Асканія: країна дитинства

У повсякденній суєті ми ковзаємо по життю, інколи не помічаючи прекрасного поруч. Автомобілі, телебачення, міський галас і комп’ютери наповнюють наше існування, програмуючи розшматовану свідомість на стереотипи однакового мислення. Ввечері нас зустрічають кам’яні будинки, поглинають нас, стомлених, із брудних вулиць, щоб ранком виплюнути назад у вир пристрастей і власної непотрібності...

А поряд існує зовсім інший світ. Світ наших перших дитячих відчуттів, наповнений чистими помислами й зовсім іншими переживаннями, забутими і несправедливо відкинутими на другий план. І цей світ, із його загадками, правилами й суперечностями, добротою та іншою, невідомою нам, жорстокістю, продовжує бути гармонійним і прекрасним без нас, доки ми не вторгаємося в нього непроханими гостями. Сьогодні ми з вами, шановні читачі, зробимо надзвичайну подорож у країну казкового дитинства, яка, як з’ясувалося, нікуди не зникла і, як і раніше, міститься поруч із нами.

…Скільки очі бачать, розстеляється безмежна широчінь, тонучи на обрії в блакитних небесах і білих баранчиках хмар. Немає в ній похмурих і таємничих думок північного лісу, синьо-зеленої безодні морської глибини, холодної гордості заледенілих і білосніжних піків гір. У ній є лише ясна сяюча усмішка життя, безмежний простір і повітря. Океан свіжого повітря, що заповнює всі степові простори від Карпат до Тихого океану. Це — степ.

Вийдімо в степ провесною, у березні. Чисте, свіже, прозоре й запашне повітря дзвенить від невгамовної пісні жайворонків. Захлинаючись і перебиваючи одна одну, пташки радіють приходу тепла, голоси їхні зливаються, потім розходяться, то завмираючи у вишині, то з новою силою раптом відроджуючись...

У яскравій синяві небес вчуваються закличні стогони, і яскраво-білими неквапливими стрічками, вилискуючи на сонці, тягнуться лебеді. Інколи всю ніч рухаються одна за одною вервечки свищів. Їх не видно в темряві, чути тільки рухи сильних крил і бадьорі, нескінченно веселі голоси. З гучним ґелґотінням у височіні пролітають на північ гуси.

Степ ледве починає зеленіти. Перші ростки пробиваються крізь пласт віджилих стебел, які затримують вологу. Сонечка яскравими плямками червоніють на тонких вологих стеблах, незграбно, як п’яні, рухаються вперед жуки, що допіру отямилися. Біля своїх нір граються ховрашки, далеко линуть їхні бадьорі тонкі голоси.

Середина квітня. Нагріте повітря тремтить і виграє блакитним оманливим маревом, що овіває людину тонкою, невиразною атмосферою сновидінь. У моріжку жовтіють симетричні зірочки гусячої цибулі й тягнуться до неба китиці валеріани. Дружним натовпом скупчилися темно-фіолетові іриси, стали колом ніжні блідолиці жовті півники, поруч такі ж самі, але блакитнувато-лілові: вони повіряють одне одному якусь велику таємницю...

Десь кричать невидимі перепели, ящірки гріються на стежинках — там, де прозирає гола земля. А трохи оддалік починається світ степових тюльпанів. Куди не глянь — скрізь тягнуться до неба яскраво-червоні й жовті матові голівки, такі м’які й прохолодні на дотик, водячи свої таємничі хороводи... Якою великою свободою, якою безгрішною радістю дихає все навколо!

Стає тепліше, і весна повністю вступає у свої права. На зміну яскравим весняним квітам-ефемерам, по суті, каліфам на годину, приходять інші — спокійніших відтінків, але значно довговічніші. Всього ж за сезон степ змінює свій образ сім-десять (!) разів, поперемінно перетворюючись із жовтого на бузковий, а потім на рожевий і блакитний. Це відцвітають одні рослини, на зміну їм приходять інші, потім в’януть і вони, а розкриваються треті. Всього ж у заповідному асканійському степу живе понад 300 (!) видів рослин, 85 із яких — ендеміки.

