ОГЛЯД ПРЕСИ 15.08.07

Львівська газета 15.08.07 №142(212) 

Пафос і злидні «зеленої зони» 

"ЗЕЛЕНОЮ ЗОНОЮ" міста заведено вважати всі зелені насадження, які ростуть на його території. Також побутує загальноприйнята, але не однозначна думка, що більше в місті зелені - то краще для його мешканців. Кропива та будяки - теж зелень, однак ні в кого позитивних емоцій вони не викликають (і не лише в місті). Таким чином, підходимо до розуміння того, що зелень повинна нести, крім власне своєї "зеленості", ще й естетичне навантаження та, що не менш важливо, бути безпечною для людей. Попри те, що в численній белетристиці, піснях і поезіях Львів фігурує як "місто тінистих парків та алей", власне парків у ньому нині: не так уже й багато, якщо йдеться про рекреаційні території, спроектовані й облаштовані для відпочинку. "Стрийський парк", "Високий замок", парк ім. І. Франка (колишній "єзуїтський сад"), парк музею архітектури "Шевченківський гай", окремі фрагменти регіонального ландшафтного парку "Знесіння", парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького - оце і весь перелік. Я свідомо виключив із переліку такі території, як "Парк Снопківський", "Залізні води", "Личаківський парк", "Погулянку", оскільки вони майже повністю втратили свою привабливість і рекреаційні функції, притаманні паркам. Відсутність елементарної інфраструктури: пішохідних доріжок, освітлення, лавочок, дитячих майданчиків, належного догляду, охорони - перетворили їх на "зелену зону" міста (що не кажіть, а цей термін, який придумали чиновники, потрібно визнати дуже вдалим, що як-найвлучніше відповідає змісту), здійснювати романтичні прогулянки якою лячно не те що вночі, а й удень. Та це ще півбіди. У нашому місті є ще загадковіші об'єкти "зеленої зони". Узяти до прикладу територію в районі аеропорту, яку в народі називають "парк Скнилівок". За радянських часів із притаманним епосі "розвиненого соціалізму" розмахом були певні спроби сформувати тут зону рекреації, однак до логічного завершення цю загалом гарну ідею так і не довели. Гектари, засаджені швидкорослими породами дерев під час різноманітних "суботників" та інших пропагандистських акцій без будь-якої системи, ще років 20 тому перетворилися на рукотворну непрохідну "сельву" з хаотично протоптаними "звіриними" стежками крізь хащі "самосіву" та бур’янів, місцями неорганізованого відпочинку (з традиційними шашликами, випивкою, купами сміття). Іншу "зелену зону" такого ж штибу можна спостерігати в районі проспекту Чорновола, офіційна назва якої - "Лугопарк ім. 700-річчя Львова". Не знаю, хто придумав таку сентенцію і яку функцію мала б виконувати ця територія, але наразі її використовують тільки як пасовище для кіз і вирощування овочів на самозахоплених городах.

Тому й виникає парадокс: загальна площа "зеленої зони" міста доволі вражаюча, а місць для відпочинку - обмаль. Відповідні міські служби тим часом рік у рік заводять одну й цю ж тужливу пісню про нестачу коштів. Тож який вихід із цієї ситуації? На мою думку, лише один - широке залучення приватних інвестицій до процесу облаштування місць рекреаційних територій міста, чудово розумію, що моя пропозиція може викликати обурення в певних посадових осіб і депутатів міськради, мовляв, автор лобіює інтереси комерційних структур, які протягують свої загребущі руки до святая - святих – львівських парків, і а я апелюватиму не до окремих осіб, а до широкого міського загалу і для аргументування своєї позиції пропоную здійснити екскурс у недалеке минуле.

