ОГЛЯД ПРЕСИ 01.08.07

Львівська газета  01.08.07  №132(202) 

Бомба для «Знесіння» 

Скандали навколо зелених зон нашого міста останніми роками стали, на жаль, річчю доволі буденною, і спалахують із завидною регулярністю. Провокують їх, як не дивно, самі чиновники магістрату та міські "райці", лобіюючи якісь власні, ретельно приховані від широкого загалу (до пори до часу) бізнес-проекти. Вони ж виступають і протиборчими сторонами в таких конфліктах, втягуючи "по ходу" в ці процеси всілякі нечисельні й нікому не відомі громадські угруповання, оскільки громадськість, у широкому розумінні цього терміну, ставиться до них доволі апатично. І для цього є вагомі підстави, про які мова піде далі.

Конфлікт навколо РЛП (регіонального ландшафтного парку) "Знесіння" тлів не один рік, поки не досяг свого апогею влітку цьогоріч. Щоб краще зрозуміти його витоки, необхідно повернутися на 10- і 5 років у минуле й зануритися в історію його створення.

1990 рік - у львівському повітрі витає дух великих змін. Уся енергія місцевих патріотично налаштованих ентузіастів спрямована на відродження мови, культури, забутих звичаїв, історичних пам'яток і реалізацію інших національно-культурологічних проектів, одним з яких став регіональний фонд "Знесіння". Історичну територію поглинутого мегаполісом села оголосили історико-архітектурним парком. Та оскільки парк загалом не підпадав під категорію історичної чи архітектурної пам'ятки, а отже, не було змоги ефективно захищати його територію від численних порушень, 1993 року, після ухвалення у Верховній Раді України Закону "Про природно-заповідний фонд України", його оголосили об'єктом природно-заповідного фонду області місцевого значення з присвоєнням категорії "регіональний ландшафтний парк (РЛП)", із подальшою розробкою проекту організації території, згідно з яким парк поділено на функціональні зони. Саме тоді й було

закладено "бомбу сповільненої дії" для РЛП Знесіння. Поставивши собі за мету об'єднати під егідою парку максимально можливу площу, розробники проекту запропонували включити в його межі не лише квартали міської забудови, а й земельні ділянки інших користувачів, що не заборонено законодавством, але з одним застереженням: усі такі ділянки мали бути віднесені до господарської зони (ст. 21 зазначеного закону). Враховуючи те, що на земельних ділянках, наданих РЛП "Знесіння" без вилучення в землекористувачів, запрограмоване своєрідне "двовладдя" (з одного боку - законний землекористувач, з іншого - адміністрація парку), то навколо них завжди виникали спорадичні непорозуміння та конфлікти. Якщо, наприклад, із керівництвом музею архітектури і побуту (більше відомому як "Шевченківський гай"), консенсус знайти простіше, оскільки обидві установи виконують споріднені функції, то з представниками промислових підприємств ("Галичфарм", лікеро-горілчаний завод тощо) спільну мову вдається знаходити не завжди. Тим паче, що там, згідно із законодавством, діють загальні вимоги щодо охорони довкілля.

Повертаючись до злощасної ділянки на вул. Довбуша, 15, доводиться констатувати, що її (очевидно, вона мала користувача в особі одного зі структурних підрозділів Міністерства оборони) чомусь віднесли до зони регульованої рекреації парку, де (цитую норми закону) "...проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів та екологічних стежок..." Виходить цілковитий нонсенс, уже не кажучи про порушення закону. Одноразове правопорушення (якщо навіть його вчинено з благородною метою) викликає відповідну ланцюгову реакцію.

Обидві сторони конфлікту мають рацію: формально ця ділянка не належить парку, але територіально є його органічною складовою. Показово, що міжрайонна природоохоронна прокуратура та держуправління екології, які мали б виконувати роль арбітра в конфлікті, зайняли вичікувальну позицію, і їх можна зрозуміти. Вихід із цієї ситуації був дуже простий: ділянку потрібно було передати в користування РЛП "Знесіння" для розвитку рекреаційної інфраструктури. Та, як я розумію, потяг уже пішов, тому тепер необхідно поставити питання, щоб використати цю територію з найменшими втратами для екосистеми парку. Заради справедливості слід зазначити, що житлове будівництво не належить до екологічно небезпечних об'єктів. Немає також якихось серйозних альтернативних проектів (підкріплених інвестиційними зобов'язаннями) щодо використання цієї ділянки в рекреаційних чи освітньо-пізнавальних цілях. Якщо там необхідно здійснити археологічні дослідження - немає питань, цю вимогу необхідно виконати за кошти забудовника. Хоча, як на мене, це необхідно було зробити ще до "того, як надавати ділянку під будівництво.

І на завершення - декілька слів щодо позиції громадськості в цьому конфлікті. Протягом 2001-2006 років на вул. Довбуша (яка, до речі, також територіальне належить до парку "Знесіння") виросли два житлові будинки, як їх заведено називати, "підвищеної комфортності". Жодні акції протесту того будівництва не супроводжували. Щось мені підказує, що так буде й цього разу. А чому, власне, здіймати бунт? Адже житловий будинок - не атомна електростанція. Реальна альтернатива цьому будівництву - перетворення ділянки на ще одне несанкціоноване сміттєзвалище, яких у львівських парках і так вистачає, із традиційним "джентльменським набором" -бомжами, щурами, бездомними собаками тощо.

Тема парків і зелених зон нашого міста - дуже болюча й ; суперечлива через різні (інколи діаметральні;) протилежні) підходи до неї. Та це буде темою вже наступної публікації.

Іван Великий, публіцист, мешкає у Львові