Місцями з буйної зелені, з-під кольорової маси пелюстків тюльпанів пробиваються легкі пір’їнки ковили. Та невдовзі вони виростають у велетенський густий степовий «ліс», заглушаючи решту рослин і навіть квіти. Придивившись, можна в цьому розгойданому морі трав побачити миловидну степову гвоздику, червоний і колючий степовий осот, маленькі білі квіточки армерії, запашний темно-фіолетовий коров’як, жовті козельці... У середині травня пахощі степового полину й інших трав так насичують повітря, створюючи неповторний аромат, що їх можна розливати у пляшечки...

Пізньої весни степ стоїть огорнутий сріблясто-сивим серпанком ковили, що гойдається від найменшого повіву вітерцю. Це перисті ковила Лессінга й українська стоять стіною, переливаючись тьмяним сріблом і надаючи степу романтичного флеру. Своїм вічним рухом ковиловий степ нагадує хвилі великого океану, що звершує свій нескінченний шлях від наших ніг у світ, який лежить за обрієм, у невідому й романтичну далечінь...

На початку ХІХ століття в безкраї таврійські степи прийшли німецькі колоністи, які відгукнулися на заклик російської цариці Катерини. Та один із них, Фрідріх Фальц-Фейн, заповів клаптик степу справжнього, незайманого, на якому й виник згодом заповідник. Спочатку це були маленькі клітки зі звірятами, потім вольєри, потім величезні загони, де на волі гуляли страуси, бики, коні й антилопи. Коли Фрідріх став дорослим і закінчив Дерптський університет, він започаткував десятки експедицій в Африку й Азію по диких тварин. Поступово степ заселявся африканськими газелями й гвинторогими антилопами, азіатськими дикими кіньми й верблюдами, американськими безгорбими верблюдами — ламами — й австралійськими страусами.

Слава про це дивовижне місце — унікальний природний зоопарк, який зберігає не тільки диких рідкісних тварин, а й природний степ, – розкотилася по всій землі Руській і за її межами. Це був перший у Росії приватний заповідник, який поєднував у собі цілинний степ, зоологічний вільний парк і шикарний ботанічний парк, зі ставками й галявинами, з понад тисячею видів дерев та чагарників.

…Їду верхи на коні заповідним степом Чапельського поду — по величезній природній рівнинній чаші, залитій після повеней водою. Назустріч ідуть, поважно похитуючи гвинтовими рогами, африканські антилопи канни, а за ними, як чорна хмара, сунуть величезні американські бізони, сопучи на ходу й колупаючи рогами землю. Тут-таки табуни коней Пржевальського й куланів, що спокійно паслися на луках, організовано розвернувшись рівним строєм, помчать галопом геть від людини, суперничаючи у швидкості з вітром. Зебри, як у Східній Африці, гуляють поруч з африканськими страусами й красуються смугастими боками; зграйки нільгау сусідять з антилопами гну, а олені пасуться поруч із муфлонами. Понад 80 видів диких копитних — антилоп, оленів, биків, коней, куланів тощо – побувало тут. На цих шовкових степових травах, як у райських кущах, усі звірі дружно живуть разом, радісно зустрічаючи весну.

Наді мною раз у раз шумлять крила: зграї диких перелітних птахів одна за одною сідають у центрі поду — на степове озеро, заросле довкола очеретом. Тут їхнє царство, і вони окупували всю водну гладінь, залишаючи лише частину її для водопою оленів, коней, буйволів та бізонів. По обмілинах бігають пісочники й кулики-довгоноги, поруч із ними плавають качки, гуси й лебеді. Ось нова зграйка крижнів, зі свистом розтинаючи крилами повітря, сідає на воду.

Під’їжджаючи до другого озера — внутрішнього, зоопарківського, зануреного в пінну зелень в’язів і тополь, бачу, як у повітря злітають красені лебеді й колами літають у височині. Зграї качок повертаються з годівлі й зі свистом сідають на воду, а гуси і казарки метушаться серед тінистих островів, займаючи території і будуючи гнізда. По обмілинах шукають собі корм рожеві фламінго. На галявинах, ніби самоцвіти, розкочуються по кущах красені фазани, а в зеленій глибині каналів тихо крякають качки-мандаринки.