Занепад міського паркового господарства відбувався паралельно зі стагнацією економіки, що лютувала в країні на початку 1990-х. На тлі реальної загрози цілковитого колапсу життєзабезпечення міста (теплопостачання, газопостачання, електропостачання тощо) тодішній міській владі було не до парків, які поступово дійшли до стану повного занепаду. З початком нового тисячоліття економічна ситуація дещо покращилася: так-сяк почав розвиватися малий і середній бізнес, з'явилася низка підприємців і комерційних структур, які виявили зацікавлення до занедбаних паркових споруд, котрі на цей час не те, що не відповідали своєму прямому призначенню, а й стали розсадниками кричущої антисанітарії в місті. Отримавши всіма правдами та неправдами право на користування цим "майном", вони в короткий термін зуміли вдихнути в нього життя. Щоправда, деякі з цих об'єктів перепрофілювали під офісні приміщення (будівля колишнього виставкового > павільйону в парку ім. Б. Хмельницького та ціла низка споруд у "Стрийському парку"), інші відновили своє функціонування за призначенням (ресторан у цьому ж "Стрийському парку" чи громадські туалети на території парку "Високий замок"). Усе це відбувалося під акомпанемент нечуваної істерії, провокативних заяв і відвертої брехні з боку окремих осіб із середовища депутатського корпусу нашої мерії (котрі, до речі, й сьогодні стараються задавати тон в екологічній політиці не лише нашого міста, а й прилеглих районів), із залученням усіх можливих контрольних органів і органів покарання. Я можу погодитися, що не в усіх випадках повністю витримано певні формальні процедури, але важко заперечувати той факт, що для іміджу міста це є безсумнівним плюсом. Принаймні супроводжуючи гостей на Високий замок, зараз не доводиться червоніти за стан тамтешньої вбиральні та за запах, який поширювався навколо неї. Хтось може закинути, що я веду мову тільки про об'єкти нерухомості в межах парків, котрі зі зрозумілих причин є ласим шматком для комерційних структур, а тему впорядкування власне зелених насаджень чи паркового обладнання обходжу. На моїй пам'яті було два прецеденти, коли недержавні структури висловлювали готовність вкласти кошти в упорядкування парків: у 1990-х роках одна з банківських установ запропонувала власним коштом реконструювати парк навколо Цитаделі, де її офіс, інша приватна фірма з участю іноземного капіталу виявила готовність на певних умовах закупити та встановити в парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького сучасні атракціони. Відповідні органи міської ради відмели обидві ці пропозиції з порога й навіть не розглядали. "Завдяки" цьому львів'яни змушені у вихідні або святкові дні садити своїх дітей на "дзвіночок", "центрифугу", "ромашку" чи "чортове колесо", на яких я катався сам, будучи дитиною, на яких каталася й моя донька. Усі ці атракціони безнадійно застаріли не лише морально, а й технічно. У цьому таїться велика небезпека, адже в металевих конструкціях під постійним навантаженням розвиваються приховані дефекти (так звана "втома металу"), і фахівцям про це мало б бути відомо. Тому мене дивує, що цих сумнівних "розваг іще не ' припинили. Чи аварії, які трапились останніми роками в Тернополі й одному з райцентрів Миколаївської області, так нікого й нічому не навчили? Зрозуміло, що після встановлення новітніх, високотехнологічних атракціонів ціна за користування ними значно зросте. Так, у відомому на всю Європу віденському парку розваг "Пратер" разовий квиток на сучасний атракціон коштує три-шість євро - залежно від його технічної складності та популярності. На перший погляд, занадто дорого. Але ж, наприклад, вартість номерів у львівських готелях уже давно переступила середньоєвропейський рівень (це попри відсутність цілодобової подачі води, за майже поголовного незнання обслуговуючого персоналу іноземних мов та інших незручностей), і незважаючи на це, вони ніколи не пустують. Понад те, постійно йдеться про їх нестачу, що, мовляв, неприпустимо для європейського міста. А ціни на львівське житло давно стали "притчею во язицах", зрівнявшись із Парижем, Афінами та Барселоною, але попит на нього не зменшується. Однак проблему благоустрою міських парків у контексті європейськості Львова чомусь встидливо замовчують на всіх рівнях влади.

