і рекомендації з цих питань мають наукові установи: Український науково-дослідний інститут водогосподарсько-екологічних проблем — директор академік УААН Анатолій Васильович Яцик, Інститут агроекології УААН — директор академік Орест Іванович Фурдичко, Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» УААН — виконуючий обов’язки директора академік Святослав Антонович Балюк, ряд інших наукових установ.

Зрушити проблему з місця, на моє переконання, можна за умови, коли все населення країни, від школяра до пенсіонера, пройметься усвідомленням, що лише дотримання законів екології може вберегти нас від катастрофи і вимирання.

Тому, думаючи про наше майбутнє, ми сьогодні повинні жити за девізом: «НАЩАДКАМ — ЧИСТЕ ДОВКІЛЛЯ!».

Інтерв’ю взяв Михайло СВОЯЧЕНКО