Гори на розпродаж

Швидкість, з якою скуповують Карпати, вражає. За останні 5 років кількість приватизованої гірської землі зросла у десять разів.

У районі міста Яремче, біля якого розташований курорт "Буковель", ціна сотки землі - 14 тисяч євро. Але і за такі гроші купити землю важко. При цьому, за словами місцевих мешканців, чи не всі українські політики мають у Карпатах власні будинки. Масштаби скупки землі у горах досліджувала Тетяна Шуліка.

Блакитні очі красивих жінок зустрічають вас на в'їзді в містечко Яремче. Віднедавна покупці дорогих авто мешкають в місцевих горах.

Звичні оку карпатські краєвиди і спокій. Але за ними від сторонніх очей приховані багаті маєтки. Один з них можна розгледіти прямо з дороги.

Вона - єдина, хто на цій горі не продав свою полонину. Ось її земля.

Параска Стефура, сусідка Президента: "Нащо мені землю продавать.? Гроші минуться, а з землі ми живем".

З городу баби Параски добре видно те, чого не побачиш з дороги. Ці ліси - державний заповідник, а у цих будинках - його нові мешканці.

- То там дачі.

Ми пішли подивитись ближче - і ось що нам відкрилося серед лісу.

Палац посеред заповідника. До нього бульдозери прокладають дорогу. А поруч будівельники розчищають місце для нового будинку.

З гори можна добре роздивитися той самий будинок, який ми бачили з дороги. Це дача Президента.

Дача Віктора Ющенка тут вже оповита легендами. Подейкують, бабця, в якої він купив землю, дуже не хотіла її продавати. Жінку, нібито, змусили. Натомість, вона наворожила, і тепер президентський маєток регулярно відвідує нечиста сила.

"Агенти впливу" розшукали цю нібито ворожку. Пані Василина. На її землі тепер мешкає Президент. Деталі угоди жінка не розголошує.

- Та якби не хотіла-– не продала би. Дякую тому чоловікові, що землю в мене купив. Дайте мені спокій

Та на цю тему охоче спілкується інша жінка. Вона свій наділ, що поруч із президентським, теж продала. На її землі побудувався нібито Євген Червоненко.

Марія Холошнюк, колишня власниця землі: "То ви бачили ту мою вілію?.. Там, де 40 комнат. А може, і менше… я там була та ся заблудила".

Але кому саме продала землю, бабуся забула. Пам'ятає лише, то був депутат, заплатив 6 тисяч доларів. Нині цей гектар землі перепродають за… мільйон!

Яким чином господарям будинків вдалося приватизувати заповідник - питання "Агентів впливу" до дирекції національного парку. За законом, карпатські заповідники прирівнюють до лісів. Ці території не можна приватизувати.

- У нас ніхто нічого приватизувати не може.

Площа лісів, що належать державі, вже майже 30 років незмінна. Ми просимо детальну мапу лісового масиву Карпат. Тут добре видно: білі плями - городи селян. Вони не належать лісу, і купити їх можна цілком законно. В заповіднику, де мешкає Президент, таких плям - близько 40 гектарів. Всі - вже приватна власність.

Володимир Побережник, заступник начальника Відділу охорони природних екосистем: "Не вкриті лісом землі - це є землі лісфонду, вони входять в загальну територію, але без вилучення в постійного користувача. Постійним користувачем є територіальні громади. В лиці, в даному випадку, сільських рад".

Сусідня з Президентом гора. Це вже не заповідник. Але саме тут розгортається справжня драма.

- Та скіки ви будете ці басні розказувати?! Ви самі, пане Яківчук, казали мені, що їдете в Київ по генеральний план забудови Яремче! Ви не розказуйте мені ці басні свої! Ви розумієте - ви задовбали за 2 роки!

Ось так жінка відстоює власний город. Пані Наталя хотіла приватизувати сотки, на яких жила її бабуся. Але простий, по суті, процес вилився у тривалий конфлікт. Земля стала сенсом її життя.

Наталя Галич, власниця спірної землі: "Вони мені кажуть - орендувати. Беріть, кажуть, в оренду. Ну, то нащо я буду свій город орендувати?! Ви що, кажу, за кого ви нас тут вже маєте?"

Разом з кількома десятками сусідів, яким теж не дають приватизувати землю, пані Наталя веде нас високо в гори.

Наталя Галич, власниця спірної землі: "Оце отако во. Оце все грядки були, картопля. А це, решта, - йде під сінокіс. Корову маю".

Акти на володіння землею люди не можуть отримати більше 2 років. Весь цей час міськрада знаходить все нові відмовки.

Спочатку казали: оце - ліс. А його приватизувати не можна. Але ось довідка від лісгоспу - це не ліс.

Остання відмовка - міськрада чекає на генеральний план забудови Яремче. Згідно з ним, гора має ввійти у межі міста, і тоді землю можна приватизувати. А поки генплану нема, ця гора, нібито, не є власністю міста.

Але тут кілька невідповідностей.

На горі живуть люди, що мають адресу - місто Яремче. Тобто, гора вже у межах населеного пункту.

Одну з ділянок таки дозволили приватизувати. Родичці місцевого депутата.

Але, найголовніше, генеральний план Яремче вже 3 роки існує! Весь цей час міськрада його просто не затверджує.

Наталя Галич, власниця спірної землі: "Вони казали, що ще нема, ще не затвердили, ще не розробили, те, се. Ну, то я така, що шукаю - а що ті люди їм скажуть? Жіночка та прийде, вони їй скажуть, вона здвине плечима та піде".

Коли затвердять генплан, "Агенти впливу" прийшли спитати до міськради. Тут в пані Наталі - той самий конфлікт.

Ігор Яківчук, заступник міського голови міста Яремчі: "Карпати зараз в моді, земля дорого коштує. Схід і захід – разом. Оце питання по затвердженню генерального плану наша архітектура вам пояснить". "І знов я вас запитую - чи село в лісі, чи ліс в селі? Ні, це до вас питання". "Ну от ми зараз одне одного на сесіях міської ради і запитуєм. Я ще раз вам кажу - ці питання задасте архітектору".

Ми пішли до архітектора, але дорогою зустріли… того самого чиновника. Він встиг попередити колегу про візит журналістів. Минуло всього кілька хвилин - архітектора на місці немає.

- Пішла на комісію.

- На яку комісію? Нас до неї з міськради прислали.

- Так щойно оце люди з міськради приходили, пішла вона на комісію, дивитись якісь біотуалети.

Люди кажуть: їхню землю вже давно продали, тому міськрада і не видає їм акти. Новий господар нібито побудує тут канатну дорогу.

Поки високо у горах триває суперечка, дід Іван втілив мрію про канатну дорогу на власному городі. Ось так він доправляє з долини гній і сіно. І діду байдуже, кому належить його город.