На галявині африканські красені — вінценосні журавлі — виконують шлюбний танок, смішно присідаючи й підстрибуючи. А неподалік рідкісні місцеві журавлі степові намагаються причарувати своїх чубатих супутниць. У білих пташиних хатинках, огорнутих виноградом, писк і гомін — тут облаштовують свій неспокійний побут пернаті мешканці. Тут усе сповнене вируючим життям, весняною радістю, все співає, щебече, літає, клопочеться... Чудові соковиті флейтові звуки приносять пісню співочого дрозда. З-за листя йому вторують зяблики, голуби й садові горлиці. Всі вони в зелені чагарників і дібров будують свої гнізда й готуються виводити пташенят.

Виходжу з зоопарку й опиняюся в тінистому ботанічному саду. Врізнобіч розбігаються алейки. Вони минають галявини, зарослі, сходяться докупи і знову розбігаються. Навколо — світ квітучих дерев. Звідусюди долинають пахощі квітів, які буквально волають на весь світ — ось вона я, знайдіть мене, дивіться, яка я гарна, чудесна й запашна!

Лагідно дзюрчить джерело, і прозора, як сльоза дитини, вода повз таємничий грот, овіяний серпанком легенд, вливається в тихий ставок, де серед віддзеркалень дерев живуть білі лілії (німфеї) та золоті рибки. Качечка з селезнем, тихо крякаючи, обживають маленький лісовий острів, готуються до появи каченят. Між ліліями сидять жаби з золотими очима й задумливо квакають. У чисту воду дивиться давній грот, притулок закоханих, а над ним шумлять у вишині гігантські сосни та дуби.

Поряд зі ставком розкинулася Голуба галявина, так названа завдяки блакитним ялинам, що стоять, як гренадери «во фрунт». Далі відкриваються таємничі узлісся й дерева-велетні, що їх обступили. Заглибившись у парк, можна опинитися в таких місцях, де навколо стіною стоїть справжній ліс і звідки знайти вихід можна тільки з криками «Агов!» або рухаючись узліссями й галявинами. Вийшовши нарешті з лісу, потрапляємо на Велику галяву з кремезними кримськими соснами в центрі. Це початок іншої частини парку — лісостепової. Тут не такі високі дерева, галявини більші, трапляються різноманітні екзотичні ялівці й біоти, цвітуть горобина, обсипані білим квіттям яблуні та груші, шумлять на вітрі берізки маленького гайка...

Важко напоїти такий велетенський парк посеред сухого степу. Тому Фрідріх Фальц-Фейн ще сто років тому спорудив екзотичну водонапірну вежу, яка стоїть і досі. З неї вода почала надходити в систему штучних каналів і ставків, а вже вони розносили її по всьому велетенському парку й доносили до центрального ставка його лісостепової частини.

Ці канали й ставки з вербами, що їх оточили, й очеретами стали прихистком для численних птахів та дрібних тварин. Ось із протяжними криками злітають обережні червоні огарі, а в мілкій затоці милуються веселі галагази. На островах, порослих старими вербами й тополями, у заростях дикого винограду, що стелиться землею, видніються силуети гусей і лебедів, які сидять на гніздах. Черні затіяли свої цікаві ігри з пірнанням, якими можуть займатися годинами. Гучно ляскаючи крильми й киваючи головами, вітають один одного лебеді-кликуни. Похитуючи голівками, повільно пливуть каналами ошатні австралійські чорні лебеді. З очерету долинають плюскіт і метушня — це у багні борсаються коропи та неспокійні качечки налагоджують своє особисте життя й укоськують нахабних селезнів.

...Нині тут, в Асканії-Новій, міжнародний біосферний заповідник, що зберігає для нащадків тисячі видів рослин ботанічного парку, унікальний незайманий цілинний степ із безліччю флористичних раритетів і всім його жвавим населенням, великою кількістю інших мешканців саван, гір і пустель усіх континентів. А найголовніше — він приймає щорічно близько ста тисяч туристів із усього світу й чекає в гості нас із вами.

Василь Климов, Дзеркало тижня  № 31 (710) 23 — 29 серпня 2008 р.