Сповідь слоновода

Олександр Ніколов, робітник по догляду за слоном Боєм: про слона, про себе і про ситуацію в цілому

Про себе

Я, Ніколов Олександр Миколайович, прийшов працювати в Київський зоопарк 26 квітня 2005 року, оскільки мене влаштовував графік роботи, але незабаром втягнувся і став активно цікавитися поведінкою і утриманням тварин, яких доглядав. Читав про них мізерну літературу в зоопарківській бібліотеці, шукав інформацію в Інтернеті. Я навіть гордився тим, що працюю із слоном Боєм, носорогом Тривогою, бегемотом Брестою. Коли безперервно знаходишся поряд з такими великими, потужними тваринами, неможливо залишатися байдужим. Звикаєш до них, вони до тебе, відчуваєш якийсь взаємозв'язок.

У інструкції за доглядом тваринних в зоопарках говориться, що не можна допускати частої зміни кіперів (робітників по догляду), і особливо у таких розумних тварин, як слон. У зоопарку ж зараз, на жаль, склалася така ситуація, що із слоновника звільнилися практично всі. Йдуть люди, які хочуть і можуть працювати. Я витримав довше за всіх, але все одно звільнився - після смерті Боя. Ті, хто залишився на слоновнику, пропрацювали там всього по пару місяців. У радянські часи їх би близько не підпустили до слона, поки не набралися б досвіду на інших відділах зоопарку і не зарекомендували себе.

Про раціон

Слонові Бою різко скоротили раціон відразу ж після операції в травні 2009 року, при цьому проти такої зміни був тодішній керівник відділу копитних тварин І. Марійчук, якого тут же перевели в завгоспи. З раціону слона прибрали каші, хліб і практично всі соковиті корми, обмеживши їх всього 5 кг в день. Практично слона стали годувати лише сіном, соломою і гілковим кормом.

Приблизно з середини березня цього року слонові знову різко змінили раціон у бік соковитих кормів. Бою стали давати 40 кг яблук, 30 кг морквини, 20 кг буряка - всього 90 кг соковитих кормів в день. Ні у одному зоопарку світу слон не отримує 90 кг овочів і фруктів в день! Був порушений баланс між співвідношенням грубих і соковитих кормів.

Таке враження, що ветеринари зоопарку раціони беруть із стелі. Незадовго до смерті Боя головний ветеринар зоопарку Андрій Андрійович Марунчин придумав, що слон не повинен стояти на майданчику, а весь день повинен рухатися. Для цього з ним цілий день потрібно займатися. Заняття полягали в тому, аби постійно розкидати корми по всій вольєрі. Тобто кинув морквину - слон знайшов її і з'їв, знову кидаєш яблуко в інший бік, і так доки фрукти-овочі не закінчаться. Хочеш, слоник, їсти - ходи і збирай. Кидали навіть в басейн, аби він і туди спускався - це і називалося роботою із слоном.

Ветеринари, судячи з усього, у виборі раціону керувалися лише ідеєю, аби було що кидати, а не корисно це Бою чи ні.

Слон, на їх думку, весь день має бути зайнятий, а чи збалансована для нього ця дієта чи ні, мені здається, цим питанням ніхто не задавався.

Про моціон

Цілий день по команді ветеринарів ми слонові не давали спокою, розкидаючи їжу, хоча в природі слони не ходять весь день, довго відпочивають.

Окреме занепокоєння Бою доставляла залізна ґратчаста годівниця для сіна, придумана англійськими фахівцями. Слонові пропонувалося їсти сіно лише з неї через невеликі отвори для хобота. Я особисто насилу просовував руку в цю годівницю, намагаючись витягнути сіно, адже слон своїм хоботним пальцем захоплював і того менше. Бою було дуже незручно робити це, і він вимушений був фактично не їсти сіна вдень. Сіно - основний корм, і це створювало додаткову нервозність: у годівниці сіно лежало, а поїсти нормально не можна.

Під час ремонту було вирішено в слоновнику на бетонному підлогу постелити асфальт, через що відстань від підлоги до стелі слоновника зменшилася. Хоча пропонувалося заздалегідь опустити підлогу, але ніхто не послухав. Бой став легко діставати до стелі і деяких вікон.

Англійські фахівці запропонували використовувати улюблений ними електросторож, тому ніч в приміщенні слоновника готувала нові випробування у вигляді електросторожа. Бой не міг підняти хобот - його відразу ж било струмом. Нікого не хвилювало, що слонові чисто фізіологічно періодично необхідно піднімати хобот - так слони виражають свої емоції. Це все одно, що бити струмом собаку за кожне виляння хвостом.

Потягнувся убік до скла - його знову ударило струмом. Він постійно знаходився в стресі. Вдень бігає, а вночі туди не доторкнися, сюди не доторкнися. Слони ж постійно щось чіпають, на те їм і хобот. Один раз струмом ударило і мене, коли я не витримав і погладив слона по нозі. Він підняв хобот і…

Адже ми звикли з ним спілкуватися, розмовляти. Адже слони тварини дуже розумні. Він багато що розумів і без команд. Наприклад, коли ми приносили йому їжу в зимовому приміщенні, він завжди робив два кроки назад, аби нам не заважати розкладати продукти. Коли все було готово, він підходив і від радості піднімав хобот. Скажеш йому щось за багатолітньою звичкою, Бой підніме хобот, а його шандарах струмом! Він розвертається, вирушає в далекий кут вольєри і довго там стоїть. Після цього шоку не їсть.

