Всі собаки родом з Африки

Сучасні африканські аборигени прекрасно обходяться на полюванні без собак. Проте саме на Чорному континенті ці кращі друзі людини з'явилися вперше.

Хоча собак вважають найпершими з одомашнених тварин, на відміну від тих же корів, кішок і курей, історія їх приручення не настільки добре відома.

Про те, що вони походять від вовків, можна було сказати і без генетичних досліджень, котрі показали, що вони відокремилися від євразійських вовків приблизно 125 тисяч років назад і остаточно сформувалися 15-40 тисяч років назад. За цей час собаки не лише довели свою відданість людині, але і стали найрізноманітнішим видом серед звірів, який налічує більше сотні порід.

Одна з причин невизначеності істориків у відсутності археологічних свідоцтв одомашнення, а також в неясних чинниках природного відбору. Адам Бойко з Університету імені Корнелла і його колеги знову ж таки не без допомоги генетики показали, що собаки вперше могли бути одомашнені не в Азії, а в Африці.

Разом з нашими предками вони розселялися по планеті, залишаючись в невеликих ізольованих популяціях. Ця ізоляція залишила характерні генетичні відбитки, на пошуки яких і відправилися автори публікації в Proceedings of the National Academy of Sciences. Для цього їм довелося зайнятися ловом "напівдиких" собак, геном яких зберіг більше слідів предків, ніж породисті вихованці.

Благо подібних бродяг по всій планеті не так вже і мало. Втім, виведені в Європі породи, завдяки людству, що поширилося по всьому світу, не могли не залишити свій слід в геномі напівдиких сільських псів.

Це було враховано і в попередньому дослідженні - 7 років тому, відловивши 654 собаки, генетики встановили, що мітохондріальний геном східноазіатських собак найбільш різноманітний.

На даний момент це найпереконливіший доказ походження собак з східної Азії, хоча на цьому дослідження не зупинилися - чотири роки опісля вже інша група вчених показала недостовірність попереднього дослідження. В першу чергу тому, що в нього попало надто багато сільських собак з Азії і дуже мало з інших країн.

Бойко і його співавтори врахували ці недоліки, та і в їх розпорядженні виявилися вже куди потужніші інструменти, що дозволили додати до мітохондріального генома декілька фрагментів ядерного. Цього, наприклад, досить, аби відрізнити вуличних псів з Балі від дінго і співаючих собак з Нової Гвінеї або "напівкровок" від істинно диких псів.

Правда, біологічний матеріал довелося збирати заново - 318 сільських африканських собак, 16 пуерто-ріканських вуличних, 102 дворняги із США і декілька сотень породистих псів з 126 порід, у тому числі з Африки і середньої Азії.

Геном африканських дворняг виявився анітрохи не менш різноманітний, ніж в азіатських.

Самі африканські з африканських порід виявилися зовсім не з Чорного континенту. Родезійський риджбек і фараоновий гончак ближче до прибульців, ніж до родичів з центральної Африки.

Напевно, в останньому випадку Сахара стала тим бар'єром, який і перешкодив перемішуванню генів, що ж до риджбека, то його предки попали до Південної Африки по морю. А ось водні перешкоди - озера і річки - не змогли перешкодити несподіваним зустрічам: острівні дворняги мало відрізнялися від материкових.

Втім, за переконанням самих авторів, цього все ж недостатньо, аби достовірно говорити про першонародженні собак в Африці. Бойко і колеги стверджують лише, що навіть надмасштабні генетичні дослідження прирівнюють африканську гіпотезу до азіатської.

Доведеться чекати відповіді від палеонтологів і антропологів, які рано чи пізно повинні знайти свідоцтва спільного життя на зразок обгризених кісток або килимків біля входу в печеру.