Чи повинні вмирати волинські озера

Уже сьогодні десятки з них майже зникли з карти області або малопридатні для відпочинку і господарського використання. Між тим у Європі, очищаючи озера від мулу, мають подвійну користь.

Волинь часто називають синьоокою. І не випадково. На території області розташовано 265 озер. Серед них найглибше та найчистіше в Україні — Світязь. А втім, багато озер смертельно хворі. Вони замулюються і, на жаль, з кожним роком цей процес прискорюється. Зокрема, в Шацькій групі озер, куди входить і «український Байкал», дев’ять мають глибину до одного метра, а в 15-ти середня товщина донних відкладів перевищує чотири метри. Максимальна ж товщина сапропелю (озерного мулу) в Линовці, Прибичі, Мошно, Карасинці, Соминці, Олешно, Остров’янському, Ритці, Герасимовому, Озерці, Круглому перевищує десять метрів, а у Великому Піщанському і Довгому більш як 14. Тобто колись вони були глибоководними. Сьогодні ці озера втрачають свою гідрологічну роль, поступово заростають, трансформуються в болота.

Якщо взяти загалом по області, то із 186 озер 18 мають глибину від 0,09 до 0,48 метра, 19 — від 0,53 до 1,0 метра, 37 — від 1,05 до 1,48 метра... Майже всі вони перебувають у зоні ризику.

Про інтенсивність затухання природних водойм краю свідчать дані спостережень за озером Липовець, надані мені директором Поліської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут грунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського», доктором сільськогосподарських наук Михайлом Шевчуком. Так ось, площа водного дзеркала Липовця порівняно з описом кінця ХІХ ст. скоротилася з 20 до 9,5 гектара, в тому числі за останні двадцять років на 2,5. Середня глибина озера становить лише 0,97 метра, товщина ж донних відкладів — 11 метрів, і щороку шар мулу зростає на 1,5 сантиметра.

Подібна ситуація і з озером Нечимним, що в Ковельському районі. Його плесо заросло диким рисом і покрито рідким мулом завтовшки до 6,5 метра, шар якого за рік збільшується на 1,5—2 сантиметри. Фактично озера вже не існує. Це прикро ще й тим, що саме перебування в дитячі роки на Нечимному Лесі Українки згодом надихнуло її до написання драми-феєрії «Лісова пісня» — одного з найкращих творів вітчизняної літератури.

І таких прикладів можна навести десятки. Вже сьогодні ми ходимо по колишніх озерах, садимо на них картоплю, сіємо жито, навіть не підозрюючи, що колись тут плескалися глибокі водойми. Лише геологи віднаходять на цих місцях багатометрові нашарування сапропелю.

Спроби порятувати озера в області вже були. Одамбовані й фактично перетворені на водосховища Гривенське, Любовель, Кричевицьке, Турське. Але вони малопридатні для відпочинку. Оскільки все-таки залишаються мілководними, мають мулке дно, інтенсивно заростають очеретом та іншою рослинністю.

Єдиним дійовим заходом покращення екологічного стану вмираючих озер, як вважає Михайло Шевчук, є очищення їх від донних відкладів за екологічно безпечними технологіями. Лише так можна привести водний, гідрохімічний і гідробіологічний режими таких озер до стану рівноваги, створити сприятливі умови для відновлення рибальства та відпочинку людей. Це думка вченого, який присвятив справі вивчення сапропелів понад два десятиліття і краще за всіх знає ситуацію на озерах Волині, тож з нею потрібно рахуватися.

Зазначимо: певний досвід у цій справі на Волині вже є. Так, за шість років гідромеханічного добування донних відкладів на озері Бурків піднято на поверхню 110 тисяч тонн сапропелю 60-відсоткової вологості. Глибина озера зросла від 0,3 метра до 6—7 метрів по закінченні робіт. Тепер Бурків живе озеро. В ньому, як і раніше, водиться риба, з’явилися раки. На його берегах охоче відпочивають місцеві жителі.

Зазначу: така справа має подвійну вигоду. Адже звільняючи водойми від донних відкладів, ми не лише приводимо озера до їх природного стану, а й добуваємо сапропель, надзвичайно цінну речовину. Спектр його застосування дуже широкий. У сільському господарстві сапропель використовується як добрива, кормові добавки, з нього виготовляють ветеринарні препарати, стимулятори росту рослин. Додаючи його до глини, підвищують якість керамічної цегли. Застосовують сапропель також у медицині, парфюмерії, під час проведення бурових робіт...

З наданої Михайлом Шевчуком інформації видно, що Волинь за розвіданими промисловими запасами сапропелю — майже 70 мільйонів тонн, з яких 63,6 мільйона балансових — посідає перше місце в Україні. І ця цифра не остаточна. Оскільки завершується розвідка ще десяти озер. Тільки в Турському озері, площа якого 1346 гектарів, природа нагромадила 6,5 мільйона тонн сапропелю. Якщо ж узяти до уваги, що на Близькому Сході за кожну його тонну платять 180—220 доларів США, то це справжній Клондайк.

Приємно, що маємо в цій справі певні зрушення. На Волині створено спільне українсько-англійське підприємство «Зендер Україна», яке спеціалізуватиметься на видобуванні й переробці сапропелю. Вже зараз ведеться монтаж земснаряду італійського виробництва. Технологія дозволятиме видобувати сапропель природної вологості, тобто без зайвого відкачування озерної води. Планується, що за сприятливого збігу обставин уже у квітні-травні 2008 року нове СП розпочне свою виробничу діяльність на озерах Прибич, що в Шацькому, і Біле, що в Старовижівському районах. Одним із видів його продукції будуть стимулятори росту рослин, які мають великий попит в усьому світі.

Звичайно, добре, що перший крок зроблено. Але справа порятунку озер вимагає більш швидких і ефективних дій. Волині самій не впоратися з цією проблемою. Вкрай необхідно, щоб до її вирішення долучилася держава. Добре, якби уряд України розробив спеціальну програму, яка б передбачала фінансування досліджень екологічного стану згасаючих озер області, розробку проектів їх відновлення, створення сприятливих умов підприємцям, які візьмуться за видобуток і переробку сапропелю. Відкладати надалі цю справу не можна. Можемо спізнитися. Озера, як і люди, народжуються і вмирають лише раз.

На знімку: оспіване Лесею Українкою озеро Нечимне — тепер замість води у ньому лише мул.

Фото автора.