А як же з ним не розмовляти, він же жива істота, і до нас так само звик, як і ми до нього. Ми йому раніше навіть спину чесали і ноги, Бою це дуже подобалося, адже до спини він сам хоботом дотягнутися не міг. У робітників із слоном, не дивлячись на його круту вдачу, був тісний контакт, ми стали для нього своєрідною "соціальною групою", стадом. Слони, не дивлячись на великі розміри, дуже емоційні і потребують спілкування. А Бой різко був цього позбавлений.

З появою англійських фахівців, які в порівнянні з нами взагалі раніше не мали жодного досвіду роботи із слонами, нам було строго заборонено не те що чесати, а підходити близько до слона. Довкола вольєри відразу ж накреслили червону лінію, за яку не можна було заходити. Навіть не дай Бог виставити за неї шланг з водою - відразу складався акт, писалися пояснювальні, і робітник позбавлявся і без того мізерної премії.

Про ветеринарів

До ветеринарних лікарів Київського зоопарку не підступитися. Коли не прийди, вони зайняті лікуванням собак і кішок. У ветклініку постійно заїжджають дорогі машини. Працівники зоопарку навіть жартома інколи запитують у власників домашніх тварин, хто крайній і просять: скажіть, що я за вами буду, із слоном. Хоча які тут жарти.

У бегемота Брести місяць тому на нижній частині правого боку утворилися глибокі тріщини, шкіра полопала. Я пішов до Андрія Андрійовича Марунчини - ось у бегемота такі тріщини, може їх чимось потрібно обробити? На що він відповів: "Кишки ще не вилазять?». Я говорю - ні. «Ну, тоді ще все нормально» - відповів він мені.

Навіть у цих пару днів трауру по Боюшці ветеринари зоопарку не припиняли прийом приватних осіб з собаками і кішками.

Про відношення

У носорога Тривоги на початку зими було дуже холодно, всього 10 градусів. Із-за дірок в старих вікнах сильно протягало. Я підійшов з цією проблемою до замдиректора по зоочастині ветеринара А. Шульги. Говорю йому, що потрібно хоч би целофаном забити вікна у носорога. Шульга відповів, що п'ятниця, після вихідних підійдеш. А на вихідні очікувалося різке похолодання, але і це не переконало замдиректора. Підійшов до Шульги після вихідних, а він мені обурено відповів: "Ну що, це я цим повинен займатися?".

А хто ж тоді повинен вирішувати ці питання, якщо не головний по всій колекції? Я сам діставав целофан і сам закладав діри у вікнах. Лише коли ситуацією з носорогом зацікавилися журналісти, Тривозі провели опалювання.

Самому доводилося купувати спецодяг, робочі чоботи, шапку і куртку, тому що видачу форми затримували. Купував за свої, а що робити, адже ми працюємо весь день на очах у відвідувачів, і ходити обідранцем соромно.

Коли Андрій Андрійович зажадав наявність термометра в приміщенні слоновника, теж довелося купувати самому в "Ашані". Для перенесення сіна необхідний був великий шматок брезенту, довелося купити за свої 140 грн. "Кошму пожежну", у мене і чек зберігся, можу показати. Треба ж якось працювати.

Заробітну плату постійно затримують, платять частинами, та так, що незрозуміло за який місяць. Останні дві виплати, наприклад, 500 і 300 грн. Суми виплат, буває, не відповідають нарахуванням. Директор заявляла, що середня зарплата 2200-2500 грн., але реально на руки ми на слоновнику отримували 1000-1200 грн. в місяць.

Призначений незадовго до загибелі слона куратором слоновника ветеринарний лікар Сеєдзавош Аббасзаде став завантажувати нас безглуздою роботою. Як виразився із цього приводу А. Марунчин, ви як мурашки, повинні весь час щось робити. Замдиректора А. Шульга ніколи не спілкувався з робітниками. Говорив лише - слухайте що скаже Аббасзаде і виконуйте.

Нам ніколи нічого не пояснювали, не проводили занять, просто робіть як сказали в дану хвилину, і все. Починаєш цікавитися, розпитувати - психують. Я багато раз намагався взнати, коли народилася носоріг Тривога, але ні Т. Качан, ні Шульга, ні Марунчин не сказали, лише відмахувалися від мене.

Інформацію про слонів і про  їхнє утримання я по крупицях збирав сам. Написав для себе реферат про слонів і розробив для слонів програму по збагаченню місця існування. Але мені не те що запровадити не дали, слухати навіть ніхто не хотів.