Аргументація противників залучення приватного капіталу до облаштування зелених зон міста зводиться до трьох основних тез:

-  чинне законодавство, мовляв, передбачає передачу земельних ділянок лише в оренду з викупом, що таїть загрозу їх подальшого перепрофілювання;

- майже в усіх країнах Європи міські парки перебувають у муніципальній власності;

-  нехай поки що все залишається так, як є, а з часом, коли міський бюджет стане багатшим, місто зможе облаштувати рекреаційні зони власними силами.

Не можна сказати, що ці аргументи безпідставні. Але час не чекає, головний виклик, який постав перед міською владою та міською громадою, - гідно підготуватися до Євро-2012. А це не тільки стадіони та готелі. Екологічно-рекреаційні проблеми займатимуть у списку пріоритетів не останнє місце. Ми, галичани, завжди славилися вмінням шукати виходи із, здавалося б, безвихідних ситуацій, коли, починаючи з кінця 1980-х фактично розпочали розбудову державних інституцій усупереч тодішньому "союзному" законодавству. Тож невже в начебто своїй державі не зможемо знайти компромісу між інтересами місцевого бізнесу й окультуренням парків, щоб, як мовиться "...і вовки були ситі, і кози цілі..."? Зараз у багатьох куточках Львова виросли симпатичні дитячі майданчики, споруджені на благодійні кошти відомого в Україні цукеркового концерну та фонду, що його заснували брати-боксери (за що ми їм дуже вдячні), але щось не доводилося чути, щоб вони претендували на відповідні земельні ділянки. Благодійність - це добре, проте лише на ній далеко не заїдеш, тим паче, якщо "благодійники" походять з інших регіонів (нехай вони не ображаються на мене). Чекати ж на суттєве поповнення міського бюджету в найближчому майбутньому також не доводиться. Навіть якщо таке чудо станеться, на облаштування парків його все одно не вистачить - це я можу сказати напевне, бо менталітет у наших посадовців іще аж ніяк не європейський.

Іван Великий, публіцист, мешкає у Львові

Високий замок 15.08.07 №146(3553) 

На «Чортових скелях» чорт ногу зламає… 

Чи справді заповідні зони перетворюються на сміттєзвалище!

Жителям великих міст добре знайоме відчуття, коли в літній сонячний день хочеться сховатися в затінку дерев, поспілкуватися з природою. Саме тому природно-заповідні території - справжній порятунок від спеки, вихлопних газів та "асфальтного" життя. А якщо у таких райських куточках ростуть рідкісні рослини та водяться "червонокнижні" тварини - це справжня скарбничка для міста.

ЛАНДШАФТНИЙ ЗАКАЗНИК місцевого значення "Чортові скелі" (Винниківське лісництво), Загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення "Діброва" (ходорівське Опілля) та ландшафтний заказник місцевого значення "Бориславський" входили до числа природно-заповідних зон Львівщини. Але, за словами кандидата біологічних наук, наукового співробітника державного природознавчого музею НАМ України Тараса Яницького, декілька років тому обласна рада позбавила частину заповідних земель охоронного статусу без достатньо обґрунтованих причин.

Як зазначає Тарас Петрович, зміна статусу цих територій - порушення екологічного законодавства України. Припускають, що таке рішення прийняли з господарською метою: наприклад, на вилучених територіях «Чортових скель» розростається Винниківський цвинтар.

Колишні заповідні зони залишилися без нагляду, тому кожен господарює тут, як заманеться. Відпочивальники розводять вогнища, вирубують дерева, забруднюють територію... Захаращення лісів призводить до зникнення цінних видів рідкісних рослин, тварин та птахів.

"Знищення львівської флори та фауни призведе до небажаних наслідків не тільки з екологічної, а й з економічної точки зори - занедбані території не приваблюватимуть туристів", - вважає науковець.

Працівники природознавчого музею вирішили зарадити ситуації: на кошти ґранту Президента для обдарованої молоді створено проект, метою якого є дослідження постраждалих куточків природи, аби науково обґрунтувати необхідність збереження та розширення територій природно-заповідного фонду західного регіону України.

