ОГЛЯД ПРЕСИ 29.08.07

Львівська газета 29.08.07 №151(221)  

Запах міста 

Сморід у Львові буде завжди австрійська каналізаційна система своє відпрацювала, а сучасну встановлено всупереч здоровому глузду та санітарним нормам

Львів'яни завжди мали великий клопіт із міською каналізацією. Свого часу, створюючи надійну систему відведення зужитої в місті води, майстри середньовіччя не пошкодували навіть Полтви - єдиної більш-менш великої та повноводної ріки давнього Львова.

Це було далекоглядне технічне рішення - страшні пошесті й епідемії минали королівське місто. Технічний стан міської каналізації не завжди відповідав установленим нормам. Відомий історичний факт: одна з оборонних башт у західній частині міста, під якою проходив несправний канал, просто завалилася. Задля безпеки виходи каналізації у фортечних мурах замикали міцними залізними ґратами.

Замурована Полтва

Місто Лева росло й розбудовувалося. Піклуючись про санітарний стан, 1870 року магістрат почав "замуровувати" Полтву. Тепер стічні води пливли в спеціальному кориті, викладеному кам'яним бруком. По обох його боках проклали хідники для ремонтної служби. Тут потрібно зазначити: знаменитий підземний колектор у Парижі, який оспівали французькі романісти, має один хідник, а львівський - два. Бічні колектори Полтви мають овальну, круглу або ж  яйцеподібну форму перерізів. Вони гравітаційного типу, тобто стоки самопливом стікають у річку.

Стан каналізації довоєнного Львова можна охарактеризувати такими даними: довжина кам'яних каналів -1,7 км, цегляних - 0,9 км, бетонних - 142,9 км, бетонних труб -20,9 км, відкритих - 1,74 км. Полтва була повністю закрита аж до Клепарова. Для очищення центру від снігу та льоду в каналізаційних каналах зробили спеціальні великі отвори для скидання. У відомому львівському підземеллі під час німецької окупації понад рік переховувалося декілька єврейських родин. За плату золотими сережками та каблучками, постійно ризикуючи життям, львівські майстри -"каналяжи" приносили бідолашним їжу та питво. Німці так і не знайшли їх...

Нині в системі міської каналізації працює 15 КНС (каналізаційно-насосних станцій) продуктивністю 90 тис. куб. м на добу. Каналізацією охоплено 80% житлового фонду міста. З декотрих районів напірними колекторами (під тиском) стоки перекачують місцеві насосні станції. В районах новобудов ведуть будівництво напівроздільної каналізації.

Окрема система дощової каналізації відсутня. На початку 1990-х років довжина мереж каналізації становила: напірні колектори - 7-0 км, вуличні - 266 км, дворові та внутрішньоквартальні 226 км, щитові - 12 км.

Перші ознаки "розпаду"

Через поважний вік каналізаційні мережі міста вкрай "спрацьовані". Тривалий час львівські промислові підприємства безконтрольно скидали в них агресивні стоки, які дуже пошкодили підземні комунікації. Стосовно цього пригадується таке. На початку 1970-х після проходження першотравневої колони в кілька сотень студентів-політехніків завалився колектор біля Оперного театру. Влада потрактувала звичайну, як за теперішніми мірками, комунальну аварію підступами "бандерівців", мовляв, хотіли підірвати першотравневий парад. Сутужно довелося керівництву "Водоканалу", відповідні органи почали допитувати їх. Але пізніше на уламках чавунних труб, доставлених у КДБ, експерти виявили карбоване клеймо "1870" - рік виготовлення...

Сьогодні через аварійний стан міської водопровідно-каналізаційної мережі утворюються великі провали, пошкоджуються фундаменти, руйнуються і падають багатоповерхові кам'яниці, щодня з-під міста вимиваються тисячі кубометрів ґрунту. Так, із 960 будинків центрально-історичної частини Львова, занесеної до історичної спадщини ЮНЕСКО, 625 мають серйозні тріщини та деформації. Одна з найбільших аварій із головним каналізаційним колектором сталася 1995 року. Через замученість підземного каналу тиск води під землею був настільки сильним, що багатотонні плити перекриття Полтви почали вигинатися, і річка потекла в інший бік. Неочищеними стічними водами було затоплено велику частину Шевченківського району, що різко погіршило санітарно-епідеміологічну ситуацію. Ліквідація екологічної аварії обійшлася міському бюджету в 1,3 млн. дол. США. Згодом довелося перенести й поглиблювати річище Полтви. А заміна каналізаційного колектора вулиці Промислової розтягнулася на чимало років.

Сморід ми зробили самі!

Показовою була й нещодавня аварія на вулиці Дудаєва. Нагадаємо, колектор який прорвало, було датовано 1901 роком.

Із загальної кількості міських каналізаційних мереж 45% сьогодні повністю вичерпали свій термін експлуатації. Нині у Львові під час капітального ремонту міських вулиць і каналізації порушують елементарні закони європейського містобудування. Зокрема: столітню бруківку, так звані "котячі лби", перекладають нерівне та неправильно. Австрійці та поляки клали бруківку з підвищенням до центра дороги і з пониженням до хідника, тоді дощова вода швидко стікає до краю дороги, а потім у дощоприймач - і дорога залишається сухою. Тепер кладуть бруківку рівно по всій площині, вода стоїть, аж поки не висохне. Погіршує ситуацію й те, що тепер у місті, як у глухому селі, дощові води з водостічних труб випускають просто на хідники. Варто лише подивитися на верхню частину вул. Вірменської, пл. Ринок, 29, Валову, 15...

А тепер щодо, перепрошую, смороду, який із постійною періодичністю стоїть у центрі Львова. За часів Австро-Угорщини, монтуючи водостічні труби на імпозантних фасадах австрійської сецесії, водостічні труби герметичне вводили під хідник (під землю) і з'єднували закарбовані чавунні труби з дощоприймачем, а ті герметичне сполучали з вуличними каналізаційними колекторами малих розмірів через гідрозатвори (на зразок гідрозатворів у домашніх унітазах). А впродовж останніх 10-15 років сучасні "фахівці" повністю розгерметизували систему відведення дощових стоків у центрі міста. Якщо взяти до уваги, що у Львові існує лише загальносплавна каналізація (тобто відсутня окремо дощова каналізація), то за різкої зміни атмосферного тиску, що у Львові буває доволі часто, Полтва та львівська каналізація починають "дихати на повні груди", примушуючи крутити носом мешканців центральної частини міста й численних гостей, які приїхали помилуватися архітектурними пам'ятками королівського міста, занесеного до Списку історичної спадщини ЮНЕСКО.

Олег Романишин