Від нас потрібне сліпе виконання розпоряджень командирів, яких було більш ніж робочих: гол. ветеринар Марунчин, замдиректора Шульга, пара англійських фахівців, куратор Аббасзаде плюс власне завідуючий сектору Костантин і провідний зоотехнік. Та ще у будь-який час могла нагрянути внутрішня зоопарківська комісія, яка постійно діяла, очолювана Т. Качан. Доводилося терпіти хамські питання і обшуки в кімнаті відпочинку.

Зі всього бажання працювати в Київському зоопарку, я просто вже не міг далі виносити це знущання, і написав заяву на звільнення.

Про англійців

Англійські фахівці, найняті директором Берзіною, слона боялися. Нас, робітників слоновника, вони, як і ветеринари, не сприймали зовсім. До нас, що доглядають одну з самих високорозвинених тварин, керівництво відносилося як до недорозвинених виконавців.

Англійці придумали виганяти слона на зимові прогулянки по снігу. Раніше, за всіх своїх 39 років життя, він не випробовував температуру нижче +15. Сказати нічого не можна було, англійці були головними, хоча до слонів ніколи відношень не мали.

Носорога Тривогу теж вигнали пізньою осінню на вулицю і навіть поливали з шланга холодною водою (іншої на слоновнику просто немає). Тривога тряслася від холоду. Два тижні тому у носорога була кров в сечі, вочевидь, вона хронічно хвора. Активного її лікування мені спостерігати не вдалося.

Англійці намагалися Боя дресирувати - заганяли його в тамбур і кричали йому то "хэт", то "гуд". У чому був сенс процедури, ні ми, ні слон, ні, по-моєму, самі англійці зрозуміти не могли.

А це закривання Боя на 30-40 хвилин в тамбурі площею 24 кв. м було, напевно, не найстрашніше з "меню". Найнеприємніше, як я вже говорив, для слона і для робітників була повна заборона на спілкування з ним. Адже найголовніше для слона в неволі для збереження його здорової психіки - це спілкування з людьми. Наша думка і практичний досвід нікого не цікавили.

Про яйця

В неділю для залучення в зоопарк відвідувачів слонові організували збагачене середовище. Бою запропонували картонні коробки з яблуками. Частину коробок слон з'їв.

Щодо яєць не знаю, з чиїх широких штанин вони могли випасти, але ми, як завжди, уважно оглядали вольєру увечері в неділю на предмет попадання чужорідних предметів, і прибирали все зайве, включаючи продукти життєдіяльності слона. Процедура ця проводиться завжди дуже ретельно, оскільки, не дай Бог, у вольєру хто-небудь з відвідувачів кине навіть невеликий камінь - слон його обов'язково знайде і неодмінно в кого-небудь кине. Знаючи силу і влучність Боя, це може закінчитися летальним результатом. Тому робочі по догляду за слоном, в цілях особистої безпеки, як ніхто зацікавлені в перевірці території вольєри. Вранці вольєра повторно оглядається, включаючи басейн. Контролює проведення огляду і прибирання вольєри зав. сектором.

Якщо навіть і передбачити, що яйця попали до слона, то як переконаний вегетаріанець, він навряд чи став їсти тваринну їжу. Він навіть не все сіно їсть, перебирає.

Про причини

Як мовиться, у семи няньок дитя без ока. Не дивлячись на неймовірну кількість начальників, тварини Київського зоопарку реально нікому не потрібні. Лише прості робітники, хто має совість і серце, ще якось турбуються, останнім же на все начхати.

Моя думка, що до смерті слона Боя підводили не один день. Рік тому слон вже падав, йому стало погано - ледве-ледве його привели у почуття. Тоді Качан і Трантін організували швидко робочих і допомогли слонові піднятися. Що це було - мікроінфаркт або мікроінсульт, сказати не можу, оскільки ветлікарі його потім не обстежили - піднявся і добре.

Тепер додайте до цього всього нерівну бетонну підлогу в слоновнику, на якому постійно стояли калюжі сечі, напувалку-трубу в стіні, звідки текло, що створювало додаткову вогкість. Мокра підлога - постійно мокрі ноги. Також - годівницю з дірками, де заводилися черв'яки.

Пригадаємо також минулу зиму, яку слон знаходився в холодному тамбурі без вікон площею 24 кв. м на своїх фекаліях, лише тому що хтось здогадався робити ремонт слоновника взимку. Так з цим ремонтом квапилися, що до цих пір не завершили. А що встигли, зробили неякісний, тому що працівників наймали на вокзалі.

Додамо обмеження на спілкування із слоном, зимовий вигул, постійне занепокоєння, різкі зміни дієт, що перечать один одному, дресирування в зрілі роки, часта зміна робітників, удари електричним струмом.

Думаю, всього цього цілком достатньо, аби не лише слона - здорового космонавта підкосити.

Смерть Боя - останній удар, люди перестали посміхатися, зоопарк вмирає, і я не можу вже далі в цьому брати участь. Тому і пішов. Нам, робітникам, що пропрацював із слоном не один рік, не дали навіть з Боюшкою попрощатися. Відігнали, як настирливих мух.

1 травня 2010 року, розмовляв Сергій Грігорьев