У проекті беруть участь працівники музею, що займаються дослідженням світу птахів, тварин та рослин.

Науковці дійшли висновку, що деякі рідкісні тварини вже на межі вимирання. Наприклад, у заказнику "Бориславський" мали б оселятися яструби та канюки. Але через браконьєрство та розорення гнізд цього року хижих птахів не виявили.

Випасання худоби, викошування трав та вирубування дерев на території колишніх заказників спричинило скорочення кількості рідкісних видів метеликів, занесених до Червоної книги: сатурнію руду, березового шовкопряда, ведмедиці великої та жука-оленя тепер зустріти вельми складно.

Але найбільшої шкоди "Бориславському" завдає вирубування дерев. Тринадцять років тому заказник організували з метою відтворення цінних букових і ялицевих лісів природного походження, а тепер ці дерева безвідповідально знищують.

"Метою "Діброви" було збереження лося, козулі, фазана, зайця, тетерука. Територія заказника майже повністю вкрита лісами. Тепер «Діброва» поступово перетворюється на сміттєзвалище, повністю занепадає мисливське господарство та зникають цінні дуби", - каже Тарас Яницький.

ЗЕЛЕНІ МАСИВИ "Чортової скелі" - справжні легені для Львова. На прилеглій  до   Винниківського лісництва території розташовані туристично-оздоровчі бази, на околицях заказника молодь займається альпінізмом. Та через відсутність контролю місто все більше насувається на цей зелений куточок.

На думку екологів, хоча б частина заповідних зон має залишатися під охороною. Зелені території Львівщини потребують догляду, очищення, а також виділення коштів для дослідницьких робіт. Це необхідно для здоров'я жителів та збереження краси нашого краю.

Натомість, за словами заслуженого лісівника України, провідного інженера обласного управління лісового та мисливського господарства Михайла Оприська, природно-заповідний фонд не може бути базою для відпочинку населення - це не відповідає законодавству. Активне дозвілля припустиме в національно-природних і регіонально-ландшафтних парках, зоні рекреації, парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва.

Заказники «Чортові скелі», «Бориславський» та «Діброва» охоронного статусу не позбавлені. Через захворювання насаджень територію «Чортових скель» зменшили на 83 гектари. Площу ж заказника «Бориславського» скорочено на 1830 гектарів у зв'язку з тим, що ці землі виділено під нафтове родовище «Бориславнафтогазу». «Діброва» не зазнала жодних змін - зменшення її території або зняття з обліку можливе тільки згідно з указом Президента України.

"Отже, зменшення території заповідних фондів, - каже М. Оприсько, - здійснено на підставі наукових обґрунтувань, згоди екологічної комісії та юридичної служби обласної ради. їх статус та категорія не змінилися. Всі лісогосподарські роботи погоджуються з управлінням охорони навколишніх природних середовищ. На кожен заповідний об'єкт ми маємо охоронне зобов'язання. Якби навіть один з цих заказників виключили з заповідного фонду, все одно він перебував би під державно-лісовою охороною".

"На території заказників заборонено збирати рослини, випасати худобу, викошувати траву, користуватися автотранспортом та розводити вогнища. Ми ретельно стежимо за тим, щоб території не засмічувалися, останні п'ять років не було жодного випадку браконьєрства або розорення гнізд. Єдине, що може статися, - це самовільні вирубки, - говорить пан Оприсько. - Під нашою охороною - 107 об'єктів заповідного фонду Львівської області площею 99,6 гектара. Усі вони позначені межовими знаками. Нещодавно ми звернулися до Львівської обласної ради з проханням створити постійно діючу комісію з питань організації природно-заповідного фонду у Львівській області. Всі питання, що стосуються зміни категорії або статусу, проходитимуть через обласне управління охорони навколишнього середовища, екологічну комісію обласної ради та постійно діючу комісію".

Лариса ПОПРОЦЬКА