Без маленьких «живчиків» загине Дніпро

Коли доводиться спостерігати, як курсують водою теплоходи, певне, мало хто задумується, окрім хіба що екологів, якої шкоди завдають судна навколишньому середовищу — річковій та морській воді. Адже на кожному, хай навіть найбілосніжнішому та найромантичнішому лайнері неминуче накопичується маса різноманітних відходів...

І найнебезпечніші з них — це так звані підсланеві води. Ті, що скупчуються в найнижчих відділеннях трюмів, під сланями. Вони, як правило, змішані з нафтопродуктами та різними іншими шкідливими речовинами, що завдають значної шкоди довкіллю. До слова, екологи ставлять підсланеві води в один ряд з такими шкідливими речовинами, як електроліти, цементний пил тощо. Ці води мають збиратися і зливатися до каналізації тільки лише після спеціальної очистки!

Для її здійснення й працює станція біохімічної очистки. Заклад, обладнаний на спеціальній баржі, наглухо пришвартованій біля причалу в Херсоні, — практично єдиний в своєму роді.

— Без наших «живчиків», — каже старший електромеханік станції біохімічної очистки води Олег Маломан, — загине Дніпро.

Наша з ним розмова відбувається в маленькій каюті, де розташовано центральний пульт управління, а точніше, підтримки життя невидимих окові організмів, так званого живого мулу. Саме оці «живчики» й покликані забезпечити чистоту дніпровської, а через те й чистоту води в Чорному морі.

— Підсланеві води із суден збирає теплохід і вже тоді підвозить до станції. Буває й так, що судно саме підходить до станції, але проблема в тому, що в її відсіки ми не можемо взяти багато вод одночасно. І для цього раніше існувала спеціальна баржа, яка відігравала роль накопичувача й сховища, а вже з неї ми поступово брали забруднені води для очистки. Адже на станції сім відсіків, брудні води мають пройти поетапно кожен з них, а це — час, певний замкнений цикл, під час якого шкідливі речовини випадають в осад. І вже більш чисту воду віддаємо «на поїдання» нашим «живчикам», з якої вони поглинають жир. А після цього скидаємо воду в каналізаційні стоки, з якими станція з’єднана безпосередньо.

Раніше, варто зазначити, цю воду скидали в Дніпро, але вимоги суворішають, інструкції змінюються. Скидати в каналізацію підсланеві води одразу теж не можна, так як від нафтопродуктів гинуть ті живі організми, які розраховані на «поїдання» бруду саме в побутових стоках.

Станція біохімічної очистки, каже Олег Михайлович, єдина, котра обслуговує судна. Є ще, правда, в Миколаєві, нещодавно збудована, але вона берегова, стаціонарна і значно меншої потужності. А Херсонська розрахована на переробку 50 кубічних метрів стоків за добу, а за місяць — 200—300 тонн.

Колись на станції був лаборант, нині працюють одночасно двоє — електромеханік та моторист. Обов’язки їх полягають у тому, щоб слідкувати за живим мулом, щоб він не загинув. Інакше його не поновити, адже станція була спроектована ще за радянських часів і спеціально для неї живих організмів вирощував цілий науковий інститут. Нині вже й закладу того немає, тож бережуть «живчиків», мов скарб. Коли вже та «малеча» знесилюється, її підгодовують мінеральними харчами — амофосом та сульфатом амонію. І постійно беруть проби, визначаючи концентрацію, яка має дорівнювати 15 міліграмам на один літр.

Залишковий бруд, з’ясувалося, теж не пропадає. Його забирають на опалення в промислових котельнях, використовуючи як мазут. Звичайно, як і сам флот, станція потребує оновлення — збудована вона ще 1985 року. Постійно виходить з ладу оснащення, особливо насоси. Запчастини з одного доводиться знімати й «перекидати» на інший.

З огляду на стратегічне значення об’єкта, тут усе обладнання має бути в «подвійному» варіанті, про запас. Але деяке вже й не має запасу. У разі чого на заміну розраховувати не доводиться, а на нове немає коштів.

У цивілізованому світі, як ми часто кажемо, суднові відходи здають на плавучі чи ось такі пришвартовані до берега станції очистки. До цього судноплавців зобов’язує екологічне законодавство, різні угоди й конвенції, природоохоронні зобов’язання. Але, певне, найперше — елементарна людська культура. Сказати, що в нас відсутнє її розуміння, мабуть, не можна — відсутні, як завжди, кошти. Точніше, судновласник не бажає витрачати їх там, де можна зекономити і злити води, здогадайтеся, куди? Певне так, коли навіть одна станція й та простоює, переробляючи об’єми, далеко менші від можливих. А якщо порахувати, стільки тих брудних вод має бути очищено?

І скільки їх прийняв Дніпро, понісши в Чорне море?

Алла БРУСИЛОВА, Херсон, Голос України